Понеділок, Жовтень 16

Правила життя видатних «львів’ян». Михайло Грушевський

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Життєвий шлях Михайла Грушевського був тісно переплетений та пов’язаний зі Львовом, хоча про львівський період життя історика дехто часто забувають, ототожнюючи Михайла Сергійовича тільки з Києвом.

Львів своєю чергою шанобливо зберігає пам’ять про Грушевського, а жителі міста з неприхованою гордістю називають його своїм – львів’янином. Саме серед місцевих вузеньких вуличок, просякнутих галицьким духом, він провів двадцять найкращих літ свого життя, адже для нього вони були найбільш плідними на науковому поприщі. Тут він наполегливо працював над своєю головною метою – писав і творив нам нашу історію.

Переїхав до Львова Михайло Грушевський на 28-му році життя, коли отримав посаду професора першої на українських землях кафедри історії України у Львівському університеті. Його першу лекцію в тутешніх стінах згадують досі, наголошуючи на небувалому ажіотажі, який вона викликала серед української громадськості – велика зала заледве зуміла вмістити всіх охочих.

Перші десять років Грушевського у Львові запам’яталися не лише курсами лекцій в університеті, а й створенням власної історичної наукової школи. Михайло Сергійович наполегливо працював у Науковому товаристві імені Шевченка, який він очолював з 1897-го до 1913 року. Невипадково, саме цей інститут по праву вирізнявся статусом нетитулованої Української академії наук. А скільки праць народилися з-під пера Грушевського у Львові! Лише «Записок Наукового товариства імені Шевченка» за його редакцією вийшло понад 100 томів. А крім того, сотні наукових та науково-популярних видань українською мовою. І… Саме у місті Лева Грушевський почав реалізовувати свою мрію ще з київських студентських часів – написати суцільну історію України від найдавніших часів. Перший том головної праці його життя, фундаментальної «Історії України-Руси» побачив світ у Львові 1898 року. Незабаром славетний історик напише ще два томи… А його послідовники назвуть 10-томну «Історію України-Руси» метрикою українського народу, поставивши в один ряд з Шевченковим «Кобзарем».

Задля розвитку української літератури Грушевський разом з Франком у місті Лева заснував «Літературно-науковий вісник». «Чоловік широкої освіти, незломної волі і невичерпаної енергії…» – писав Іван Якович про Грушевського. А як себе, свій народ та його місію характеризував сам видатний історик? Відібрати його крилаті вислови, мудрі повчання та далекоглядні настанови було надзвичайно складно, адже у Грушевського понад 2000 праць, а рубрика «Правила життя видатних львів’ян» має лише дві сторінки. Однак ми все-таки спробували. Отож, вашій увазі пропонуємо вибрані цитати видатного українського історика, громадського та політичного діяча, голови Центральної Ради Української Народної Республіки Михайла Сергійовича Грушевського.

Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна.

Після проголошення самостійності Української Республіки ніхто вже не може ховатися в хащі нейтралітету, бо тепер є боротьба двох держав, України і Великоросії.

Не чіпатися того, що ділить і роз’єднує поодинокі частини української землі, а пильнувати того, що лучить і єднає їх докупи, і се зміцнювати і розвивати мусимо… Єднатися, концентруватися, а не ділитися, не розбігатися – це повинно бути у всім нашим гаслом.

Мусимо йти, бо спинити походу не можна.

Мусимо жертвувати всім, щоб урятувати найдорожче в цей момент: самостійність і незалежність нашого народу.

Я хочу жити, щоб працювати, страждати і боротись разом з вами.

Я вважаю, що та стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзму від українських громадян. Хто не може відповісти сим вимогам, той не гідний того великого часу, який ми переживаємо. Хто хоче бути гідним громадянином, той мусить видобути з себе сі моральні сили. Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою, як і царство Боже, обіцяне колись вірним християнам.

Покоління, яких жде Україна тепер, повинні бути людьми діла реального, практичного – спеціалісти-адміністратори, фінансисти, економісти, знавці військового і морського діла, техніки…

Повинен бути піднятий загальний матеріальний рівень життя, не тільки духова його культура. Люди мусять і набрати охоту жити по-людськи, і мати до того змогу, не тільки в сфері духу, але і в сфері життя звичайного, буденного – певні вимоги комфорту, порядку, достатності, забезпеченості свого життя. Це надзвичайно важливий і цінний елемент культури, який повинен ввійти в плоть і кров, стать неодділимим і ненарушимим елементом життя.

Я вірю, що українство наше все-таки має в собі стільки стихійної сили, стільки життєвості, що його не заб’єш ніякими теоремами, що воно своєю стихійною силою проб’ється через усякі штучні перешкоди – поки не вб’ємо самі цієї сили нашою апатією, бездіяльністю.

Український народ належить до …європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків, які протягом століть зв’язали українське життя з західним, а й самим складом народного характеру.

Не треба підганяти нашого життя до котрого-небудь західноєвропейського взірця, хоч би й німецького. Визволення від примусової залежності від московського життя не повинно бути заміною одної залежності другою, хоч би добровільною. Українське життя повинно емансипуватися взагалі.

Поки народ живе, живе і його мова.

Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому… Ні, се «справжні» українські патріоти, які так шанують українську мову, що ані в руки, ані в рот її не беруть…

Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою.

Добре робити історію важливіше, ніж гарно писати її.

Автор: Дмитро ПЛАХТА для boomplus.tv

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР