Де ховається найстаріший дзвін в Україні?

Ось він – найстаріший дзвін, збережений до наших часів ще з 1341 року. Трохи запилений і забутий, хоча і в роботі – в святкові дні, як розповів паламар Степан, дзвін, разом з іншими сусідніми дзвонами, що на дзвіниці львівського собору Святого Юра, досі оповіщає людям про початок Служби Божої. Про це розповідає Фотографії Старого Львова.

Вагою в 415 кг, висотою приблизно 85см, юрський дзвін підвішений на верхівці старої дзвіниці, що розташована автономно від церкви. Щоб побачити дзвін, треба піднятися крутими сходами. Дзвіниця, як і сам храм, – пам’ятки ЮНЕСКО.

А створений цей чудовий витвір ще за правління Дмитра Детька, галицького боярина, що припадало приблизно на 1340-1349 роки. Детько був фактичним правителем, формальне належало князю Любарту. У 1335 році за князювання Юрія, Дмитро згадується в його грамотах як член князівської ради і старший серед бояринів. Є і припущення, що Детько виконував роль опікуна і вихователя князя, звідти ще одне прізвище його – Дядько. Отже, після смерті Юрія, Детько фактично володіє Галичиною.

Боярин славиться успішною боротьбою з нападниками на галицькі землі – поляками, уграми, татарами. Своєю хитрістю Детько налаштовує одних ворогів проти інших – а саме татарів проти поляків. У 1341 році між польським королем Казимиром і Дмитром була укладена угода не нападати на землі один одного і власне з цією чудовою угодою пов’язують відливання дзвону, що був скоріше створений в рамках святкування і розташований біля кам’яної ротонди на місці давнього храму святого Юра. А вже з цього храму дзвін перейшов до нинішнього.

Досліджуючи дзвін, в першу чергу науковці орієнтувалися на його надписи. У верхній частині – дворядковий надпис: «В ле[то] 6849 [1341] сольян был колокол сій святому Юрыю при князі Дмитрии игуменом Євфимьєм». Посередині – трохи викривленим надписом, в зворотньому порядку і ще й уже по сухому матеріалу вицарапано: «А писав Скора Яків». Зараз надписи досить важко розгледіти, так як обабіч дзвону дерев’яні колоди, але все ж частково видно і двох’ярусній верхній надпис, і надпис посередині.

Власне, тут між дослідниками розгорнулася дискусія – зокрема, в 1837 Д. Зубрицький висловив думку, що зовсім не українець Яків Скора змайстрував дзвін, а скоріш за все німець , якому Скора був всього лиш помічником. Свої припущення він аргументував тим, що дзвін є зразком саме німецької відливки того часу, зробленої дуже старанно і акуратно, натомість підпис авторства виконаний неакуратно і вже по застиглому матеріалу. Деякі вчені підтримали Зубицького, однак інша частина все ж наполягала на авторстві Якова, наприклад, дослідник Жолтовський П. Він зазначав, що весь текст написаний на слов’янській мові, що уже підтверджує національну приналежність дзвону. А Якова Скору, який писав безграмотно і з помилками, не могли взяти в помічники німецькому ливарнику, тому він здійснював саме роботу по створенню витвору, надпис міг зробити хтось інший ще й по причині, що автор не міг вписати себе у верхньому рядку поруч з князем та ігуменом.

Основним «сусідом» в дзвіниці поруч з дзвоном Якова Скори, є великий дзвін 1933 року Михайла Брилинського, який досить часто помилково називають найстарішим і фотографія цього дзвону на деяких сайтах описується як власне витвір 1341 року. Туристи не часто відвідують це місце, як зазначає паламар Степан, мабуть через це з’являються помилкові припущення.

За роки радянської влади, коли дзвони вважалися лише релігійним атрибутом, в Україні та інших республіках колишнього СРСР було знищено тисячі унікальних дзвонів. Тому дзвін Якова Скори вважається найдавнішим і найвідомішим українським витвором, а також пам’яткою середньовічної європейської культури, науки і техніки.

Автор: Тетяна ЖЕРНОВА / photo-lviv.in.ua