Попередником знаного кожному львів’янину будинку Шпрехера (більш відомого як “Будинок книги”), на давній площі Марійській (нині пл. А. Міцкевича), був будинок Каліста Понінського.
Будинок Шпрехера, що зведений на місці давнього будинку Понінського.
Перша двоповерхова будівля з’являється на цьому місці 1829 року. Вона належала родині кравця Марцелі Громадзінського, який в 1847 році зводить вже чотириповерхову кам’яницю.
Будинок Понінського, 1894 рік
В 1867 році новим власником будинку став князь Каліст Понінський – його іменем кам’яницю продовжували називати решту років ії існування, а пізніше князь Любомирський, власник палацу на Ринку, і ще багатьох маєтностей у місті і за його межами.
З 1880 року в цьому будинку деякий час містилася перша дирекція Галицької залізниці, а також знаходилася відома ” Академічна книгозбірня ”
Вид на північну частину Марійської площі, ліворуч – будинок Понінського. Поштівка 1906 року
У цьому будинку протягом 1902 – 1912 років діяла популярна серед львівських письменників та художників кав’ярня ” Монополь ” ( власник Ф. Гексель ), яку часто відвідував І. Франко. Постійними клієнтами кав’ярні були також політик Болєслав Вислоух, історики Ф. Яворський і Богдан Януш, професор Щурат, художники Ярослав Петрак і Фредерик Паутч.
Сучасна будівля
” Монополь ” був місцем збору ” молодомузівців “- неформальної спілки молодих письменників і поетів Галичини, творчої молоді. Було вигідно тут сидіти – достатньо було купити горнятко кави і можна було залишатися до довгої розмови …
Неперевершено передає атмосферу цієї кав’ярні, коли тут з’являвся І. Франко, Петро Карманський : ” Приходив кожного дня під вечір до нашої кав’ярні ” Монополь” незамітно, без шуму, немовби соромився, що важився засісти при одному столі з огрядно одягнутими, якими ми намагалися бути. Випивав своє горнятко чаю, виймав з кишені в камізолі срібну монету і бавився нею. І ждав на нагоду побавитися з нами — молодими. Та приходилося звичайно ждати без успіху. Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали гостроту його язика та великі відомості, з якими не один із нас не міг суперечити. – Говоріть що! — врешті відзивався Франко, якому хотілося поговорити і забути про те, що після цілоденної мозольної праці в Товаристві ім. Т. Шевченка дожидає його не менш важка робота дома. Він же не дурно таскав під пахвою цілий оберемок всіляких рукописів і коректи! І хтось із сміливіших важився заговорити. Він слухав і ждав. Та коли приловив співрозмовника на якійсь фразі, що йому не подобалася, не втерпів, щоб не пришпилити його звичайним – ” дурниці говорите “. І аж тоді розв’язувалась його губа. Ми довідувались чимало такого, чого були б не вичитали ні в одній книжці , ані не вчули від нікого із сучасних “.
Будинок Понінського напередодні розібрання, 1912 рік
В 1910 році будинок, який знаходився в аварійному стані, купив один з найбагатших будинковласників Львова єврейський купець Йона Шпрехер. За два роки старий будинок Понінського розібрали задля втілення нового, блискучого проекту.
Стаття від Фотографії Старого Львова.
