Цього дня 1950 року на конспіративній квартирі у селі Білогорщі під Львовом у перестрілці з МДБ СРСР загинув головнокомандувач УПА Роман Шухевич («Білий», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка»).
70 років минуло. Ворог той самий — імперська Росія!
Місце його поховання й досі залишається невідомим. А ось що робили з тілами націоналістів: “Останки вивезли на машині за 300 км у лісовий масив на Житомирщині, після ретельної кремації прах зібрали, подрібнили, розвіяли, а місце закамуфлювали під стоянку туристів…”
Чекісти не знали напевно у якому саме будинку переховується Роман Шухевич. Було розроблено план дій – «План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації «Вовка». В операції приймало участь велика кількість карателів. Для оточення чотирьох ймовірних місць переховування зігнали більше семи сотень бійців внутрішніх військ.
Вранці у двері будинку учительки Наталки Хробак постукали емдебісти. Двері відчинила зв’язковоа Шухевича Галина Дидик, яка назвалася Стефанією Кулик. Однак карателі впізнали її і запропонували здатися їй та Роману Шехевичу в обмін на збереження життя.
Галина Дидик оцінила ситуацію, адже бачила, що будинок оточений озброєними людьми. Вона сподівалася, що за час який витратять на її допит командир УПА зможе втекти. Роман Шухевич перебував у сховку. Почався обшук будинку. Галина Дидик заперечувала, що у хаті окрім неї ще хтось є.
Роман Шухевич вирішив, що єдиним шансом вийти зі схованки – це прийняти бій. Протистояння не дало результату, адже сили були не рівні. Роман Шухевич не хотів здаватися живим, тому вистрілив у себе сам.
Інформації про те, куди емдебісти поділи тіло загиблого Романа Шухевича – відсутня.
Вхід до таємного сховиша Шухевича в будинку в Білогорщі
В принципі, у такому сховищі можна було пересидіти обшук, не виявивши себе. Важко сказати чому, але Шухевич цього не зробив і спробував вирватися з будинку.
Ось як це описано в одному із звітів:
“Під час обшуку з-за дерев’яної перегородки на площадці сходів були здійснені постріли. У цей час по східцях піднімались начальник відділення Управління 2-Н МГБ УРСР майор Ревенко і заступник начальника УМГБ Львівської області полковник Фокін. У стрілянині, що виникла, тов. Ревенка на майданчику сходів було вбито.
Під час стрілянини з укриття вискочив бандит з пістолетом і гранатою в руці і кинувся вниз по східцях, де наскочив на полковника Фокіна, який сходив вниз. У цей час сержант Поліщук, який стояв у дворі, підбіг і автоматною чергою вбив бандита”. Щоправда, в іншому документі називається інше прізвище сержанта – Петров.
Майор Ревенко, якого Шухевич застрелив в останні хвилини свого життя
Генерал МДБ П. Судоплатов пізніше заявив: «Після смерті Шухевича рух спротиву в Західній Україні пішов на спад і незабаром згас».
У березні 2000 року газета “Киевские ведомости” надруковала спогади Юрія Шухевича, який згадував, як слідчий Гузеєв, привів його до гаражу Львівського обласного управління МГБ, де він побачив тіло свого батька:
“Батько лежав на соломі у вишитій сорочці, на правій стороні обличчя було видно слід кулі, а під груддю було три рани, на голові поруч із кульовим отвором обпалене волосся. “Значить, застрелився”, – подумав я”.
Дійсно, на фото чітко видно кульовий отвір на скроні і крововилив з вуха на протилежній стороні голови. Тепер співставимо деталі. Чи реально було влучити тричі фронтально та ще й у скроню Шухевича однією чергою, якщо той, як випливає з документів, зчепився з полковником?
