Як малозабезпечені мешканці Львівщини та переселенці будують бізнес: три історії успіху

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

У Львівській області 285 осіб з числа безробітних малозабезпечених та переселенців повернулися на ринок праці. А ще 41 особа отримала шанс збудувати власний бізнес. У рамках проекту «Рука допомоги» їм допомогли знайти місце роботи, а декому — виділили кошти для започаткування своєї справи.

ІА Дивись.info дізналася три історії успіху людей, які з нуля почали займатися власною справою.

«Рука допомоги» — це проект Міністерства соціальної політики України за підтримки Світового банку, який має на меті виведення людей зі стану бідності. Для цього їм сприяють у працевлаштуванні, залучають до оплачуваних громадських робіт, а також надають безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі до 70 тисяч гривень.

Наші герої скористалися можливістю, пройшли навчання, написали бізнес-проекти, захистили їх і тепер мають власний бізнес.

Катерина Новицька, м. Судова Вишня Мостиського району

Фото: Прес-клуб Львів

Катерина раніше була безробітною та жила лише на дотації малозабезпеченим. За професією жінка дизайнерка, але за фахом довгий час не працювала. У рамках проекту «Рука допомоги», Катерина отримала фінансову допомогу у розмірі 64 тисяч відкрила творчу крамничку «Антураж», де продає власні дизайнерські вироби.

«Ідею свого бізнесу ми з чоловіком виношували давно. Нас завжди цікавило мистецтво, оскільки ми разом навчалися в Академії мистецтв, їздили на різні фестивалі. «Рука допомоги» — це проект, який підштовхнув, змотивував реалізувати свої цілі і плани швидше. Оскільки ми дотичні до мистецтва були давно, то відкрити інший бізнес не було навіть думки. Тому ми відкрили крамницю «Антураж». Там можна придбати ікони, картини, вишиванки, інші вироби ручної роботи — все більш творче.

Назва «Антураж» також не була випадковою. Ми позиціонуємо це слово як творче середовище. Розробляли разом з молодими дизайнерами і друзями логотип, який в собі містить символіку, пов’язану з минулим, майбутнім і теперішнім. Ми стараємося все робити не бездумно, а вкладати душу, зміст, щоби майбутнє покоління знало свої традиції, автентику, колорити наших вишиванок і взагалі нашу культуру.

Ми вважаємо, що такі творчі крамниці повинні бути не тільки у великих містах. Ми за те, щоби розвивалися малі міста, райони і для того все робимо», — розповідає Катерина.

 

Мирон Білик, с. Олексичі, Стрийський район

Фото: Прес-клуб Львів

Раніше Микола отримував соціальні виплати, як безробітний малозабезпечений. При цьому чоловік — багатодітний батько, який виховує чотирьох дітей. Микола вирішив податися у підприємці, оскільки хотів змінити фінансовий і соціальний стан родини. Зрештою, у проекті «Рука допомоги», він виборов право отримати 64 тисячі гривень.

«Сьогодні у мене власний бізнес у лісовому господарстві. Я маю великий стаж роботи у цій сфері, вся родина була задіяна у ній, тому і вирішив, що справу треба будувати у цьому напрямку. На отримані кошти я закупив обладнання, вже навіть працевлаштував одного чоловіка. Моє підприємство надає послуги з лісозаготівлі, догляду за культурами — усім, що пов’язано з лісовим господарством», — каже Микола Білик.

Степан Стельмах, переселенець з Криму, проживає у м. Новояворівськ

Фото: Прес-клуб Львів

Сам чоловік родом зі Львівщину, утім 20 років проживав у Криму. Повернутися на малу батьківщину Степана змусила анексія півострова. Там він мав свою автомайстерню, утім у Львівській області довелося все починати спочатку, аби родині було на що жити.

«Я все життя займався ремонтом машин. По приїзду сюди я відкрив невеличку майстерню знову, але було важкувато, бо все починав з нуля. А потім люди розповіли, що можна звернутися у Центр зайнятості, бо є такий проект, який може бути мені корисним. Отримавши гроші, я закупив обладнання, додав його до свого, яке вже мав, і справа розширилася. Придбав два станки на шиномонтаж. Це ще одне робоче місце. В автосервісі, як у лікарні. Різні органи— різні лікарі.

Зараз прцююється непогано, але є до чого йти. Потрібно працівників знайти, а усі зараз у Польщу тікають, бо там заробітки більші. Я згоден платити, але все ж таки є ціна всьому.

Ще багато чого не вистачає: обладнання, працівників, у мене орендоване приміщення, а не своє, але справляємося. Я працюю тільки півроку, тому це вже непоганий результат», — переконаний Степан Стельмах.

Автор: Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО / dyvys.info

Новини партнерів:

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та спільноту в Facebook
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР