Напевно, кожен із вас чув відому пісню львівських батярів Тонька і Щепка “Tylko we Lwowie” (Тільки у Львові, 1938), де оспівується найкраще місто на світі. Насправді ж, таких пісень про місто Лева є кілька десятків! Про це йдеться у матеріалі Гал-Інфо.
Власне, усі передвоєнні польські пісні про Львів характеризуються веселістю та щастям, чого не скажеш про післявоєнні еміграційні пісні 1950-их років, які переповнені ностальгією, смутком та сльозами за втраченим містом та своїм дитинством.
Фелікс Конарський (1906–1991).
Однією з таких пісень, яку ми сьогодні проаналізуємо, є творіння Фелікса Конарського “Walczyk Lwowski” (1953), яку він написав у Лондоні в еміграції. В пісні згадуються прогулянки Львовом, різноманітні ресторани, наїдки, а також батярська говірка і культура, яка для автора є найкращою у світі.
Для повного заглиблення в епоху міжвоєнного Львова пропонуємо прослухати пісню у виконані Войцеха Дідушицького (Wojciecha Dzieduszyckiego). Нижче поданий текст пісні з коментарями.
| Tyle lat jak śi poszłu zy Lwowa
W te i nazad obeszłu śi świat Ali Lwów człowie w sercu zachował Ali zawsze wspomina go rad Bo u nas wy Lwowi wieży Eiffla ni było Ale fajno śi żyłu! No ni? Chociaż u nas wy Lwowi telewizji ni znali Ali klawo śpiwali! No ni? |
Стільки років, як ми поїхали зі Львова
Туди і назад обійшли увесь світ Але Львів я зберіг у своєму серці І завжди згадую його з радістю Бо у нас у Львові вежі Ейфеля не було Але файно жилося! Хіба ні? Хоч у нас у Львові телебачення не знали Але гарно співали! Хіба ні? |
Ейфелева вежа та Костел Ольги і Єлизавети.
| Człowiek w dzień miał swą pracę
W nocy hulał na spacer I z księżycem bałakał! No ni? W całym świeci ni znajdziesz Takich nocy i dni Jakie były wy Lwowi! No ni? |
Люди в день працювали
А вночі гуляли І з місяцем балакали! Хіба ні? У цілому світі не знайдеш Таких днів й ночей Які були у Львові! Хіба ні? |
Проспект Свободи з видом на Оперний театр.
| Czasym chandra napadni cię taka
Chciałbyś żyć a tu wprost ani rusz Człowiek chętni by zalał robaka To mu dają szampana i już |
Часом хандра якась нападе
Хотілося б жити, але все валиться з рук Чоловік охоче б напився А йому дають шампанське і все |
Прецлі (бублики посипані маком). Це один з найпопулярніших хлібобулочних виробів у Львові. А також ця здоба була символом цеху пекарів у давнину.
| A u nas we Lwowi wina z gazym ni byłu
Baczewskiego śi piłu! No ni? A u nas wy Lwowi ostrygów nie znali Tylku precli wcinali! No ni? |
А у нас у Львові вина з газом не було
Горілку Бачевського пили! Хіба ні? А у нас у Львові устриць не знали Тільки прецлі їли! Хіба ні? |
Лікеро-горілчаний бізнес польських євреїв Бачевських (Бачелес) розпочався у 1782 р. у Львові. Незабаром він набув таких великих розмірів, що горілка Бачевських стала вважатися однією з найкращих у Східній Європі. Цю горілку пив сам австрійський імператор Франц-Йосиф, а чиновникам нею давали хабарі. Нових висот фабрика Бачевських досягла на початку ХХ ст., ставши першою горілкою, для перевезення якої залучили авіацію. Продукція Бачевських підкорила майже всі ринки Європи та добралася навіть до США.
Найстаріша пляшка Бачевських з 1939 р. Зараз зберігається у колекції Варшавського музею.
З початком Другої світової війни у 1939 р., фабрика була розбомблена німецькою авіацією, а нова радянська влада арештувала власників заводу і згодом розстріляла їх. Деяким представникам родини вдалося втекли до Відня, де після війни вони відновили горілчаний бізнес. Сама ж горілка Бачевських повернулася до Львова лише 2015 р., коли було відкрито “Ресторацію Бачевських”.
| Człowiek szedł do ”Atlasa”
Wypił, zjadł pierwsza klasa Karmenadel z kosteczką. No ni? |
Чоловік йшов до “Атлясу”
Випив, з’їв! Перша кляса! І карменадль на кістці. Хіба ні? |
Найшанованішою ресторацією Львова був “Atlas” (Атляс, площа Ринок, 45), керівником якої був Едвард Тарлерський.
Пан Едвард був чудовим піар-менеджером про що свідчать придумані ним правила для відвідувачів кнайпи, одне з яких було таким: “Якщо гість залишився в “Атлясі” понад годину, то ресторація відповідає за його зуби, капелюх, торбу, паличку і, якщо потрібно, за коханку”.
Вхід “до пана Едзьо” (туалету) та фото найкращої страви закладу – карменадля (волова чи вепрова котлета з меленого м’яса).
Сам Едвард Тарлерський у народі отримав кличку “пан Едзьо” спричинившись до виникнення знаменитого львівського вислову “зайти до пана Едзя”. Історія цієї фрази починається у 1928 р., коли пан Едзьо вирішує встановити плату за відвідування клозету (туалету). Він посадив біля вбиральні бабусю, яка нібито збирала гроші на нову спідницю. Через мізерну вартість цей туалет швидко перетворився на першу громадську вбиральню, куди часто заходили відвідувачі чи працівники базару на площі Ринок, а фраза “зайти до пана Едзя” означала “зайти в туалет”.
| ”U Kozioła” poprawił
W ”De la Paix” śi zabawił Tak po lwowsku, syrdeczni! No ni? |
“У Козьола” ще раз хильнув
В “Де ля Пе” забавився Так щиро, по-львівськи! Хіба ні? |
На вул. Домініканській (сучасна Ставропігійська №3) місцевий багатій пан Козьол відкрив винну ресторацію, назвавши її в честь себе – “У Козьола” (U Kozioła).
У підвалах будівлі знаходились великі винні погреби, а візитівкою кафе була печена качка з яблуками. Збереглася навіть поговірка, що: “Бути у Львові і не відвідати “Козьола” – то ганьба і стид. Та йой”! Цей ресторан був настільки популярним, що його охороною займалася навіть місцева поліція.
У 1988 р. у будівлі старого локалю відкрили один із перших приватних ресторанів – “Старий рояль”.
| Czasem sztukniesz niechcący Francuza
Zaraz z niego wyłazi bon ton Zamiast skląć cię i nabić ci guza To on jeszcze powiada pardon |
Часом зачепиш ненароком француза
Він одразу ж покаже хороші манери Замість того, щоб проклясти і набити То він ще вибачиться перед тобою |
De la paix.
П’ятиповерховa кам’яниця на пл. Міцкевича 6/7 – одна із перших багатоповерхівок Львова, де на другому поверсі в міжвоєнний період розміщувався елітний ресторан “De la paix” (Де ля Пе, із фр. “мир”), який збирав навколо себе увесь бомонд міста. В радянські часи тут розташовувався ресторан “Москва”, а в наш час – розважальний клуб “Split”. Ходять легенди, що існують потаємні ходи, які з’єднують ресторан Спліт та готель Жорж між собою.
Працівники ресторану Москвa (колишній Де ля Пе) у російському національному одязі в честь днів російської культури (середина 1980-их рр.).
| A u nas wy Lwowi aligantów ni byłu
Po batiarsku śi żyłu! No ni? A u nas wy Lwowi tych fasonów ni znali Tylku w oczy gadali! No ni? |
А у нас у Львові елегантів не було
По-батярськи жилося! Хіба ні? А у нас у Львові тої моди не знали Тільки в очі дивились! Хіба ні? |
Найвідоміші львівські батяри – Szczepko i Tońko (Щепко і Тонько), які були ведучими радіопрограми Wesoła Lwowska Fala (Весела львівська хвиля), а також головними акторами у фільмах Włóczęgi (Волоцюги, 1939) та Będzie lepiej (Буде краще, 1936).
| Wciąż chodziła deptakiem
Nagła krew z jasnym szlakiem Tak jak nigdzi na świecie! No ni? I ten bałak syrdeczny jeszcze w nocy śi śni I ten Lwów! Szkoda Lwowa! No ni? |
Люди бідні й багаті
Одними вуличками ходили Як ніде на світі! Хіба ні? І та щира говірка мені ще сниться вночі І той Львів! Шкода Львова! Хіба ні? |
Елегантна галицька пара.
Замість висновків
Історія Львова – це розповідь про місто, яке має українське, польське, вірменське, єврейське та інші обличчя і всі ці народи мають право називати його своїм, рідним! Саме у цьому середовищі сформувалася унікальна львівська культура, яку й оспівує Фелікс Конарський у своїй пісні.
Вищеописана пісня є гарним прикладом того, як кількома словами можна передати ностальгію, сум та любов за втраченим містом, без жодних політичних претензій чи шовіністичних висловлювань.
Нехай ворота Львова будуть завжди відкритими для усіх мандрівників.
