5 мультфільмів про дива, знятих за мотивами книжок

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Для того й дано кожному дитинство, щоб вірити у дива, мріяти про чарівні світи, де життя сповнене невтомних пригод, небезпек, випробувань. Хто не хотів би, щоб двері вели не в запилену комору, а до фей і чарівників, щоб за помахом палиці або посоха зупинявся час, застигали ріки чи сипався чарівний пилок, щоб потяг мчав подалі від домівки у нові світи й небачені країни. Та з часом дитина «помирає» в нас, і от ми вже не в чарівному експресі, що летить крізь ліси й гори, а у брудному холодному плацкарті. І справа тут не в тому, що чарів не існує. Ми забуваємо, що віра в дива – це, перш за все, віра у себе.

Коли хочеться трохи магії, найкращими помічниками стають книжки та фільми. Щоб подвоїти ефект, можна спочатку прочитати книжку, а потім переглянути екранізацію. Тож для дітей, які досі вірять у дива, та для дорослих, які встигли забути, що теж колись вірили, пропонуємо добірку мультфільмів, знятих за мотивами книжок.

«Кораліна у Світі Кошмарів» (2009)
За повістю «Кораліна» Ніла Ґеймена. Режисер – Генрі Селік (США).

«Казки – більше, ніж правда: не тому, що вони розповідають нам про існування драконів, а тому, що говорять – драконів можна перемогти». Так починається дитяча фантастична повість, що була написана 2002 року і здобула низку престижних премій з літератури у жанрі жахів і фентезі.

Екранізація – це суміш фентезі, трилеру і стітчпанку (якщо коротко: похмура атмосфера, зазвичай головні герої – ляльки, м’які іграшки). Кораліна Джонс разом з батьками, які майже не приділяють їй уваги, переїжджає до нового будинку. Шукаючи у лісі криницю відьми, дівчинка знайомиться із сусідом Вайбі, який дарує їй ляльку – схожу, на диво, на саму Кораліну. Та найбільші дива починаються тоді, коли дівчинка знаходить у стіні потаємні двері, що ведуть її в альтернативний світ. Там, у такому ж будинку, живуть її «інші» батьки: мама, яка не сидить цілий день за роботою і вміє готувати, і тато, який грає на фортепіано й не працює зранку до вечора за комп’ютером. А головне – ці «інші» батьки знають, що любить Кораліна й чого вона прагне. Але де реальність, що відбувається у цей час зі справжніми батьками Кораліни і чи зможе вона знову повернутися до них?

У часи сучасних технологій лялькові фільми, сповнені численних деталей, мають особливу чарівність. Очі-ґудзики, жовтий плащ серед суцільного мороку й сірості, «Зоряна ніч» Ван Гога, приємний музичний супровід французького композитора Бруно Куле – усе це не відпустить вас до кінця стрічки. До того ж, за гротескними образами та похмурими декораціями проглядаються родинні питання, над якими варто замислитися як дітям, так і батькам.

«Полярний експрес» (2004)
За мотивами однойменного оповідання Кріса Ван Оллсбурга. Режисер – Роберт Земекіс (США).

Чи під’їжджав колись потяг прямісінько під ваші двері? Навряд чи. От і Стівен здивувався, коли під його будинком напередодні Різдва зупинився чарівний експрес, що прямував до Санта-Клауса. А все через те, що хлопчик уже виріс і здогадується, що Санти, скоріш за все, не існує. Та він не хоче прощатися з казкою дитинства. У самій піжамі й капцях Стівен разом з іншими дітьми вирушає у сповнену пригод і небезпек подорож на Північний полюс. Мабуть, немає такої дитини чи такого дорослого (який теж колись був дитиною, та чомусь забув про це), які б не мріяли про нічну подорож на чарівному експресі, що прямує, якщо не в Гоґвортс, то хоча б до Санти чи Святого Миколая.

Це той випадок, коли екранізація не тільки перевершила оригінал, а й витворила на основі мінімального текстового матеріалу довершену і захопливу історію. Книжка «Полярний експрес» американського письменника і художника Кріса Ван Оллсбурга складалася лише з 32 сторінок, більша частина яких відводилася під кольорові ілюстрації, створені самим автором. Сюжет мультфільму був суттєво доповнений власними ідеями Роберта Земекіса.

Так, графіка не дотягує до сучасного рівня, місцями сцени виглядають порожніми і не до кінця продуманими, а герої, за винятком кондуктора, кількох дорослих та Ізабель, доволі беземоційнійними. А може, ми просто розпещені голлівудськими стрічками, повними мішури та натягнутих посмішок, а не дитячої наївності й щирості?

«Іноді для того, аби повірили, треба побачити. Але інколи найбільш реальні речі у світі – це ті, яких ми не можемо побачити». Це історія про те, як іноді важко, але важливо вірити в дива.

«Мандрівний замок Хаула» (2004)
За мотивами однойменного роману Діани Вінн Джонс. Режисер – Хаяо Міядзакі (Японія).

 

Мотив будинку, що пересувається, давно вже вподобаний письменниками та кінематографістами. Британська авторка Діана Вінн Джонс запропонувала власну інтерпретацію цього образу, що згодом був втілений відомим режисером Міядзакі у номінованому на «Оскар» аніме-фільмі. Книга та фільм по-різному розставили акценти в історії про капелюшницю Софі. Та це говорить лише про те, що читач має ще більше матеріалу для «смакування». Відомо, що сама письменниця була у захваті від екранізації, хоча й відзначала значні розбіжності.

Софі Хаттер живе з сестрою та мачухою у провінційному містечку і працює у магазині капелюшків. У світі Софі чари є звичною річчю і нікого не дивують. Дівчина комфортно почуває себе за роботою і рідко виходить у місто. За збігом обставин під час однієї з рідкісних прогулянок вона зустрічає Хаула – молодого чарівника і власника мандрівного замку, через знайомство з яким дівчина випадкове стає жертвою Відьми Пустирищ. Відьма перетворює Софі на стару бабцю, тож дівчина вирушає у дорогу в надії повернути втрачену молодість.

Сюжет переповнений численними подіями, за якими глядач ледь встигає. Філігранно продумано кожну деталь будинку, інтер’єру і навіть капелюшків; усе рухається, літає, кружляє. Історія балансує на межі життєвої драми й фантастичної пригоди з елементами гумору. На відміну від книжки, глядач фактично не знає Софі-дівчину, чим вона жила, про що мріяла, бо вже на десятій хвилині стрічки відьма накладає на неї чари. Тож образ Софі, як і Хаула, розкривається поступово. Нікого не залишать байдужими опудало-ріпка й вередливий, дотепний вогник Кальцифер, пов’язаний закляттям із замком Хаула.

Це мудра й красива історія про війну і силу кохання, про мужність й оптимізм, але передусім про те, що старість, як і молодість, – це не зовнішній вигляд, а стан душі.

«Вартові легенд» (2012)
За мотивами серії книг Вільяма Джойса. Режисер – Пітер Ремсі (США).

Зубна фея, Великодній кролик, Санта-Клаус, Піщана людина – Вартові легенд, які невтомно оберігають дитячі сни, надії та мрії. Та раптом проти них постає Морок (Бабай), якого вони вже колись здолали. Він хоче вкрасти дитячі сни й замінити їх нічними кошмарами. Чарівні «охоронці» мусять об’єднатися й зашкодити темній силі. Та перед цим до них має приєднатися ще один Вартовий – Джек Холод – безвідповідальний, нахабний хуліган і розбишака. Та чи схоче він бути Вартовим, та й нащо йому це? І чому цей 18-літній юнак взагалі став чарівним духом?

Це один із тих мультфільмів, де все продумано до деталей – від образів казкових героїв, де Санта-Клаус має татуювання, а Великодній кролик більше схожий на Росомаху, а не на пухнасту лякливу тваринку, до дружніх штурханів між ельфами, замість яких, до речі, різдвяні подарунки для дітлахів виготовляють справжнісінькі єтті. Персонажі вийшли напрочуд живими. Попри доволі традиційну історію боротьби добра і зла, що закінчується, безумовно, перемогою світлих сил, це оригінальна й нешаблонна спроба у веселій формі утвердити такі чесноти, як сміливість, відданість і здатність на самопожертву, а також нагадати, що віра в себе й у власні сили долає будь-які перешкоди.

«Різдвяна історія» (2009)
За мотивами повісті «Різдвяна пісня в прозі» Чарльза Діккенса. Режисер – Роберт Земекіс (США).

Хто не знає повчальної історії про лихваря Ебенезера Скруджа! Та якщо раптом хтось ще не читав «Різдвяну пісню в прозі» Чарльза Діккенса, неодмінно це виправте і не забудьте доповнити свої враження переглядом не менш вражаючої екранізації.

Це традиційна різдвяна історія про черствого скупердяя. Скрудж живе, відгородившись від світу, ненавидить свята, не розуміє племінника, який одружився за покликом серця, примушує свого помічника Боба Кретчіта важко працювати за мізерну платню. Кожного дня з року в рік він тільки тим і переймається, щоб заробити більше грошей та не втратити жодної копійчини. Та одної різдвяної ночі все зміниться: Скрудж разом із Духами Різдва помандрує до свого минулого, теперішнього і майбутнього й отримає шанс змінити своє життя. Та чи скористається він ним?

Як і книжка, екранізація «Різдвяної пісні в прозі» розрахована скоріше на дорослого глядача. Та якщо у повісті це пов’язано передусім з проблематикою та філософським осмисленням розказаної історії, то в анімованій стрічці вікові обмеження накладаються через доволі моторошні образи привидів й мерців. Але така похмурість цілком у дусі Діккенса: важко уявити, як злидні й смерть можна змальовувати яскравими фарбами.

Фінал розчулює до сліз. Напружена атмосфера розріджується, все навкруги сповнюється сонячним світлом, посмішками і таким простим, але таким необхідним кожному родинним щастям.

ЄФРЕМОВА АНАСТАСІЯ для Видавництво старого лева

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР