У 1594 році італієць Мікеліні з далекого Кріту привіз рідкісне вино до міста Лева. Двадцять припорошених пляшок замовив для себе український купець. І ось у його домівці зустрів італієць молоду Пелагію, доньку купця. Він закохався з першого погляду. І з тих пір вже не рідко він відшукав будь-який привід, щоб відвідати їх, а Пелагія відповіла італійцю взаємністю.
Вже не так тягнуло молодого купця на батьківщину. Юнак та дівчина шептали одне одному чутливі слова, а батьки пильно спостерігали за цим, та зрештою італієць припав їм до душі. Та одного дня страшна біда прийшла до міста Лева – чума.
Чорною смертю вона пройшла по всій Європі, і ось вона тут. Щодня чума косила десятки людей.
У церквах та храмах різні релігійні представники вдень та вночі молилися за душі померлих та лихо не минало.
Мор не оминув й садиби купця. Сталося найжахливіше – Пелагія захворіла. За суворим наказом бургомістра усіх зачумлених виносили за межі міста та залишали в саду, де за ними доглядали хоробрі монахи.
Мікеліні не покинув свою кохану Пелагію і не відходив від неї, як міг заспокоював та вселяв надію на одужання.
Але бідна Пелагія була приречена. Мікеліні поховав свою кохану на православному цвинтарі церкви Благовіщення. А через неділю і сам зліг. Бо постійно знаходився біля хворого чумою.
Вмираючи, просив Мікеліні поховати його в костелі святого Станіслава, а на їх могилах встановити однакові надгробки.
І сталося так. На обох могилах встановлені надгробки, на яких викарбовані по парі сердечок, пов’язаних лавром.
