Львівський трамвай. Історія у фотографіях

«Твоє місто» пропонує пригадати історію львівського трамвайного транспорту від кінної підводи до «електронів».

Кінний трамвай

Львівський трамвай – єдина трамвайна система у Західній Україні та найбільша вузькоколійка в Україні.

Історія львівського трамвайного транспорту ведеться від 1880 року, коли відкрили перший кінний трамвай.

Вперше про трамвай як вид транспорту у Львові заговорили у 1860-х роках. Через десять років дві англійські компанії розробили проект будівництва львівського трамваю, проте їх відхилили. Згодом стало зрозуміло, що місту потрібен громадський транспорт і 1878 року міська влада оголосила конкурс на будівництво трамвайних колій. Заявки надійшли від Бельгійського та Трієстинського трамвайних товариств, проте комісія надала перевагу айстро-угорському – «Sosieta Triestina Tramway», яка запропонувала побудувати дерев’яні колії шириною в 1 м.

25 листопада 1879 року відбулася пробна поїздка за маршрутом: вул. Городецько-Янівська – пл. Митна. Місцеві газети писали, що на пробному виїзді курсувало три вагони – літній відкритий, із одним салоном і пасажирський, поділений на два класи.

«Випробування пройшли доволі гладко, але трохи запізнились через те, що робочі вчасно не закінчили очистку колії від льоду та снігу», – писала «Львівська газета».

Повноцінно кінний трамвай запрацював 5 травня 1880 року. Він курсував кожні дев’ять хвилин від площі Митної до казарм Фердинанда (вул. Городоцька,40), де було трамвайне депо. Трамвайний парк налічував спершу п’ять вагонів, які 19 разів за день виходили на маршрут. За рік пасажиропотік складав майже 2 млн пасажирів.

Від 1 липня 1880 року регулярний рух трамваїв проходив по всьому маршруті: від пл. Митної до залізничного вокзалу через вул. Винниченка, пл. Соборній, Галицькій та Міцкевича, далі вздовж проспекту Свободи до Торгової площі й через Городоцьку до вокзалу.

Середня швидкість руху транспорту становила 6,4 км/год., персонал налічував 70 осіб. Вартість проїзду становила 15 центів, а місячний абонемент – 3 злотих.

1888 року у товаристві Львівсько-Белзької заліниці подали проект з будівництва парового трамвая від станції Клепарів, яка тоді не мала сполучення із центром міста. Проект передбачав прокладання двох ліній: від Клепарова через вул. Шевченка, Раппопорта, Джерельну, Під Дубом, Турецькою і до станції Підзамче. Друга мала пройти від станції Клепарів вулицями Шевченка та Залізничною, поруч із Чернівецьким вокзалом, Бандери, Нечуя-Левицького, Вітовського, Франка та Личаківською.

Будівництво парового трамвая наробило широкого розголосу проте не знайшло підтримки у місцевої влади.

У 90-х роках XIX століття Іпотечний акціонерний банк Львова пропонував профінансувати проект парового трамвая за маршрутом від костелу святої Анни до Янова, але його також не реалізували.

Електричний трамвай

1893 року міська влада Львова оголосила про тендер на будівництво ліній електричного трамвая та електростанції потужністю у 300 кВт. У вересні того ж року фірма «Сіменс і Хальске» почала прокладати лінію електротранспорту за маршрутом від головного вокзалу через нинішні вул. Тобілевича, Бандери, Коперника, Словацького, Дорошенка, Беринди, Руська (через пл. Ринок), Підвальна та по всій вул. Личаківській до кладовища.

Також у проекті була лінія, яка мала проходити по правій частині проспекту Свободи, через Галицьку площу до вул. князя Романа і вести до верхньої брами Стрийського парку, через вулиці Івана Франка та Уласа Самчука.

Будівництво депо та електростанції планували на перетині нинішніх вулиць Сахарова та Вітовського.

Перші 16 вагонів, які привезли з Відня, випробували 12 травня 1894 року, а регулярний рух електротранспорту стартував 31 травня і курсував від головного вокзалу до Стрийського парку. До слова, Львів став четвертим містом із трамвайним транспортом у Австро-Угорщині.

5 червня 1894 року функціонувала тимчасова лінія – від виставки Крайова, яка відбувалася у Стрийському парку, і до школи святої Софії. Вона працювала тільки у період виставки.

У серпні 1894 року почали прокладати лінію на Личаків протяжністю у 5,3 км. На маршрут виділили 11 вагонів, які курсували з інтервалом у 8 хвилин.

30 листопада 1894 року відкрили лінію від церкви Петра і Павла (вул. Мечникова) до Личаківського кладовища.

Наприкінці XIX століття загальна протяжність трамвайних ліній у Львові сягала 8,3 км, а кількість електровагонів – 22. Тоді ж почали практикувати причепні вагони.

Появу електричного трамвая у місті прийняли неоднозначно. Візники, які керували кінним транспортом втратили роботу, а їх дружини пікетували новий транспорт. А 1907 року у Міністерстві залізничного транспорту Австрійської імперії взагалі наказали переобладнати лінії кінного трамваю під електричний.

Після цього відкрили нові маршрути: від проспекту Свободи до Підзамча по вул. Богдана Хмельницького; по вул. Зеленій до Личаківського цвинтаря; по вул. Шевченка до станції Клепарів; по Городоцькій на залізничний вокзал і лінія на Замарстинів.

Остаточно коней, як трамвайний транспорт перестали використовувати у 1908 році. Вагони пристосували до електричного транспорту.

Маршрути електричного трамвая почали позначати двома латинськими літерами назв кінцевих зупинок польською мовою, наприклад, D – Dworzec glówny (Головний вокзал).

1907 року трамвай поїхав на Новий світ (місцевість «на Байках»), через рік до Жовківської рогатки (місцевість біля Фабрики повидла), у 1910 – на Високий замок та Снопків, а 1914 – до станції Личаків. Того ж року загальна протяжність трамвайних ліній склала 24,4 км. Вартість проїзду становила 5 центів.

Під час війни 1918 року значна частина електромережі зазнала пошкоджень, внаслідок чого трамвай не курсував майже рік.

У 20-х роках ХХ століття на перехресті вулиць Вітовського-Сахарова облаштували вагоноремонтні майстерні, перелаштували поворотні стрілки на правосторонній рух, а номери маршрутів стали позначати цифрами.

1925 року проклали лінію до Богданівки та вулицею Куліша, а 1929 – від залізничного вокзалу до вулиці Івана Франка, через Київську.

Напередодні війни у Львові нараховували 119 моторних, 58 причепних і 5 вагонів-снігоочисників. У трамвайному господарстві було два депо, дві тягові підстанції та вагоноремонтні майстерні. Загальна протяжність ліній складала 32,8 км.

У 1939 році,після початку Другої світової війни, спершу була пошкоджена лінія по вул. Городоцькій, а згодом зупинили роботу всі трамвайні маршрути. Під час радянської окупації трамваї відновили роботу та відкрились лінії «Городоцька-Богданівка», «Шевченка-залізничний вокзал», «Замарстинівська-Городницького», «Личаківська-Пасічна».

За німецької окупації трамвайний транспорт використовували у військових цілях, а німці їздили у окремих вагонах, або мали спеціальні місця у загальних.

Після війни трамвайне депо було досить пошкодженим, а 80% персоналу залишило роботу через операцію Вісла. Тож робота нормальна робота трамвая була порушена.

У 50-х роках нормалізували ситуацію, оновили старі вагони, які тепер складалися з двох зчеплених вагонів, дерев’яні деталі замінили на металеві та закрили відкриті майданчики.

Після 1959 року з появою львівського тролейбуса трамваї перестали курсувати проспектом Свободи та через площу Міцкевича, через Богданівку та вул. Куліша, Зеленою, Дніпровською та Левицького. Натомість проклали об’їзну лінію повз Театр ляльок. Лінію від Жовківської рогатки продовжили до м’ясокомбінату (вул. Промислова).

Вартість проїзду спершу становила 15 копійок, а після грошової реформи 1961 року – 3 копійки.

Через оновлення трамвайного парку у 1970-х роках у тих ділянках, де не було розворотного кільця закрили маршрут №12, що їздив на Високий замок та №10, у верхній частині вулиці Івана Франка. В результаті в Львові діяли лише 6 маршрутів.

1978 року відкрили Львівський трамвайно-тролейбусний ремонтний завод, який обслуговував не тільки Львів, а й інші міста України та Росії.

У 80-х роках ХХ століття закрили трамвайне кільце на пл. Соборній – князя Романа, натомість збудували невелику ділянку, яка вела до вул. Мечникова. Наприкінці 80-х трамвайний парк налічував 227 вагонів.

Радянська влада планувала втілення масштабного проекту підземного трамвая, який мав сполучати Підзамче, Цитадель, Політехніку, Янівське кладовище, вул. Личаківську, залізничний вокзал та Винниківський ринок із центром міста. 1987 року почали споруджувати першу швидкісну наземну станцію, яка мала сполучати вул. Сахарова із Науковою. Підземна частина робіт проходила під палацом Потоцьких, що призвело до пошкодження архітектури історичної пам’ятки. У результаті проект так і не реалізували.

На початку 1990-х закрили ділянку від Жовківської рогатки до вул. Промислової, де знаходилось трамвайне депо №2. Пізніше його відновили та продовжили маршрут до вул. Липинського.

Із 2008 року вартість проїзду становила 1,50 грн, у 2014 – 2 грн повний квиток та 1 грн – пільговий.

Восени 2016 року запустили трамвай на Сихів, який отримав маршрут №8. Трамвай сполучає пл. Соборну і вул. Вернадського та курсує вулицями Івана Франка, Стуса, Червоної Калини. Після здачі цього проекту передбачали з’єднати Сихів із залізничним вокзалом трамваєм №8а, але через перевантаженість вул. Івана Франка згодом відмовилися від цієї ідеї.

Із останніх планів ЛКП «Львівелектротранс», під керівництво якого від 2012 року перейшов увесь трамвайний транспорт міста, ідеї з’єднати коліями вул. Вернадського та княгині Ольги.

У 2017 році ціну за проїзд у трамваї підвищили до 3-х грн за повний квиток і 1,50 за пільговий.

У 2018 році ціну за проїзд у трамваї підвищили до 5-х грн за повний квиток і 2,50 за пільговий.

Із 15 січня 2020 року ціну за проїзд у трамваї підвищили до 6 і 7 грн. Повний квиток на трамвай або тролейбус, придбаний у водія, коштуватиме 7 грн, а студентський – 3,5 грн. Квиток, придбаний у кіоску або за допомогою sms, bluetooth, Приват24, термінали EasyPay та інші сервіси коштуватиме, відповідно, 6 і 3 грн.

Джерела: Вікіпедія
Фото: Фотографії старого Львова, IPress, Gazeta.lviv.ua, Karpaty info blog

Вікторія Ейсмунт