Всіх, хто любить Львів (і львівських батярів) прошу звернути увагу на дуже цінне і унікальне фото. Історія про одного львівського стрілочника, який переводив рейки трамваю та “жив” у будочках.
На фотографії нижче (площа Соборна, 1941 року) зображено маленького чоловіка, який сидить у будочці. Ця людина – відомий у передвоєнному Львові “вайхаж” (перемикач трамвайної стрілки (вайхи) на ім’я Лойзьо (Алоізій).
Площа Соборна, 1941 року © photo-lviv.in.ua
У 20-30-ті роки його головним місцем праці була трамвайна зупинка (і “вайха”) на вулиці Legionow (нині – Проспект Свободи) поблизу Галіційскої Ощадної Каси і Чешського Банку. Там на цій зупинці знаходилась його будочка з маленькою пічкою (зараз майже на тому ж місці – газетний кіоск з декоративним годинником).
Трамвай на Гетьманських Валах, фото початку XX ст.
Лойзіо був дуже маленький. Він гонорово носив вуса. Взимку завжди мав рукавички. Коли поблизу трамвайної зупинка з’являлася молода приваблива жінка, Лойзьо починав голосно плакати, закриваючи обличчя рукавичками, щоб не було видно його вуса. Жінка думала, що це плаче маленький хлопчик, починала заспокоювати його і питати чому він плаче. Лойзьо відповідав тонким дитячим голосом, що він хоче “сюсяти”, але не може відчепити ґудзики на штанях, бо в нього замерзли ручки.
Жінка допомагала йому розчепити ґудзики і “посюсяти”. Під час “сюсяння” до жінки приходило розуміння, що це зовсім не хлопчик, а дорослий чоловік маленького зросту. Ще не вірячи сама собі, жінка стурбовано питала: “Хопчику, а ілє ти маш лят?”
Почувши це, Лойзьо не кваплячись забирав рукавички від свого обличчя, відкриваючи свої вуса, і з гордістю промовляв: “тшидєстє тши” (“тридцять три”)… Оце його “тшидєстє тши” тоді знав увесь Львів.
Лойзьо був укоханим всього Львова. Був “візитною карткою” центральної частини міста і львівських “колей трамвайових”.
В 30-ті роки Лойзьо оженився із дівчиною з села (казали, що сватів засилали представники львівських “колей трамвайових”). Весілля проходило у Львові. Алоізія вітало майже все місто (всі ті, хто його любив як міського бешкетника і батяра). Отож, “тшидєсьтє тши”, парове, “тшидєсьтє тши”…
Автор: Юрій Ситник
