Епідемії, які пережив Львів упродовж історії, та як реагувала влада й люди

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Це може видатись дивним, але ще наприкінці 1500-их років у Львові вже розуміли, що єдиний спосіб побороти жахливу епідемію – це уникати контактів з людьми, не ходити в лазні, до церков чи синагог. На вулицях стежили, аби не було великого скупчення людей. Заборонялись всілякі забави, продаж зношених речей, адже вони могли бути зараженими.

Інфікованих мором львів’ян відправляли до найближчого шпиталю, речі померлих спалювали, а бідних ховали за кошт міста.

“Погане повітря”

У 1288 році Львів два тижні перебував під облогою монголів, але населення постраждало не лише від масових грабежів та дебошу варварів, а й від невідомої епідемії, яку ті принесли з собою. Мешканці Львова й прилеглих сіл називали хворобу “повітрям” та вважали, що іноземці зробили “повітря поганим”. На Галичині тоді нарахували понад 12 тисяч померлих від хвороби, загалом військо хана Тула-Буга знищило понад 25 000 підданих князя Лева.

Чорна смерть

З кінця 15 до кінця 16 століття Львів кожні 5 – 10 років підкошували епідемії мору. Від невідомої хвороби, яка скоріш за все була чумою, люди масово вмирали у 1480, 1484, 1572, 1588 роках. 1547 року через це призупинили навчання у школах міста, а за 30 років запровадили посаду “морового бургомістра” (щось на кшталт головного санітарного лікаря). Деякі історики згадують, що особливе загострення було якраз на зламі 16 століття, міська хроніка панічно згадує: навіть птахи, які пролітали над Львовом у той час, одразу вмирали від пошесті. Тоді ж набирає популярності культ святого Яна з Дуклі, який 1484 року помер від епідемії та був похований на території Бернардинського монастиря, а після поховання у тому місці з’явилося джерело, тож львів’яни стали вважати його лікувальним, а самого святого – рятівником від хвороб.

Як описано в книжці Ілька Лемка «Кохання і смерть» про той період: “обов’язково треба закрити всі школи і максимально обмежити торгівлю, – продовжував далі бургомістр, – я дам наказ скасувати усі ярмаркові дні і накажу торгувати лише продовольством і усім найнеобхіднішим після ретельної перевірки. Також бажано заборонити цехові збори, усілякі забави, торгівлю зношеними речами, серед яких можуть бути речі померлих. Заражених хворих треба негайно скеровувати до шпиталю святого Станіслава, їхній одяг обов’язково спалювати, а померлих убогих ховати за кошт міста. Треба, щоби ціпаки стежили за тим, аби на вулицях і площах міста не скупчувалося багато людей, і виловлювали усіляких навіжених і панікерів. У разі, якщо виявляться окремі заражені дільниці, обкопати їх шанцями і перекопати до них усі дороги.

На усіх брамах будинків прибити розпорядження магістрату про запобіжні заходи проти мору. Треба закликати людей не контактувати з незнайомцями, не приймати на роботу нову челядь і нових братів чи сестер до монастирів. Бо, пригадуєте, минулого разу мор почався через сідляра з Перемишля, а рік перед тим через служницю зі Сихова, недугу якої спочатку приховав її господар. Міський суд мусить тимчасово припинити розгляд усіх справ, і лише нотаріуси повинні продовжувати оформляти заповіти, але винятково для смертельно хворих. І нарешті, – завершив перелік заходів бургомістр, – рекомендувати не відвідувати лазні і не ходити до костелів, церков і синагог…”

1623 року Львів знову підкосила епідемія невідомої хвороби. Вважається, що до міста вірус привіз священик ордену кармелітів з Кракова, тому що спершу від хвороби померло 15 монахів, а потім пошесть перекинулась на все місто – загалом більше 20 000 померлих. З новою силою морова пошесть накотилась на місто 1625 року і підкосила 3000 львів’ян. Відомо, що з 1618 року чума підкосила всю Європу і добралася до західних територій України, тож не виключено, що це була саме вона.

1642 року знову розпочався мор, а хворобу цього разу привіз з Туреччини місцевий купець Михайло Алвізій. Повторилися масові спалахи у 1648 та 1651 роках. Львів’яни рятувалися від хвороби, хто як міг, з огляду на відсутність ліків: спільно молилися, закопувалися у гній, вивішували на дверях кінські черепи… Зрештою, додумалися до того, що варто дотримуватися особистої гігієни та менше контактувати з іншими, тож з міста на період мору вивозили усіх жебраків, а в‘їзди і вулиці Львова патрулювали охоронці з бойовими ціпками, які слідкували за порядком.

Інший виток “чорної смерті” стався у розпал Великої Північної війни між Московським царством і Шведською імперією: масові битви 1705 – 1706 років породжують хвилю біженців до Львова, а постійні грабежі солдатів різних армій та знесилення місцевих мешканців призводять до річної епідемії мору. Місто було майже повністю спустошеним.  Чума викошувала бідних і знедолених львів’ян і в 1709 та 1719 роках… Коли на Галичині встановили владу австрійці 1773 року, у Лембергу нарахували менше 20 000 мешканців – таким серйозним був вплив мору на місто. Лише під кінець 18 століття чорна смерть відступила зі Східної Європи, щоб дати місце холері, грипу та віспі, забравши перед тим близько 200 мільйонів життів.

Середньовічний Львів

Холера у Львові

За всю історію в Україні було 7 епідемій холери, яка прийшла до нас завдяки російським солдатам аж з Індії. Перша пандемія була зафіксована 1823 року. На Галичині друга хвиля епідемії забрала понад 100 000 життів у період з кінця 1830 до 1833 року. У самому лише Львові зі 100 хворих помирало 52 особи. Магістрат Львова намагався боротися з невідомою хворобою і створив окремі групи (“штаби” на сучасний лад) для того, але через брак знань про поширення холери, статистика смертей була невтішною, а мор тривав більше шести місяців. Не обійшлося і без “спалення упирів” (людей, яких вважали причиною спалаху епідемії) по селах області, де ворожбити визначали “кровопивць”, що винні у хворобі.

Пандемія наприкінці 1885 року ще раз охопила і Галичину, де до кінця століття померло понад 2300 осіб. Над розробкою ліків працювало в той час багато відомих українських вчених, зокрема Ілля Мечников, Микола Гамалія Володимир Хавкін, Данило Заболотний та інші. Окупація Львова у вересні 1914 року також дала свої плоди у вигляді епідемії холери, з якою найкращі медики міста боролися більше року. Найбільше і найперше від цієї гострої інфекційної кишкової хвороби страждали солдати російської армії, які й принесли заразу на територію Львівщини. За весь період до 1926 року зафіксували 11 400 випадків холери в армії та десятки тисяч серед цивільних. У СРСР холери “не було”, але поодинокі випадки фіксували на півдні України й Криму в 1970-х роках. Траплялися хворі на холеру і в 1991 – 1996 роках, тоді щороку фіксували 500 – 800 таких випадків, а також – у 2011 році в Маріуполі.

“Свинячий грип”

Вірус грипу H1N1, який поширився світом у 2008 – 2009 роках, також мав назву “свинячий” або “каліфорнійський” грип. Перші випадки зафіксували на свинофермах біля столиці Мексики, звідти й походить назва, але оскільки через це різко впали продажі свинини, його перейменувати на честь лікарів із Каліфорнії, які досліджували вірус. В Україну він потрапив 2009 року, за припущеннями деяких дослідників, серед яких Михайло Андрейчин, грип могли привезти на територію Тернопільської області заробітчани. Згодом він поширився на територію всієї країни. Тоді ВООЗ також оголосила пандемію, коли у 74 країнах померло 144 людини. Загалом за рік від цього штаму померло понад 18 тисяч людей у світі. Україна відбулася легким переляком, хоча медіа повідомляло про 40 тисяч хворих на ГРВЗ та 30 померлих, ймовірно саме від “свинячого грипу”. Найбільша паніка охопила західні області, у тому числі Тернопільську, де було найбільше пацієнтів з грипом, і сусідні, зокрема і Львівську, де одразу ввели карантин. На Львівщині головні санітарні лікаря зафіксували щонайменше 2 померлих від грипу. Паніка тривала близько року, аж поки історія не обросла конспірологічними теоріями та розвінченням міфів про грип. Точно невідомо, була це містифікація, чи ні, але масово розкуплені маски, антисептики, протизастудні препарати і епідемія паніки назавжди залишилася в історії Львова.

“Іспанка”

У період завершення Першої світової війни, з 1918 по 1920 рік, у світі зафіксували пандемію “іспанського грипу”, відомого в народі як зловісна “іспанка”. Її вважають найбільшою за смертністю хворобою за всю історію людства, яка забрала за різними даними від 17 до 50 мільйонів життів. На цей вид грипу хворіли військові на всіх фронтах, але через тотальну цензуру, було відомо лише про перші випадки в Іспанії, звідки й назва. За сучасними мірками, це був різновид того ж грипу, що визначили як “свинячий”, а масовій смертності сприяло суттєве зниження імунної системи, недоїдання та погана гігієна. За даними тогочасної преси, на піку хвороби у Львові в тиждень помирало 64 людини, у період спаду – до 26 осіб. Основною проблемою було те, що у повоєнний період аптекам Львова бракувало препаратів для ефективного лікування грипу, але якось таки пережити епідемію мешканцям міста вдалося.

Висипний тиф

Початок Першої світової війни характеризувався не лише спалахом холери, але й не менш серйозної хвороби – висипного тифу, який передавався через вошей у арміях і таборах військовополонених різних країн, що брали участь у бойових діях. З 1914 по 1918 і з 1941 по 1944 роки, у світі від висипного тифу загинуло за різними даними понад 6 мільйонів людей. Війни не оминули і Львів, тож для окупаційних режимів було важливим питання лікування. У місті в цей період жив видатний лікар Рудольф Вайгль, який мав власну лабораторію, де шукав вакцину від висипного тифу. З допомогою помічників, серед яких і Генрик Мосінг, Вайглю вдалося знайти дієвий спосіб позбутися цієї хвороби. Своїм винаходом львівський імунолог врятував мільйони людей не лише на території Галичини, але й у найбільших ендемічних вогнищах Європи, Азії та Африки.

За матеріалами: 032.ua.

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР