Круглий сирота, котрий всього добився сам і зробив для галичан чи не найбільше з діячів початку ХХ століття. На його рахунку понад 200 проектів збудованих церков та до двох десятків організацій, які реально покращували життя українців до рівня найпрогресивніших країн того часу.
Василь Нагірний – архітектор та засновник кооперативного руху, цього року 170-ліття його народження.
У 15 років став круглим сиротою. Попри відсутність грошей та опікунів вирішив поїхати зі Стрия продовжувати навчання до Львова, про що згодом згадуватиме як про найскрутніші роки свого життя.
«Мені майже зовсім забракло усього, що потрібне не тільки для науки, але і до життя. Я не мав ані одної книжки, ані що з’їсти. Нераз жилося кілька днів сухим горохом, купленим за кілька крейцарів… Під час тріскучої зими я ходив в легкій, майже літній одежині. Теплішу одежину, що я мав, позичив я пізньої осені одному товаришеві, який спав на Високім Замку, та він не віддав її мені».
Під час навчання заробляв з приватних лекцій. Почав вчитися в Львівській технічній академії (тепер Політехніка), а закінчити вирішив у Цюріху. Звернувся по стипендію до «Народного дому», на що отримав відповідь: «Як не має удержання, то хай сидить дома». Витративши останні гроші, довідався, що стипендію йому таки призначили до того ж на весь курс навчання.
По закінченні освіти працював міським архітектором Вінтертуру та Цюріху.
«Чи діжду я того, коли й наша країна позбудеться непрошених опікунів і так устроїться, як ця маленька Швейцарія?», – писав Нагірний, захоплений працьовитістю, ощадністю та ввічливістю швейцарців.
Проект церкви для великих мостів
Церква за проектом Василя Нагірного с. Дубровиця
Церква у Яворові
І потім все життя намагався сам зробити Швейцарію у Галичині. Заснував перший український кооператив «Народна торгівля»(де селяни могли збувати свої продукти і товар та вчитися торгівлі), страхове товариство «Дністер» (спершу відшкодовувало вкладникам збитки від пожеж), «Народна гостинниця» (інституція, котра б мала, як писав Нагірний «ширити замилування до ведення готельного промислу, шинкарського і каварняного»).
Спосіб участі Василя Нагірного у створенні котрогось товариства найчастіше був таким: він подавав ідею створення, працював над статутом, купував або винаймав кам’яниці, якийсь час був директором чи головою, а тоді, переконавшись в його життєздатності, випускав у самостійне життя – і брався за наступний проект. Загалом таких проектів було не менше двох десятків.
Окрім цього Нагірний був дуже вмілим архітектором. Кожна четверта церква Галичини була побудована за його проектом – загалом понад 200 храмів. За основу своєї першої церкви у с. Малий Яричів на Львівщині взяв головний візантійський храм – Софійський собор у Стамбулі. Стиль Нагірного називають новітньою галицькою школою сакрального будівництва. Мають від однієї до п’яти бань.
Родина Нагірних
Із дружиною Марією Дуткевич із Рудна мали чотирьох дітей. Найстарший Євген теж став відомим архітектором, спроектував близько 400 храмів Західної України! Наймолодша донька Софія стала бабусею української співачки – Квітки Цісик.
Помер 25 лютого (дані різняться) у 1921 році. Похований на Личакові.
Джерело: Локальна Історія
