Личаківський цвинтар став місцем спочинку для багатьох видатних українських, польських, вірменських діячів, а також військових та культурних діячів України.
Розширення території та етнічна різноманітність
Личаківський цвинтар, заснований у 1786 році, є одним із найдавніших в Європі. Він займає площу близько 40 гектарів, на якій розташовані кілька десять тисяч пам’ятників, близько трьох тисяч скульптур та 23 родинні каплиці (у різний час над їхнім виготовленням працювали відомі скульптори Г. Вітвер, А. і Й. Шімзери, П. Евтельє, А. Пер’є, П. Філіппі, Т. Дикас, Л. Марконі, Т. Баронч, Ю. Марковський, Г. Красуцький, К. Годебський, А. Кужава, Е. Яскульський, Г. Кузневич, С. Литвиненко, Є. Дзиндра, Т. Бриж, Я. Чайка, Е. Мисько та ін.).
Цей некрополь є справжнім музеєм просто неба, що став місцем спочинку для багатьох видатних українських, польських, вірменських діячів, а також військових та культурних діячів України. Назва його походить від назви поселення Личаків, що належало міщанській родині Лютц (Lütz). Перші поховання здійснювалися на території сучасних полів 6, 7, 9, 10, 14.
Впродовж існування на Личаківському цвинтарі збільшували площу поховань. Перший раз її збільшили у 1790 році, далі – у 1804, 1808 та 1856 роках. У 1856 році Львівський магістрат доручив відомому садівнику та керівнику університетського ботанічного саду Каролю Бауеру організувати планування території. Він створив алеї та доріжки, завершенням яких займався садівник Титус Тхужевський, що став адміністратором цвинтаря у другій половині XIX століття. Саме в цей період територія кладовища була поділена на окремі поля. Цвинтар поступово почав привертати увагу львів’ян і гостей міста, які приходили сюди відпочити та замислитися.
У 1875 році за проєктом інженера І. Дрекслера була споруджена головна цвинтарна брама в неоготичному стилі.
У часи Королівства Галичини та Володимирії на цьому цвинтарі, ще існувала послуга, як “гробниця-готель”. Наприклад, родина свою власну гробницю не встигала збудувати, а з цієї родини хтось помер. Тоді за певні кошти покійника, можна було тимчасово поховати у гробницю, яка належала цвинтарю. Коли родичі гробницю добудовували, померлого переносили.
На Личаківському цвинтарі не було розподілу ділянок за етнічним, релігійним, соціальним та будь-яким іншим принципом, тому поруч можна побачити надгробки з написами українською, польською, німецькою, латинською, грецькою, вірменською, чеською, італійською та угорською мовами.
Найвідоміші пам’ятники та легенди
Увійшовши на Личаківський цвинтар неможливо не помітити капличку з червоної цегли, родини вірменського походження, Кшечуновичів. Родина Кшечуновичів прибула до Руського воєводства з Криму у XVII ст. Першим відомим її представником був Валеріан Кшечунович, який розбагатів на торгівлі волами, придбав декілька сіл, займався сільським господарством. Каплиця збудована у кін. ХІХ ст. у неороманському стилі за проєктом Філіпа Романа Покутинського (1829-1879). У ній спочивають 11 представників родини.
Поряд розміщена менша каплиця, вона належить родині Кісельків, серед померлих найбільш відомий був Кароль, у Львові він був власником броварні, а своє фінансове зростання розпочинав з того, що мив бочки, але винайшов власний рецепт пива, запатентував його. У цій каплиці поховані 8 представників родини.
Як пояснює співробітник музею, у нижній частині каплиці поховані члени родини. Споруда має вертикальну плиту з ручками та хрестом, яка називається затулою. Її відсували лише тоді, коли когось із родини потрібно було поховати. За затулою розташований вхід у підземне приміщення, яке називають криптою. Крипта заглиблюється на два-три метри, і саме там, у трунах, покладених одна на одну, спочивають померлі. У верхній частині каплиці знаходяться розп’яття та престіл, що дозволяє живим родичам зайти всередину, поставити свічку та помолитися за померлих. Таким чином, верхня частина каплиці призначена для живих, а нижня — для померлих членів однієї родини. Більшість таких каплиць, що зараз видно ліворуч, були збудовані на цьому цвинтарі в другій половині XIX століття.
