Як тільки Україна стала незалежною, львів’яни вдалися до демонтажу ряду постаментів, яких вони не хотіли бачити.
1. Пам’ятник Сталінській Конституції
Найперший пам’ятник, котрий встановила радянська влада у Львові проіснував трохи більше року. В жовтні 1939 р., комуністична ідеологія добралася і до західноукраїнських земель. Демонструючи свою “лояльність та демократичність”, з ініціативи партноменклатури на перетині сучасних проспекту Свободи, вул. Гнатюка та площі І. Підкови було споруджено монументальний пам’ятник Сталінській Конституції, який представляв собою композицію у вигляді колон, де були розвішані червоні прапори. Особливо важлива частина цього меморіалу знаходилася внизу, де спеціальні фігури: солдата-червоноармійця, робітника, жінки-матері з дитиною, дівчини-студентки та селянина з хлопчиком символізували соціальну єдність, а написи різними мовами українською, польською, нa iвритi – дружбу народів.
Пам’ятник Сталінської ( Радянської ) Конституції, фото 1940 року
Такій цікаві задумці потрібно завдячувати скульпторам С. Литвиненкові, Є Дзиндрі, А. Коверку. Проте, оригінальність цього монумента не вразила чергову зміну влади у Львові. Як тільки містом оволоділи німці (30 червня 1941 р.), вони одразу ж знищили цей пам’ятник.
2. Пам’ятник танкістам гвардійцям
Ще один пам’ятник в “совєтскому стилі” було споруджено за проектом художника-архітектора В. Афанасьєва та урочисто відкритий у 1945 р. на вул. Личаківській. Пам’ятник присвячений подіям Другої світової війни, зокрема танкістам-гвардійцям армії генерал-полковника Лелюшенка, котрі загинули у боях проти німців за визволення Львова.
Львів, пам’ятник танкістам гвардійцям. Фото 1950 року.
Монумент у вигляді танка моделі ИС-2, (ИС – абревіатура Иосиф Сталин) – найкращої бойової машини на той час у СРСР, розміщеного на п’єдесталі, орнаментованому лавровими вінками та меморіальною таблицею написом: “Вічна слава героям гвардійцям-танкістам Армії генерала-полковника Лелюшенка, що полягли в боях за свободу й незалежність Великої Радянської Батьківщини”.
Львів, пам’ятник танкістам гвардійцям. Фото 1960-их років.
Не зажаючи на те, що пам’ятник демонтували ще на початку 1990-их рр., тривалий час йшла велася робота по ліквідації п’єдесталу.
3. Пам’ятник Володимиру Леніну
Нова радянська влада довго у Львові не зволікала і вже у 1952 р. було встановлено монумент одному із ідеологів комуністичного режиму – Володимиру Леніну. Підготовка до цієї події була тривала і скрупульозна. Спочатку потрібно було підготувати площу перед оперним театром, адже пам’ятник якраз мав розташовуватись перед входом. Після цього тривалий час над самим пам’ятником працював московський скульптур С. Меркуров. У здійсненні проекту брали участь архітектори В. Шарапенко та С. Француз.
Звичайно, що відкриття пам’ятника перетворився на великий ажіотаж, проте демонтаж Володимира Леніна з площі у 1990 р. наробив ще більшого розголосу. Варто зауважити, що першим містом в Україні, де було знесено вождя стало м. Червоноград. Цей факт не став непоміченим, полилося багато критики, але події продовжували розвиватися. За рішенням міської влади Львова 14 вересня 1990 р. пам’ятник Леніну було демонтовано і у Львові. На це дійство не полінувалося прийти близько 50 тис. жителів.
4. Пам’ятник Герою Радянського Союзу Ніколаю Кузнєцову
Над пам’ятником, на якому зобразили Ніколія Кузнєцова, працювали дуже багато людей: В. Власов, С. Рукавішнікова, В. Подольський – як скульптори та В. Дорошенко – у ролі архітектора. Монумент доопрацювали та урочисто відкрили у 1962 р. у сквері на стику вулиць Івана Франка та Інституцької (тепер Свєнціцького). На фасаді гранітного постаменту було викарбувано: “М. І. Кузнецов. Герой Радянського Союзу”. На лівому боці постаменту – слова з листа Кузнєцова до рідних, а з правого – уривок з “Пісні про сокола” Максима Горького.
Ніколай Кузнєцов прославився своєю діяльністю в окупованому німцями Львові, перебуваючи тут таємно під чужим прізвищем. Знайшовши вдалий момент, він застрелив віце-губернатора дистрикту Галичини – О. Бауера та начальника канцелярії Г. Шнайдера. До речі, про те як сам Ніколай Кузнєцов помер є декілька версій…, зокрема звинувачують упівців.
Львів, пам’ятник Герою Радянського Союзу Ніколаю Кузнєцову, фото 1964 року
Пам’ятник демонтували у 1993 р., але не зруйнували, а вивезли на батьківщину Кузнєцова – до міста Талиця (Росія).
5. Пам’ятник радянському письменнику та публіцисту Ярославу Галану
Рівно через 10 років, у 1972 р., на площі Островського було змонтовано пам’ятник на честь ще одного радянського діяча – Ярослава Галана. До речі, тоді ж ту площу, було перейменовано на честь цього ж письменника та публіциста. Роботу над проектом виконували скульптори (О. Пилєв, В. Усов , А. Охрименко), котрі співпрацювали з архітектором В. Блосюком.
Відкриття пам’ятника Ярославу Галану у Львові 1972 року
Монумент проіснував до 1992 року. Площі, яку вже неодноразово перейменовували, знову дали нове ім’я – Євгена Петрушевича. В планах також є спорудження на цьому місці пам’ятника на честь ЗУНР та Української Галицької Армії.
6. Пам’ятник Василю Пересаді
З ініціативи радянської влади на вул. Майорівка у 1975 р. було відкрито пам’ятник першому секретарю ЦК КСМЗУ Василю Пересаді. Ім’я автора даного творіння – В. Пресляк.
Львів, пам’ятник Василю Пересаді, фото 1975 року
Після розпаду Радянського Союзу львів’яни демонтували пам’ятник на початку 1990-х рр.
7. Пам’ятний знак “Борцям за Владу Рад”
За часів УРСР у Львові (1980 р.) був відкритий ще один, цікавого оформлення, пам’ятник, який мав би символізувати честь та подяку всім тим, хто боровся за ідеали комунізму. Над монументом працювали львівський скульптор Й. Садовський та архітектор А. Консулов, які за місцевою вказівкою встановили його при збігу вулиць Театральної та Народної Гвардії ім. І. Франка (тепер це пл. Яворського).
Львів, пам’ятний знак “Борцям за Владу Рад” , фото 1980 року.
Пам’ятник було демонтовано під соціальною хвилею протестів на початку 1990-х рр.
8. Пам’ятник Степану Тудору
Пам’ятник українському радянському письменнику та публіцисту Степану Тудору, який загинув під час бомбардування Львова в перші дні ІІ Світової війни. Спорудили його 6 січня 1980 р. на площі Домбровського за проектом скульптора Дмитра Крвавича та архітектора Мирона Вендзиловича. Під час другої хвилі перейменувань нашого часу у 1993 р. площу назвали на честь письменника Євгена Маланюка.
7 вересня 2016 року на площі Маланюка демонтували вищезгаданий пам’ятник. Для цього на місце прибула спеціальна техніка, яка тросом зачепила погруддя і зняла з постаменту.
Перед тим, 9 травня 2016 року, близько 40 активістів громадських організацій намагалися знести пам’ятник Степану Тудору. пам’ятник неодноразово обливали червоною фарбою.
Для вирішення долі пам’ятника у Львівській міській раді створили робочу групу з представників міськради, громадських діячів, активістів і науковців. Попередньо робоча група вважає за доцільне передати пам’ятник в один із музеїв Львова як музейний експонат. Зі слів одного з учасників робочої групи, історика Романа Шуста, рішення комісії було майже одностайним, аргументи були схожими: пам’ятник на своєму первісному місці «не пасує з кількох причин. По-перше, це площа Маланюка, а з Тудором це дві протилежні особистості. По-друге, твори Тудора є дуже контраверсійними для різних груп. Такі гострі суперечки можуть призвести до знищення пам’ятника. А пам’ятник роботи Крвавича заслуговує на те, щоби бути збереженим».
Насправді особа Тудора під закон про декомунізацію формально не підпадає, що підтвердили і в Українському інституті національної пам’яті (він не обіймав керівних посад, не причетний до встановлення радянської влади на території України і не був працівником органів державної безпеки).
Після демонтажу його передали до Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького.
9. Демонтаж 30-метрової стели Монументу Слави?
Монумент слави на Стрийській, 1970-80
Відкритий у травні 1970 року меморіал отримав назву «Монумент бойової слави Радянських Збройних Сил»
11 травня 2007 року Львівська міськрада створила комісію, яка мала розглянути питання про можливий демонтаж меморіалу або видалення окремих його елементів як «імперсько-більшовицьких символів»
У 2017 році ініціативна група, що складалась з громадських діячів, бійців АТО, почала вимагати знесення Монумента Слави. Водночас у мерії створили робочу групу для напрацювання кроків для вирішення цього питання, яку очолює Андрій Москаленко. Ця група провела кілька засідань минулого року, зокрема замовила у «Львівської політехніки» дослідження стану ключових конструкцій. Фахівці, які проводили дослідження, зробили висновок, що 30-метрова стела Монументу перебуває в аварійному стані.
Протягом цього часу монумент неодноразово піддавався руйнуванню з боку активістів.
23 лютого 2018 року виконавчий комітет Львівської міськради погодив визначити Галицьку районну адміністрацію замовником проведення протиаварійних демонтажних заходів на частинах Монумента Слави, що на вул. Стрийській.
Станом на 16 квітня 2018 року частину Монумента обгороджено, що можете переглянути на відео.
Після демонтажу частини конструкції передадуть до Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору», що на проспекті Чорновола.
За матеріалами: photo-lviv.in.ua
