Богдан Ступка: спогади в цитатах

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Він вважав себе звичайною людиною, іноді навіть боягузом. Світ бачив його героєм і національним надбанням! В пам’ять про легендарного і улюбленого актора театру і кіно ми підготували добірку його мудрих цитат: про себе, життя, політику і, звичайно ж, творчість.

Про себе

— Взагалі я конфліктна людина. Був. У молодості.

— Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відомою в усьому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому.

— Я не люблю війну, тому що з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися – це не ти, це завжди хтось інший.

— Нехай говорять, що хочуть, а я живу, як живу, і завжди хочу спати.

— Я міг стати хіміком, астрономом. Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені: я з тебе, Богданчику, зроблю астронома. Не вийшло.

— Я людина без слабкостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілки не вживаю. Нудно навіть.

— Втомився, звичайно, мотатися по аеропортах, вокзалах, поїздах, літаках. Вік серйозний підступає, тиск підскакує, все-таки не хлопчик, мені вже 68 років.

Про життя

— Радію сонцю, дощу, так, так… А ось життю? Життя, воно до заходу рухається… Нецікаво. Що за радість – наближатися до смерті і піти в інший світ?! Все вдалося: народження, дитинство, юність, зрілість, а от старість не вдалася. Хвороби, зморшки з’являються, сили вже не ті. Яка радість? Раніше зістрибував з дивана, тепер ледве піднімаюся.

— Все наше життя – суцільна імпровізація, а значить, все наше життя – це джаз.

— Я впевнений, щоб людині дурниці в голову не лізли, її завжди треба завантажувати роботою так, щоб вона мертвою додому приходила.

— Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з’являться золоті гори. Треба бути терплячим, але істину золотих слів для нинішнього покоління закривають золоті гори.

— Нас усіх навчили бути з подвійним дном. Пам’ятаєте фразу: “Ми говоримо “партія” – маємо на увазі “Ленін”, ми говоримо “Ленін” – маємо на увазі “партія”? І так все життя – одне говоримо, інше на увазі.

 

Про жінок

— Раніше я був у жінок не особливо популярним. А зараз на старості років раптом почав подобатися – і молодим, і середнім, і бабусям. Сьогодні в Києві рано вранці йду по театру, а назустріч мені йде наша працівниця і каже:” Ой, яке ж диво, що перший чоловік, якого я сьогодні зустріла – це ви”. А я що? Я далі пішов.

Про політику

— У нас дуже важко бути міністром. Тому що заведено у нас так: якщо ти артист – ти хороший, а якщо став міністром – ти вже поганий. Причому відразу, на наступний день.

Про свою роботу

— Якщо ми створили цю державу і продовжуємо створювати, значить, на таку річ, як кіно, треба виділяти багато грошей.

— Український глядач – найкращий глядач у світі, і його подяка та оплески є найкращою винагородою для акторів і меценатів. Ми – громадяни однієї країни, і обов’язок кожного зберегти її культурне багатство. Вважаю, що люди, які допомагають у цьому – патріоти України.

— Я розраховую на публіку, тому що для себе можна сісти в туалеті – і грай собі, скільки хочеш.

— Мені завжди говорили: “Не хвалися, що ти це зробив. Ти – просто провідник ідей, які дали тобі батьки і Господь Бог. Якщо у тебе є здібності, ти не повинен це закопати. І ніколи не будь гордим”.

— Поки запрошують, треба зніматися. Я відмовляюся, тільки якщо у фільмі зовсім немає ніякої ролі, внутрішнього конфлікту. Але намагаюся робити це якомога рідше, тому що завтра вже не запросять: або скажуть: “Надокучив, набрид”, або просто забудуть. Треба про себе нагадувати. В “Забійній силі”, наприклад, знімаюся в Південній Африці.

— Ви думаєте, грати – це радість? Це мука.

— Театр зображує, так би мовити, життя. Але там не по-справжньому вмирають, гинуть і так далі. Там грають в це все. Грають у життя. Театр – продовження життя. Ти підносишся трохи над реальністю, але це та ж реальність, тільки в художній формі. Театр – не втеча з життя, просто людина знайшла іншу його форму. Все пов’язане, воно ж не буває окремо: життя – це життя, театр – це театр.

— Сам я нічого не ставлю, не хочу поповнювати когорту бездарних режисерів.

— Ну а заробляти гроші потрібно? У мене сім’я велика, нас вісім чоловік. І я як мисливець, здобувач повинен бути в роботі. Крім того, завжди сподіваєшся, що зможеш щось зробити, витягнути слабкий сценарій. Але не все від тебе залежить. Намагаєшся-стараєшся, а виходить не так, як задумував.

Джерело:  lovelylife.in.ua
Ілюстрація: Тутка

Новини партнерів:

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та спільноту в Facebook
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР