Якщо ви відчуваєте сум чи самотність, то прочитайте текст, якому майже 100 років

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Якщо вам сумно чи почуваєтесь самотніми, рекомендуємо прочитайте цей вірш. Написаний він американським письменником й поетом Максом Ерманом в далекому 1927 році. Називається поема Desiderata.

Цей твір настільки мудрий і проникливий, що увійшов до історії та йому навіть присвячена ціла стаття у Вікіпедії.

У своєму щоденнику Макс Ерман написав: «Я б хотів, якщо у мене це вийде, залишити після себе подарунок – невелике есе, наповнене духом благородства». Приблизно в той же час він і створив «Напуття».

Прочитайте ці рядки, в них криється великий зміст!

«Іди спокійно серед гамору і поспіху, пам’ятаючи, що спокій можна віднайти у тиші. Не зрікаючись себе, наскільки це можливо будь у добрих стосунках з усіма людьми. Кажи свою правду спокійно і ясно – і слухай інших, навіть темних і неосвічених, бо й вони мають що сказати.

Уникай галасливих і агресивних людей, бо вони бентежать дух. Якщо порівнюватимеш себе з іншими, можеш стати пихатим або озлобленим, оскільки завжди знайдуться і кращі, і гірші від тебе.

Тішся як своїми досягненнями, так і планами. Виконуй з серцем свою роботу, хай навіть незначну, бо лише це справжня неминуща цінність у мінливостях долі. Будь обачним у своїх справах, бо світ сповнений лукавства. Та хай це не заступить тобі правдивих чеснот: багато людей прагне високих ідеалів і всюди в житті є героїзм.

Будь самим собою. Особливо будь щирим у почуттях. Не стався цинічно до любові, бо лише вона рятує від зневіри і розчарувань, відроджуючись повсякчас, як трава.

Приймай з вдячністю досвід прожитих років і без жалю прощайся з днями молодості. Гартуй силу духу, щоб захиститися від несподіваного лиха. І не муч себе хворобливою уявою. Багато страхів породжують втома і самотність.

Попри необхідну дисципліну, будь лагідним до себе. Ти – дитина Всесвіту і не менше, ніж дерева й зорі, маєш право бути тут. І чи зрозуміло це тобі чи ні, та Всесвіт розвивається так, як йому належить. Тож будь у мирі з Богом, як би ти собі Його не уявляв.

І якими б не були твоя праця і твої прагнення, в цьому гамірному хаосі життя зберігай душевний спокій. При всій своїй неправді, невдячній праці і невиправданих сподіваннях, все-таки цей світ прекрасний. Радій життю! Прагни бути щасливим!». (Макс Ерман «Desiderata», 1927 р.)

Вірш в прозі Макса Ермана Desiderata (Desideratum Poem) неодноразово перекладали на українську мову різні перекладачі. Однак всі вони припускалися тих чи інших прикрих помилок. Причиною цього був зовсім не брак майстерності та кваліфікації різних авторів перекладу. Просто сама сутність цього твору така, що будь-яка людина, яка його читає, в більшості починає керуватися емоціями і почуттями, а не буквою першоджерела… В цьому випадку помилки з’являються самі по собі – адже емоції у всіх свої…

Близько 1959 року, преподобний Фредерік Кейтс, ректор церкви Св. Павла в Балтиморі, штат Меріленд, вніс Desiderata до компіляції матеріалів проповідей для своєї пастви. В компіляцію також було внесено дату заснування церкви: «Церкви Старого Святого Павла, Балтимор AD 1692» тому датою авторства тексту помилково вважали 1692 рік — рік заснування церкви.

Коли помер Едлай Стівенсон в 1965 році, гості в його будинку знайшли Desiderata біля його ліжка і зрозуміли, що Стівенсон планував використати цю поему у своїх різдвяних листівках. Згодом вірш став широко відомим коли був знайдений у церкві Святого Павла, Балтимор — але дата заснування церкви залишалася як дата авторства тексту.

Львівський поет і перекладач В. Тимчук за текстом виконав поетичний переклад “За Дезидератою”.

Крокуй спокійно,
Гамір хай і поспіх
Не збурять шлях твій, повний хитавиці —
Урівноважуй серце миром тиші,
Сягни ти вічности своїм одним півкроком.

Ти будь собою, завжди знай своє,
Тобі властиве — теж потрібне людям,
Добротами ти шлях стели усюди,
Лиш будь собою, тим, ким був і є.

Ти свою правду мовиш? Уперед
У спокої та ясності промови,
Лиш пам’ятай — твої вуста одні —
А вуха й очі — їх ти маєш двоє:

Тож до сприймання інших будь готовий.
І хай говорять начебто чудне́,
Лови в словах, думках їх серця згуки,
Бо навіть у малому є звучне́
Твоєму ладу — це прагни не забути.

У світі так влаштовано давно,
Що гія все як слід припасувати.
Позаду чи спереду — все одно,
Ти ліпших й гірших мусиш зустрічати.

Не раджено тобі з тих давніх літ
До порівнянь вдаватися дбайливо —
Бо гордості й зневіри лихих бід
Набратися ти можеш й непримхливо.

Ти успіх маєш? Добре! Вже радій,
Подякуй і рукам, і серцю сміло.
Є задум — крок найперший діла?
Утішитись набутим теж зумій.

Ти маєш працю скромну, негучну —
Пишатися як можна серед люду?
Відкинь думки, що точать, назавжди́,
І до роботи совісно ступи, —
Ти нині є, а завтра вже не буде,

Бо цінністю є відданість одна
В мінливій долі, що жере віками.
Трудись на ниві і думками, і руками
І буде нагорода ще за дня.

Ти починати починай за крок —
Оман у світі більше ніж зірок.
Усе мирське хай буде, хай несе,
Не подолаєш ти ці вічні пута,

Проте не смій зароджене забути —
Чесноти завжди були, будуть й зараз є.
І добре: людство прагне ідеалів,
І також добре, що стремить серцями в вись —

Життя дарує і геройства дійсні справи —
Ти бійся цього шансу пропустить.
Не заперечуй світ чуттєвий нині —
Формує він тебе наполовину.

Щодня, щомиті й назавжди, навічно
Служити вмій любові споконвічній.
Відкинь цинічність. Серцю лад любовний
Даси — і вже ніколи жодні, жодні
Розчарування, а чи черствість душ повсюдна

Не змусять тебе бути перелюбно.
Бо в світі цьому — все було і буде:
Зірки і шум води, трава і люди.

Чинити опір почуттям не смій,
Любов’ю все життя своє зігрій.
Довкола черствості, розчарувань доволі —
Любов же вічна як трава у полі.

У сріблість скронь ти заглядай спокійно.
Лишай вчорашньому турботи вітровійні,
Лиш щит міцни у силі духа свого —
Із ним в нещасті ти досягнеш перемоги.

Ти витворам уяви не піддайся —
В нудьзі й самотності страхам враз опирайся.

Тримай себе в руках, розмірюй крок і дії,
Статутом добрим сам підпережись,
Та, не вагаючись у життєплині,
Себе шануй, люби, хоча й кріпись —

Ти є дитина Всесвіту, дай Боже,
Тобі тут бути, в світі сім
І кварків, і дерев, і зір —
Сягнеш ти мудрістю — се добре, ні — тоді повір:
Цей світ як має бути є пригожим.

Ти з Господом у мирі будь завжди —
Хай він для тебе Сущий, Вищий розум,
А чи Аллах, Єгова чи Дажбожич —
Ти з ним свій душеспокій розділи.

І хай навколо гамір й метушня,
Діла твої киплять, мета — бентежить, —
В душі своїй карбуй — тобі не щезнуть,
Допоки з Господом розділена стезя.

Учора — пастка, нині — втома, завтра —
Позбавлять мрії, заберуть «своє».
Та все ж чудовим світ цей був і є!
Радій, що в ньому житимеш іще.

Уважним будь до всього: до хмаринки,
Краплин дощу і дня календаря,
Зустрічному всміхнись і шану неньці
Верни — щасливим май життя.

30.XI.2014–25.II.2015.

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР