На уламках Австро-Угорської імперії в ніч на 1 листопада 1918 року Львів було проголошено українським.
13 листопада 1918 р. було затверджено Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», згідно з яким вона отримала назву «Західноукраїнська Народна Республіка».
Назва Західноукраїнська Народна Республіка вперше офіційно була вжита саме в цьому Законі. Прийнята 19 жовтня 1918 Проклямація Української Національної Ради використовувала терміни «українська область», «українська територія», «українська національна територія».
Невеликий за розміром документ складається з п’яти статей-артикулів: Назва, Границі, Державна суверенність, Державне заступництво, Герб і прапор.
Артикул перший посилається на право самовизначення народів та Прокламацію УНРади від 19 жовтня. Західноукраїнська Народна Республіка визначається як «держава, обнимаюча весь простір бувшої австро-угорської монархії, заселений переважно Українцями».
В артикулі другому перераховуються складові території ЗУНР як «української суцільної етнографічної області в межах бувшої австро-угорської монархії»
Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. кв. км, населення — 6 млн осіб.
Затверджено герб держави — Золотий Лев на синьому тлі, та прапор — блакитно-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням.
Державний суверенітет ЗУНР, згідно з артикулом третім, формулювався так:
«Отся державна територія творить самостійну Західно-українську Народню Републику.»
Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів: про організацію війська (13 листопада 1918 р.), тимчасову адміністрацію (15 листопада 1918 р.), тимчасову організацію судівництва (16 листопада і 21 листопада 1918 р.), державну мову (1 січня 1919 р.), шкільництво (13 лютого 1919 р.), громадянство (8 квітня 1919 р.), земельну реформу (14 квітня 1919 р.).
Наслідком активної зовнішньо-політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств в Австрії, Угорщині і Німеччині і дипломатичних представництв у Чехо-Словаччині, Канаді, США, Бразилії, Італіїта ін.
1
2
Автором проекту Тимчасового основного закону був один з найближчих співробітників митрополита Андрея Шептицького о. Платонід Філяс чину св. Василія Великого. Безпосередню участь у розробленні документа брали сам митрополит А. Шептицький, єпископи Й. Коциловський та Г. Хомишин.