Не можемо оминути увагою капличку родини Бачевських. Це відома, багата львівська родина, єврейського походження, займалася виробництвом спиртних напоїв. Свій завод Бачевські започаткували ще у 1782 році. Продукція стала популярною по цілій Європі, сімейна справа передавалася від одного до іншого покоління. Бізнес Бачевських у Львові процвітав аж до початку Другої світової війни. У 1939 р. завод був у Львові зруйнований нацистським бомбардуванням, а частина родини емігрувала до Австрії. З оздоблення каплиць стає зрозумілим те, що чим багатшою була родина, тим краще вони оздоблювали каплиці як інтер’єри, так і екстер’єри. В середині споруд могли бути різного роду сімейні медальйони, картини, ікони, інші дорогоцінні речі, але, на жаль, з того всього цінного, до наших днів майже нічого не збереглось.
“Увагу також привертає, пам’ятник з собачками. Тут похована родина Івановичів і навколо цього пам’ятника існує легенда, що після смерті дружини Терези, Юзеф Іванович залишився самотнім, для того, щоб себе розрадити, емоційно підтримати, завів двох псів. За ними він опікувався, за ними доглядав, але з часом і сам Іванович теж помер. А собаки, сюди прийшли на могилу, відмовилися від води і їжі, і теж померли від смутку за господарем. Скульптор Пауля Ойтеле був настільки вражений таким перебігом подій, що відтворив тих собачок у камені. Якщо туди підійти ближче, буде видно, що з очей у собак спадають кам’яні сльози. В того, що зліва на одну сльозу мало б бути більше, згідно з легендою прожив на один день довше ніж інший. На їх нашийниках викарбувані клички, Плуто та Неро, і під бюстом Івановича рік їхньої смерті, 1877 рік. За легендою поховані були за межами християнського цвинтаря, але відтворені скульптором у камені”, – розповіли у Музеї.
На краю поля №10, знаходиться найстарша пам’ятка Личаківського цвинтаря, надмогильна плита, що стоїть на ребрі. Вона датована 1675 р. та містить напис старовірменською мовою. Проте з іншої сторони, на цій самій плиті, вже надпис польською мовою та зазначено інший рік. Маємо підстави вважати, що цю плиту використовували повторно, вона лежала на двох різних могилах з інтервалом у 116 років, на Личаківський цвинтар потрапила з іншого цвинтаря Львова.
Цікавою є каплиця родини Лодинських-Моровських. Ці люди теж, швидше за все, мали юдейське походження. Задля успішного використання соціальних ліфтів прийняли панівне віросповідання – католицизм. Хрест у стилізації зірки Давида. І з чотирьох сторін каплиця прикрашена, такою шестикутною зіркою. Але документального підтвердження про те, що сім’я була єврейського походження немає.
Не менш значним є пам’ятник, що нагадує Вірменську церкву у Львові. Тут похований митрополит Ісакович. Саме верхня частина його пам’ятника, виконана таким чином, що нагадує Вірменську церкву, яка була збудована ще в XIV ст. Поруч спочиває архиєпископ Стефанович.
Щодо пам’ятника Стефановича, існує легенда: коли йому виповнилося 75 років, він серйозно захворів. Відчуваючи наближення смерті, він замовив гробницю. Проєкт був розроблений, гробницю збудували, але Стефанович одужав. Через 10 років він прийшов на місце своєї могили та побачив, що пам’ятник не схожий на нього, оскільки Стефанович постарів. Тоді він викликав скульптора і сказав, що потрібно виправити статую. Через 10 років він знову повернувся, побачив цю ж проблему і знову викликав скульптора, який виправив пам’ятник. Таким чином, Стефанович тричі відвідував свій пам’ятник. Слід зазначити, що Стефанович помер на 104 році життя. Також варто зауважити, що на пам’ятниках присутні символи: хрест, якір і серце, які зустрічаються на цвинтарі. Хрест символізує віру, якір – надію на спасіння, а серце – любов і милосердя. Це три основи: віра, надія та любов. Фінального вигляду пам’ятник в неоготичному стилі набув вже після смерті Стефановича та був споруджений за кошти вірних львівської Вірменської церкви.
Серед туристів візитівкою Личаківського цвинтаря вважається пам’ятник “сплячій красуні” і увічнює пам’ять молодої жінки Регіни Марковської. Навколо її смерті існує кілька легенд. Згідно з однією з них, Регіна застала чоловіка на зраді, не витримала емоційного потрясіння, вжила отруту і померла. Інша легенда стверджує, що вона була актрисою, яка під час вистави вразила скульптора, що сидів у залі, але померла на сцені після виступу. Скульптор, вражений її грою й останньою роллю в житті, створив пам’ятник на Личаківському кладовищі.
Регіна померла в молодому віці 26 років у 1885 році від невиліковної на той час хвороби. Юліан Марковський, скульптор та двоюрідний брат її чоловіка, працював над цим пам’ятником сім років. Зараз пам’ятник не зберігся в повному обсязі: біля дівчини, на подушці, спочатку був ангел, що, здавалося, оплакує її. Він був прикріплений до подушки так, що його ноги були зігнуті в колінах, і ангел не торкався основи пам’ятника, а висів у повітрі над нею. На жаль, поряд росло дерево, і одна з гілок впала, зруйнувавши частину пам’ятника.
Поля почесних поховань
До складу Личаківського цвинтаря тож входять низка полів почесних поховань, зокрема Меморіал Української Галицької Армії та польське військове поховання. Неможливо не помітити 12 метрову колону, на вершині якої бронзова скульптура Архангела Михаїла, в одній руці, він тримає дубову гілку, а в другій меч – це символи мужності та слави. Колона Архангела присвячена українській галицькій армії (УГА), армії яка боролась за волю України в 1918-1919 рр. Є також поховання жертв сталінських репресій 40-х, 50-х років, поховані бійці та ветерани української повстанської армії (УПА). Всередині каплиці поховано прах президента ЗУНР, прах Євгена Петрушевича, якого до Львова перевезено було у 2002 році з-за кордону. Там також є сучасні пам’ятники, за капличкою справа, зліва, поховані хлопці-військові, які загинули вже на війні проти росії. Ховати почали тут ще з 2014-го року. Там, де багато прапорів, там вже після повномасштабного вторгнення, 24 лютого, 2022 року, але поховали 37 людей, закінчилося місце і зараз ховають поруч Личаківського цвинтаря, є Личаківське військове кладовище, на якому спочиває вже понад 800 оборонців країни.
Поле №67, яке створено було за незалежної України. Заповнене частково, тільки під певними плитами є поховання і на певних є надписи, туди ховають військових, політичних, українських діячів, ховають тих людей, які життя свої віддали чи присвятили Україні. Зокрема тут поховані учасники Небесної Сотні, які загинули в Києві під час Революції гідності. Тут також похований генерал Кульчицький, який загинув неподалік Слов’янська, поблизу гори Карачун у 2014 р., виконуючи бойове завдання.
Збереження минулого для майбутнього: реставраційні ініціативи та діяльність “Музею “Личаківський цвинтар”
“З 2008-2023 в рамках українсько-польської співпраці реставровано 153 пам’ятники та каплиці. Цього року триває реставрація 7 пам’ятників та каплиць. Роботу з реставрації надгробків плануємо продовжити й в наступному році. Крім цього, Музей планує посилити наукову роботу, власне зараз шукаємо наукових співробітників на вакантні посади. Також серед планів Музею є оновлення системи навігації території Личаківського цвинтаря. Дуже важливим для нас є вшанування пам’яті наших Героїв, які загинули в російсько-українській війні та створення належних умов для відвідування їх могил”, – зазначив директор “Музею “Личаківський цвинтар” Павло Богайчик.
Минулого року на найстарішій частині Личаківського цвинтаря спільно з Інститутом Polonika було відреставровано найстарішу каплицю, що розташована на цвинтарі. Вона була збудована в 1812 році. Єдина серед інших побудована в неокласичному стилі й фасад там прикрашає чотири колони, дві античних постаті на вершині з давньогрецької міфології, бог часу Хронос в одній руці тримає посох, а в іншій пісочний годинник Фліциди. Капличка була збудована на замовлення графа Вінцента Дуніна-Борковського, який був нащадком чернігівського козацького полковника. І в підземеллях цієї споруди спочиває близько 20-ти представників шляхетної родини.
Личаківський цвинтар є унікальним історико-культурним комплексом, де кожен пам’ятник, каплиця чи скульптура мають свої історії та легенди. Це місце, де сплелися пам’ять про величні події та людські долі.
Усі фото і текст: Бюро спадщини. Джерело: Твоє Місто
