Ніщо не в силах спинити плин часу. Життя іде, старі будинки розвалюються. На їх місці, як гриби після дощу, з’являються нові безликі багатоповерхівки. І якщо хтось з теперішніх студентів або учнів побачить на старих фотографіях, як виглядало наше місто пару десятків років тому, то багато місць можуть і не впізнати. Особливо це стосується вулиць, які знаходяться трохи далі від середньовічного центру Львова.
Центральну частину нашого міста хоч якось рятує від руйнування і хаотичної забудови статус всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Натомість, на вулицях, які забудовувались у 19 та першій половині 20 ст., одно- та двоповерхові будинки, які не мають таблички «Пам’ятка архітектури», але створюють неповторний колорит нашого міста, поступово зникають. Зберегти для майбутніх поколінь хоча б уламки історії – таку мету ставлять перед собою філобрікери – колекціонери старовинної цегли.
Адже цегла, яка лишається після руйнування старих будинків, – це не просто будівельний матеріал, а безцінні «німі свідки» історії, які багато чого можуть розповісти допитливій людині. Оскільки, починаючи з середини 1800-х років, на цеглу почали ставити клейма. Це була не тільки своєрідна гарантія якості від виробника, але й відповідна реклама його продукції. Якщо хтось з виробників поставляв на будівництво браковану цеглу, його одразу можна було вирахувати за клеймами на ній. Отже, кожна цегельня намагалася не тільки не поступатися іншим у якості, але й перевершити конкурентів красою і дизайном свого товарного знаку. Серед клейм, що дійшли до нашого часу, трапляються справжні витвори мистецтва!
Першим поштовхом для розвитку цегельної промисловості у Львові стало будівництво австрійцями оборонного комплексу Львівської Цитаделі у 1850-х роках.
Львівська цитадель. Східна квадратна вежа.
Цегла з Львівської цитаделі. Перший зразок масового клеймління цегли в процесі її виробництва
Для зведення цього комплексу потрібно було дуже багато будівельного матеріалу, в тому числі, якісної цегли. Ось тоді, на багатих глиною теренах сучасного парку ім. Б. Хмельницького, а, згодом, і на Снопкові, з’явилась велика кількість невеличких заводів –«цеголень», які забезпечували своєю продукцією це «військове замовлення». Після того, як будівництво Цитаделі було завершене, всі ці заводи перейшли на «конверсію» – стали продавати свою продукцію вже не для військового, а для цивільного будівництва. Ось чому справжній будівельний бум настав у Львові саме з другої половини 19 століття.
Отже, як ставили клейма на цеглу? Найдавніші і найархаїчніші клейма – випуклі.
Випукле клеймо «ІР», вирізьблене на дерев’яній формі. 19 ст.
Найчастіше це були ініціали власників – 1 або 2 літери. Їх вирізали вручну на дні дерев’яного ящика-форми, без лінійок – просто «на око». Тому букви на таких клеймах часто дуже «коряві». Зламався ящик – не проблема: робили інший і знову вирізали ті ж самі літери. Тому можна часто зустріти багато варіацій або різновидів клейм одного і того ж виробника, але зроблені в різні часи.
Різні варіанти клейм одного і того ж самого виробника на дерев’яній формі. Жовква, 19 ст.
Різні варіанти клейм одного і того ж самого виробника на дерев’яній формі. Жовква, 19 ст.
Такі випуклі клейма з однієї-двох літер часто зустрічалися на продукції невеличких сільських цегляних підприємств, де не було конкуренції. У великих містах «цеголень» було декілька, а, часом, і більше десятка. Так, наприклад, у Львові в 1883 році рекламували свою продукцію 9 цегельних фірм, у 1901 – вже 15, а у 1912 – вже 24. Адже, будівництво і виробництво будматеріалів завжди було прибутковим бізнесом! Так що, кожний з виробників з гордістю писав на цеглі своє прізвище, або назву району, де знаходився його завод, або навіть адресу офісу! Найчастіше у Львові зустрічається старовинна цегла з клеймом REISS.
REISS – Клеймо, що найчастіше застрічається у Львові. Стандартний варіант.
На цьому експонаті бачимо не лише прізвище власника, але ще й назву місцевості, де знаходилось його виробництво
Цікаво, що це була не одна людина, а цілих три! Існувала «цегельня» Якуба Самуєля Рейса на Снопкові (теперішній район басейну «Динамо» і парку Залізні Води), а також братів (?) M. & J. Reiss в селі Сихів.
Neuwohner – «Автограф» Бердла Нойвонера, найпотужнішого виробника цегли наприкінці 19 ст.
На другому, а, можливо, і на першому місці за кількістю виробленої у Львові цегли знаходився відомий львівський підприємець Берл Нойвонер (Berl Neuwohner). Його фабрика знаходилась на тодішній вулиці Снопківській, 19. Що цікаво, вона навіть збереглася до нашого часу. Зараз це керамічна фабрика «ОКС» навпроти відкритого басейну «Динамо». Нойвонер відрізнявся дуже багатою фантазією: клеймив свою продукцію повним написанням свого прізвища, різними варіантами написання і дизайну букви «В» і «ВN».
Високоякісна керамічна цегла Б. Нойвонера, що використовувалась для облицювальних робіт
Вже в 1893 році він запровадив в себе на фабриці машинне виробництво цегли.
Досить часто зустрічається цегла з клеймами Яна (Івана) Лєвіньского (Jan Lewiński) – відомого українського архітектора, будівельного підрядника і власника керамічної фабрики. До речі, будівельна фірма Левинського брала участь у зведенні Львівської Опери у 1897 – 1900 роках.
Клейма Яна (Івана) Лєвіньского
Клейма Яна (Івана) Лєвіньского
Але не секрет, що більшість власників підприємств з виробництва цегли, як у Львові, так і по всій Західній Україні, до Другої світової війни, були представниками іудейської громади. А, відповідно, більшість з них згинуло під час погромів перших місяців фашистської окупації Львова та під час голокосту. Невелика кількість «цеголень» пережила війну, і вже в радянські часи працювала, як державні цегельні заводи. Серед них – заводи на Стрийській біля залізничного мосту і на Батальній біля залізничного переїзду. Що цікаво, цегла, яку вони виробляли (так звана «Сталінка»), за розмірами була трохи меншою від «польської», але по якості не поступалась їй. На тогочасних клеймах, поруч із написом «ЛЬВ», ставився номер заводу, на якому її було виготовлено.
Але більшість цегляних підприємств довоєнного Львова безслідно зникло, разом із унікальною технологією виготовлення міцної і довговічної цегли.
Олександр ВОЛКОВ,
краєзнавець, журналіст, колекціонер
© Фото та текст Олександр ВОЛКОВ для Фотографії старого Львова
Джерела:
1. Skorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa. 1910.
2. Skorowidz przemysłowo handlowy Królestwa Galicyi, 1913 , II wydanie, Lwów, 1912r.
3. Księga Adresowa Polski (wraz z W. M. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa. 1929.
P.S. Принагідно запрошуємо усіх охочих відвідати лекцію дослідника та власника другої за величиною колекції цегли в Україні Олександра Волкова “Історична цегла в архітектурі Львова: клейма, виробники”, що розпочнеться 27 січня 2018 р. о 12 год. у приміщенні Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” (вул. Професорська, 1)
