Субота, Вересень 16

Якщо живеш у Львові 4 роки…

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

… ти вже не лякаєшся фрази “ти що помалювалася і зробила гривку?” і знаєш, що то є “пофарбувати волосся і відрізати чолку”
… з легкістю несеш 2 шестилітрові баклажки “артезіанської” води десь 3 рази на тиждень повз заздрісні погляди хлопів (цебто хлопців), які за таке навантаження в залі купу грошей платять
… знаєш, як легко й дешево відшкрябати накип з чайника від тої ж бідової води
… стаєш профі у пошуку квартири (нерухомість тут страждає на всі 4 ноги) і починаєш кайфувати від пакування коробок
… коли хтось пишається, що знає значення слова горнятко й коліжанка, кажеш пфффф, я й не таке чула
… знаєш напам’ять розташування вулиць в центрі й можеш пояснити “де то є” краще за корінних львів’ян, бо на першому курсі годинами блукала тими однаковісінькими провулками
… перестаєш тікати з магазину, коли продавчиня кричить до тебе “що то має бути???”
… спиш в маршрутці поки стоїш у заторі на вулиці Франка
… знаєш, що водій таки відкриє задні!!
… хоч не їздиш трамваями – обов’язково їх клянеш за всі гріхи на світі
… перестаєш запізнюватись на зустрічі, бо знаєш, що 26 на Сихів їде швидше ніж 53 (не дякуйте)
… не помічаєш, що неправильно ставиш наголоси в словах і постійно говориш “то є”, “правда?”, “па-па”
… вміло користуєшся звертанням “пані, пане”, коли тупо не пам’ятаєш по-батькові
… ні за що не підеш гуляти в центр у свята, вихідні і т.п., “бо понаїхали тойво ті туристи”
… переможно витягуєш з сумки парасольку у несподівану грозу
… знаєш як смердить після двох тижнів невивезена гора сміття й молишся, щоб літо було холодним
… починаєш придумувати легенди на ходу, коли показуєш комусь старе місто, а не читаєш їх завчасно (не переживайте, так всі роблять)
… знаєш, що коли вимкнули гарячу воду на 2 міс, можеш безкоштовно скористатися фонтаном-“душем” біля Оперного
… катаєшся в Карпати “на вихідні” за 15 грн
… знаєш, де чорниця дешевша і чим вона відрізняється від смородини
… здатна впакуватись в повністю забиту маршрутку о 7 ранку й притому ще їхати й грати в тетріс на телефоні
… прогулялася на Погулянці
… коли файний легінь кличе кобіту на променад, швидко ретируєшся з поля бою
… шариш, що “на каву” – це і ділова зустріч, і побачення, і 20-хвилинна обідня перерва, і 2 години з друзями, і планьорка табору, і співбесіда, і давно вже не питання, а відомий факт)
… не рахуєш, скільки в місяць витрачаєш на кофі ту гоу (вибач, пап!), бо то мейнстрім, якому неможливо опиратися
… досі не встиг обійти всі кав’ярні в центрі
… знаєш, що таке від Романа До Йордана
… Святий вечір і Великдень – то пампухи і паски, причому в обов’язковому порядку…)
… обожнюєш це місто, це життя і цих людей!!
Уявити не можу, що 4 роки тому сумнівалася, що маю їхати, боялася, що не зможу звикнути до такого міста далеко від дому) Хто ж знав тоді, чим це закінчиться…) А попереду ще таке довге життя!!))

Автор: Liuda Rubtsova

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР