Костел єзуїтів – храм, який мовчав 65 років

Колишній монастир Єзуїтів у Львові разом із храмом святих апостолів Петра і Павла розташований у межах старого міста поблизу площі Ринок.

Колись обидві споруди прилягали до міських стін і їх оточували із західного боку Гетьманські вали (сучасний проспект Свободи), зі східного – вул. Рутовського (сучасна вул. Театральна) і Трибунальська площа (сучасна площа Стефана Яворського), з південного боку – площа св. Духа (зараз – Івана Підкови).

Єзуїти – місіонери і просвітителі.

Енциклопедія «Універсальний словник» (Київ 2003 р.) тлумачить, що Єзуїти (Товариство Ісуса) – це католицький орден, заснований у 1540 році святим Ігнатієм Лойолою. Настоятель храму святих апостолів Петра і Павла о. Степан Сус розповів, що монах-єзуїт є людиною, яка свідома своєї грішності, але, не зважаючи на це, відчуває покликання бути товаришем Ісуса.

Головною метою ордену була підтримка Папи у реалізації найважчих завдань Церкви. Дуже швидко члени ордену розвинули широку місійну діяльність та зіграли особливу роль у справі реформи Церкви після Тридентського собору.

До Львова єзуїти прибули у 1584 році, а у 1589-му розпочали душпастирське служіння у так званій «жебрацькій каплиці» поруч із Латинською Катедрою.

У 1610-1630 рр. з огляду на душпастирські потреби єзуїти будують у Львові костел – храм святих апостолів Петра і Павла у стилі раннього бароко. Його спорудженням керував архітектор єзуїтського ордену Джакомо Бріано.

Орден єзуїтів створив найбільшу в історії Церкви мережу середніх шкіл – колегіумів, і вищих – академій. На час будівництва храму у Львові з 1607 р. вже діяла Єзуїтська колегія, на базі якої поступово відкрили школи: граматики і поезії, риторики, логіки, математики і фізики. Будівництво колегії заснували Єлизавета з Ґостьомських Синявська та Ян Яблонський.

Єзуїти створили також бурси для дітей з бідних родин, зокрема музичну бурсу для вихованців, зобов’язаних співати в церковному хорі. У 1650 році відкрили спершу курс теології, a потім і філософії. А у 1749 році єзуїти відкрили Львівську колегію для дітей еліти.

До навчальної програми колегії входили: польська, німецька та французька мови, історія – загальна і Польщі, географія, хронологія, математика, геометрія, архітектура, право, статистика і політологія. При цьому навчальному закладі також працювали астрономічна обсерваторія, театр і бібліотека.

Важливим є той факт, що на основі Єзуїтської Колегії у 1661 році постав Львівський Університет, який сьогодні носить ім’я Івана Франка.

Історики стверджують, що в Єзуїтській колегії навчався український гетьман Богдан Хмельницький. І цей факт є справді знаковим, тим більше, коли ми говоримо про колишній Костел єзуїтів як гарнізонний храм, де, окрім звичайних мирян, духовно збагачуються військовослужбовці – захисники Вітчизни.

Відомо теж, що у храмі молились польські королі та російський цар Петро І. Ймовірно, у ньому побувало набагато більше відомих людей. Але усі знані люди, якщо і приходять на молитву, то хочуть залишитися невідомими.

Костел єзуїтів як витвір мистецтва

У 1630 році храм добудували. Освятив його львівський архієпископ Ян Анджей Прухніцький. З 1702 р. за проектом Мартина Годного звели вежу-дзвіницю, яка стала найвищою у Львові, а у 1754 р. на ній встановили годинник.

Зовнішнє та внутрішнє оздоблення храму виконували визначні майстри, яких запрошували ченці Товариства Ісуса. Наприклад, у 1612-1613 р. працювали різьбяр Іван Моленда, маляр Матвій Климкович і органний майстер Матвій Крайчинський. Після завершення будівництва у 1638 р.

Матвій Климкович оздобив склепіння храму стюковою різьбою і пензлевими розписами. Коштом Ґроховського в храмі збудували орган, а в 1644 році його освятили.

У 1720-1730-х р. у храмі встановили надгробки Єлизавети з Ґостьомських Синявської та Яна Яблонського.

Протягом XVIII ст. вистрій костелу змінювався двічі: у 1734-1773 р. У 1734 році храм згорів.

У 1740 р. головну наву церкви розписав Франциск Григорій Іґнац Екштайн, а після його смерті бічні назви і каплиці – його син Себастиян Екштайн. Скульптурне розп’яття, яке було на одному з бічних вівтарів, вважають цінним витвором мистецтва. Його виконав Ян Пфістер.

Центральний вівтар храму у 1744-1747 рр. спорудив Себастиян Фесінґер, а у 1754-1759 рр.. звели два бічних вівтарі.

На згадку про відновлення храму на його південній стіні при чільному фасаді встановили таблицю з написом: «D.O.M. Haec aedes sacra inchoate 1610 dedicata 1630 restaurata 1824». У 1843 році маляр Алоїз Рейхан намалював образи Ігнатія Лойоли і Франциска Ксаверія для двох бічних вівтарів.

У 1894 році під час встановлення фасаду храму в нішах нижнього ярусу розмістили 4 фігури святих єзуїтів: Ігнатія Лойоли, Франциска Ксаверія, Станіслава Костки та Андрія Боболі авторства Фелікса Павлінського.

Після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 р. храм почав виконувати функції військового гарнізонного храму. У 1830 р. вежу костелу розібрали, після того, як завалилася вежа міської Ратуші у 1828 р

У 1814 р. папою Пієм VII було відновлено орден єзуїтів, тому у 1820 р. вони повернулися до Львова. В період 1836-1848 років отці-єзуїти розвинули жваву пасторальну діяльність. Вони виконували обов’язки в’язничних капеланів, організовували молитовні братства, надавали духовну опіку монаршим згромадженням.

Під час бомбардування міста у 1848 р. два ядра впали на храм та пошкодили його дах. Після «Весни народів» у 1848 р. монахів-єзуїтів вигнали з храму, проте через 4 роки вони знову повернулися.

У 1905 році коронували ікону Матері Божої-Утішительки (зараз знаходиться у Вроцлаві).

Занепад Костелу єзуїтів в радянські часи

4 червня 1946 р. монахи-єзуїти були змушені знову покинути Львів. Вони забрали з собою найцінніші речі, зокрема короновану ікону Пресвятої Богородиці.

Найбільше руйнувань храм зазнав у воєнні та повоєнні роки Другої світової війни. Храм та його історію активно досліджував доктор Анджей Бетлєя, який описує сучасний стан настінних розписів інтер’єру храму як катастрофічний. Основна причина – багаторічна занедбаність через невідповідне використання храму, відсутність ремонту даху, вікон, ринв та водостоків. Через це стіни у багатьох місцях відшарувались і повідпадали.

Руйнуватися почали також склепіння головної нави та емпори. Фрески надалі псуються переважно через високу вологість, зміну температури та промерзання. У основах настінних розписів розмножуються численні мікроорганізми та з’являються солі.

З цього моменту почалась нова сторінка історії храму, на 65 років його двері зачинили і запанувала тиша. Сталось це за вказівкою радянського режиму, який вважав релігію згубним та архаїчним пережитком неосвіченого люду, а церкву – ворогом нової атеїстичної ідеології.

У 1959 р. пошкоджений дах храму відновили. Роботами керував архітектор Ігор Старосольський. Деякий час храм використовували як склад, а від 1970-х років його передали Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника під книгосховище обмінного фонду (станом на жовтень 2011 р. у ньому знаходилось більше 2 млн книг).

Використання будівлі храму як книгосховища дало можливість уникнути значних руйнувань інтер’єру, хоча повністю зберегти внутрішнє оздоблення так і не вдалось. Через покрівлю просочувалась волога, тому втрачені цінні фрески.

Наприкінці 1990-х р. у криптах під центральною навою відбулися археологічні розкопки. Реставрували приміщення сутерен під південною навою. Храм став першою пам’яткою барокової архітектури у Львові.

У 1991 році Україна стала незалежною, почалося відновлення церков. Проте, за словами о. Суса, основною перешкодою для відкриття храму у перші роки незалежності чи виходу церкви з підпілля були саме ці книги з обмінного фонду бібліотеки. Усі вони були цінними і для них необхідно було віднайти у місті окреме приміщення площею 4000 кв м, щоб там розмістити стелажі та створити усі умови для збереження літератури.

На думку о. Суса, з іншого боку, немало важило й те, яка команда людей займалась вирішенням усіх актуальних проблем.

Нове життя історичного храму

О. Сус розповів, що з 2008 по 2011 р. капеланам Центру Військового Капеланства Курії Львівської архиєпархії УГКЦ вдалось зібрати команду людей, готових щось робити для спільного добра – збереження книг бібліотеки та відкриття Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, знаного як Костел єзуїтів.

12 липня 2011 року в притворі гарнізонного храму відбулася Свята Літургія з нагоди храмового празника. Богослужіння очолив головний військовий капелан Львівської Архиєпархії, настоятель храму ієрей Степан Сус у співслужінні о. д-ра Бориса Ґудзяка та отців капеланів. Це була перша Свята Літургія в стінах храму за останні 65 років, і вона стала черговим кроком до його відновлення.

У день двадцятиріччя відновлення Збройних Сил України, 6 грудня 2011 року відбулося урочисте відкриття та освячення першого гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла.

У 2012 році в рамках проекту «Разом, щоб врятувати красу минулого» працівники факультету збереження та реставрації творів мистецтва Краківської академії мистецтв – доктор Павел Болінські і доктор Анна Форчек організували міжнародний міждисциплінарний колектив у складі представників кількох інституцій та незалежних спеціалістів.

У ході реалізації проекту провели семінари з реставрації та інвентаризацію храму. Інвентаризація – це лише перший етап робіт із порятунку костелу. Необхідно ще провести міждисциплінарні дослідження зі збереження пам’ятки для його відновлення.

Щодо сучасного стану архітектури храму, то зараз вцілілими є його цінні розписи – фрески Себастіяна та Францішка Екштайна (1740 рр.). Також у доброму стані збереглись скульптури різних святих, виконані з дерева під стюкко (штучний мармур); кофесіонали (сповідальниці) та вівтарі з образами святих.

За словами о. Суса, практично з моменту відкриття храму він вже був придатним для проведення богослужінь.

Сьогодні відбувається реставрація стінопису храму, а також бічних вівтарів (св. Миколая Чудотворця, св. Архистратига Михаїла). Також храм проводить збір коштів на реставрацію скульптури Розп’яття Ісуса Христа з вівтарем роботи Йоганеса Пфістера 1616 р. Він вважається чудотворним і є справжнім шедевром.

Загальна вартість усіх реставраційних робіт за підрахунками спеціалістів становить близько 55 млн грн. На даний час більшість робіт проводять коштом парохіян храму та туристів. До речі, храм зараз вміщує до 5 тис. осіб.

Орган, розташований у храмі, є історичною пам’яткою кінця XVII ст. і зараз не діє. Близько 40 % інструмента у радянський період розкомплектували і перевезли до Санкт-Петербурга (Росія), де використали для іншого органу.

О. Сус розповів, що на даний час адміністрація храму не розглядає можливість реставрувати орган через високу вартість. Була проведена експертиза і стало відомо, що для того щоб інструмент знову звучав у храмі, необхідно близько 3 млн. грн.

Зараз у храмі часто проводять духовні вечори, концерти сакральної музики та співу, які прославляють Бога та звеличують його творіння.