“О Львове, я звертаюся до тебе…” — 7 віршів про Львів

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Львів – місто митців, місто культури, місто романтики. То хіба дивно, що він надихав і продовжує надихати тисячі і сотні поетів та письменників? Пропонуємо вам ознайомитись з настроєвими та атмосферними рядками семи віршів про місто Лева.


Люблю прогулянки по Львову,
Вони – мов ліки для душі,
Коли погода кольорова,
І навіть як ідуть дощі.

Бруківка, кава і трамваї,
Арт-галереї і вінтаж.
Музики вуличні тут грають,
Високий замок, Вернісаж.

Каштани смажені купую
І милий рукодільний дріб.
Як вперше, кожен раз мандрую,
Тут є видовища і хліб.

Крамниць книжкових є чимало,
За день не обійти ніяк.
Від книг, які я там придбала,
Утратив форму мій рюкзак.

Люблю прогулянки по Львову,
Вони – мов ліки для душі,
Коли погода кольорова,
І навіть як ідуть дощі.

© Ірина Гирило-Пилявка


Я закохався в місто Львів,
Його довершеність казкову…
Не вистачить, напевне, слів
Щоб описати все довкола.

Вузенькі вулички старі,
Кав’ярень затишок зухвалий,
Могутні диво-ліхтарі,
Та колір неба досконалий…

Стрімка вода його дощів
Змиває знов усі негоди
І живить у людській душі
Той дух козацької свободи.

Такого міста не знайти,
Та й схожих досить не багато,
У ньому мешканці – брати.
І найвродливіші дівчата.

Величний і Шляхетний Львів
Немов оновлена перлина,
Коли його лунає спів –
Радіє ненька Україна.

Хай місто Лева розквіта
І з кожним роком молодіє,
Хай будуть довгими літа
Хто з ним сумує і радіє.

© Сергій Дроботенко


Вогонь в душі розпалює надію,
Що ти, повік , не згаснеш ні на мить.
Щоб завше був таким, я щиро мрію,
На вулицях твоїх життя кипить.

Спішить трамвай бруківкою старою,
Грайливих днів – привітна метушня.
Чарує Львів величною красою,
Тому для мене, свято тут – щодня.

Художники увічнюють моменти,
За ними пильно стежать голуби…
Під Радою голосять знов студенти,
Скандуючи: “Країну не згуби!”

Мереживо із вучичок вузеньких,
Кав’ярень особливий аромат,
Автентика будиночків стареньких,
Тут кожен наче вірний – друг і брат.

А небо львівське , блідо – пурпурове,
Несе лиш спокій у людські серця.
Усе навколо ніжне, кольорове,
Це місто подарунок від Творця.

Величні, браві леви-охоронці,
Прадавню його Вежу стережуть,
Їм очі п’янко сліпить з меду сонце
Осіннім листям роки промайнуть…

Бракує слів щоб вірно розказати,
Як щиро я закохана у Львів,
Словами мабуть це не описати,
Моїх яскравих, ніжних почуттів!

© Світлана Кириченко


Шалений Львів, безкрайнє небо.
Такий красивий, давній Львів…
І надзвичайно мало треба,
Щоб закохатися без слів
У цей чарівний, дивний Львів.

Тут каву п’ють смачну, гарячу,
Таку насичену, міцну.
Терпкий глінтвейн п’янить добряче,
Зігрівши так душі струну.
До болю люблячу, живу.

Куди не глянь-радіють очі
У будь-які пору і час.
Нема ніде прекраснішої ночі
І осені такої, як у нас.
Зима по-різному дивує кожен раз.

Тут шум машин, тут ніжний вітер,
Тут тисячі не сказаних ще слів.
Як завжди тепле, незабутнє літо.
До болю рідний і коханий Львів!

© Оксана Дубініна


О Львове, я звертаюся до тебе,
До веж твоїх, бруківки і кадет.
Мені підтримка твоя, Леве, треба,
Самотність твоя, тиша сигарет…
Я приповзу до тебе на колінах,
О місто ти моє, семи вітрів.
Шукатиму я відповідь в глибинах,
Твоєї тиші, спокою, віків…
З тобою возз’єднаюсь воєдино,
Я розчинюсь в романтиці твоїй.
Покладуся на тебе, ти єдине,
На цій землі. Місто живих надій…
Я по Вірменській пронесуся вітром,
По Личаківській з сумом я пройду.
І знайду спокій, що мені потрібен,
О місто Лева, я до тебе йду!

© Єгор Мюррей Шнайдер


Вечірній Львів, каштани, ліхтарі
І стук коліс останнього трамвая
Десь доля заблукала у пітьмі,
А я її безбоязно чекаю.

Вона росою пада на траву,
Зліта у небо ратушним тремтінням,
Ховається у подихах дощу.
Така весняна, та чомусь осіння

Прийди до мене, доле, хоч у сні,
Але коли я очі закриваю,
То бачу Львів, каштани, ліхтарі
І чую стук коліс останнього трамвая.

© Віра Карпенко


Вже завтра поїду до Львова. У русі – не нудно.
Нові погортаю газети. І згорток новин
Підкаже, що поїзд від’їде від станції буднів
Й покотиться літо сікти головешки жоржин.
Година – на каву, хвилинка – на задум про подвиг.
Хіба зупинити безпечну відраду хто зміг?
І вже не хвилює, чи поїзд зручний і чи модно
У Львові носити у зошиті спогад про сніг.

© Наталка Лазука

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР