Субота, Грудень 2

Кумедна гумореска: як бабуся в автобусі “Калуш-Львів” їхала

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

В автобус “Калуш-Львів” (із зупинками у Моршині та Стрию і саме в такій послідовності) заходить бабуся і одразу до водія:

– “Шоферунцю, як буде Моршин скажете мені, га? Я туткаво буду м сиділа…”
Водій: – “Добре, бабцю, добре, скажу. Сідайте і не переживайте!”
Бабуся: – “Лиш би с те не забули…”
Водій: – “Та не забуду, бабцю, сідайте, все буде добре!”
Людей в автобусі було небагато, водій більше нікого не чекав, швидко рушили, швидко приїхали в … Стрий! І тут бабуся, невпевнено так:
– “Шоферунцю, то вже є Моршин?”
Німа сцена. Водій і всі пасажири, які чули попередню розмову, присоромлено згадують, що під час зупинки в Моршині ніхто вголос не сказав слово “Моршин”. Німа сцена затягувалась… і тут водій, піднявши очі догори, почухавши чуба, глянувши на годинник і щось собі тихо промовивши, закрив двері, розвернув автобуса і попрямував назад, в Моршин. Дорога не така уже й далека, кілометрів 10, проте, якщо в якійсь інший ситуації це б викликало гнівний спротив пасажирів, тепер ніхто не заперечував, усі відчували певну винуватість перед бабусею. Приїхавши в Моршин і відкривши двері, водій, якось навіть так святково, промовив:
– “Все бабцю, то є Моршин, виходьте!”
Бабуся: – “Та ні, шофернунцю, мені не треба у Моршин. Я до Львова їду!”
Водій втратив дар мови, у пасажирів заокруглились очі, німа сцена у квадраті…
А бабуся продовжує: – “Дєкую вам шоферунцю, що нагадалисте мені,” – і почавши копирсатися у своїх пакунках, – “Мені моя донька у Калуші наказувала, аби я таблєтку випила через півтори години. Але я той дзигарок не ношу… То вна мені казала, аби я таблєтку випила якраз у Моршині. То я зараз ту таблєтку знайду і вип’ю. Дай вам здоров’я, шоферунцю, що с ти не забули і нагадали старій”.

 

Хтось пирснув першим, хтось другим, водій засміявся останнім, але усі реготали аж до Львова. Лиш одна бабуся не розуміла, чому всі себе так дивно поводять…

Вищенаведений гумор створений за мотивами гуморески Степана Олійника “Йшов автобус на Полтаву” (1971) рік.

По білету і по праву
Кожен зручно в крісло сів.
Проти ночі на Полтаву
Курс узяв автобус «Львів».

І висловлює бабуся
Водію тривогу-страх:
— Я Лубни проспать боюся,
Розбуди мене в Лубнах!

Не забудь лише, синочку!
— Добре, добре! — той прорік.
Сіла бабка у куточку
І схилилася набік.

Та водій — аж за Лубнами
Спохвативсь, що винуват.
Розвернув машину з нами
І везе стару назад!

Чортихається, не в дусі
(Хоч із власної вини!).
Врешті став і до бабусі:
— Вигружайтеся! Лубни!

А бабуся із куточка:
— Їдь, синок! — рукою мах.—
То казала мені дочка:
«З’їж таблетку — у Лубнах!»

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР