79 років тому українські націоналісти проголосили Акт відновлення Української Держави

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

79 років тому у Львові відбулись Українські Національні Збори — збори представників української інтелігенції, української церкви, провідних діячів Організації Українських Націоналістів Революціонерів у Львові 30 червня 1941 року, під час яких був проголошений Акт відновлення Української Держави та дав поштовх створенню всеукраїнського опору окупантам.

Цей Акт проголошено з фаціяти (балкону) будинку на Площі Ринок №10 та повідомлено через радіо на весь світ.

Спочатку планували проголосити Акт відновлення Української Держави у Великій залі ратуші, в одному з кабінетів якої Ярослав Стецько готував остаточний текст цього документу. Але стратегічну будівлю зайняли німці, і довелося перебратися до будинку «Просвіти».

Львів’яни в очікуванні проголошення Акту відновлення державності, 30 червня 1941 року.

Передісторія

День 30 червня 1941 року випав на понеділок. Минуло вже 8 днів як III Рейх напав на Радянський Союз.

Для України Друга світова війна стала лише частиною визвольних змагань середини ХХ століття. Фактично для нас ця війна почалась ще у березні 1939 року, коли Угорщина напала на Карпатську Україну. Сотні волонтерів-добровольців із Галичини та Волині вступили  до «Карпатської Січі», аби захищати українські землі.

Багато надій у той початковий період покладалося на Німеччину, яка могла би й обіцяла підтримати прагнення України створити власну державу. Адже німці не перешкоджали робити це словакам чи хорватам. Гітлер і справді протягом певного періоду вважав українців своїми потенційними союзниками у війні проти Польщі та Москви.

У 1939 році він відмовився від ідеї створити незалежну українську державу на території розгромленої Польщі. Західну Україну Гітлер “віддав” Сталіну, аби забезпечити собі підпілля в наступі на французький Париж. Гітлер не дуже хотів нападати у 1941-му на СРСР. Тоді його більше приваблював Близький Схід. Але змушений був випереджати події, бо на західних радянських кордонах концентрувалися десятки тисяч важкої техніки та людської сили.

ІІІ Рейх виступив на майже 3 тижні раніше, хоч й мав набагато менше техніки та війська. Однак домігся спочатку великих успіхів. Однак в результаті ця атака була приреченою на неуспішну, бо німці, яких народи Радянського союзу були готові прийняти як визволителів, насправді виявились такими ж окупантами, як і червоні.

“Для українського національно-визвольного руху в середині 1941 р. існували лише дві можливості. Перша: припинити будь-яку діяльність, спрямовану на утворення незалежної Української держави – але ж неможливо було зупинити рух, перед яким в умовах світової війни відкривався шанс реалізації незалежницьких завдань національної революції; таке невикористання шансу з усіма підставами повинно було б розцінюватися і політиками, й істориками як національна зрада. Друга: орієнтуватися на єдиного можливого в даних умовах антикомуністичного й, умовно, антиросійського союзника – гітлерівську Німеччину, союзника теоретично і практично можливого, хоча й дуже непевного, що добре розуміла українська сторона. Було обрано єдино можливий у даній ситуації другий шлях”, – так оцінював ситуацію літа 1941 р. видатний львівський історик Ярослав Іван Корибут-Дашкевич ¹.

Аби зрозуміти істинні наміри фюрера, 30 червня 1941 року у Львові було проголошено відновлення Української Держави та готовність спільної боротьби проти сталінського режиму.

Отже того дня, вранці 30 червня, до Львова почали входити частини 1-ї німецької дивізії альпійських стрільців і батальйон (леґіон) “Nachtigall” (“Соловей”), що складався переважно з українців на чолі з Романом Шухевичем. З німецького боку керували цим батальйоном обер-лейтенанти Альбрехт Герцнер та Теодор Оберлендер.

На той час жовто-блакитні кольори та тризуб з мечем всередині вважав державними символами Провід ОУН під проводом Андрієм Мельником. Натомість ОУН на чолі зі Степаном Бандерою вважала, що «нашим Державним Гербом є Володимирівський Тризуб у формі введеній Центральною Радою без меча і жадних інших прикрас. Національним прапором є синьо-жовтий прапор (вгорі синя краска, а внизу жовта) згідно з формою уживаною в Східній Україні».

Цього вечора кілька тисяч львів’ян зібралися на Ринку, де о 18:00 годині у будинку “Просвіти” (будинок №10) розпочалися Національні Збори, які виступили з історичним Актом проголошення Державності та утворили Державне правління на чолі з Ярославом Стецьком. Було створено й парламент нового державного утворення – Українську Національну Раду під почесним головуванням митрополита Андрея Шептицького та під проводом сеньйора українських політиків д-ра Костя Левицького.

Саме з балкона цього будинку 1941 року Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення Української держави

Ось як описав Кость Паньківський про події того дня: “Около полудня прибули до Львова вже також перші представники ОУН в цивільному убранні: Ярослав Стецько, Євген Врецьона, Ярослав Старух і інші. Вони приїхали на автах вермахту та, зв’язавшися із своїми людьми в місті, скликали на вечір громадські збори до будинку товариства «Просвіта» на Ринку.

Ці збори, які пізніше названо «Національними Зборами» викликали різні коментарі. Учасники критикували їх невідповідну обстановку – невеликі темні кімнати, в яких блимали свічки; непідготування зборів: запрошені не знали, що має бути предметом наради; незрозумілий тоді загалові поспіх, нервовий настрій. Участь громадянства не була велика, бо людей скликано пізно та й вечірня пора не сприяла, тому що дозволено було ходити тільки до дев’ятої години. Все ж таки було около сотні присутніх, у тому числі представник Митрополита – тоді мітрат і ректор Духовної академії – о. д-р Йосиф Сліпий і деяке число відомих керівних людей.

Велике спізнення ініціаторів використали люди для обміну інформаціями та враженнями з довгого, багатого подіями минулого тижня. Але таке спізнення псувало настрій. Поява Ярослава Стецька в теплий літній вечір у військовому дощовому плащі з піднесеним – згідно з модою – ковніром робила некорисне враження. Говорив тихим голосом, так що у другій кімнаті його не чули і не знали про що йде. У тих, що були ближче, застереження викликали надто самовпевнена форма «акту» ОУН про «створення держави» і декрету провідника Степана Бандери ч. 1 про покликання правління». Та передовсім у всіх учасників зборів, з якими я зустрінувся, ті збори викликали розчарування і занепокоєння…

Люди хотіли хоч приблизно знати, що несуть Україні і організація, і німці – яку конструктивну програму та який плян конструктивного домовлення має з німцями. Про ці справи на зборах не було мови. Дешева революційна аґітка була змістом промови голови і всіх дальших прибулих до Львова промовців з проводу ОУН…

Від місцевого львівського громадянства не промовляв ніхто, бо нікого не запросили тай ніхто не голосився. Тільки ректор о. Сліпий привітав збори в імені Митрополита.

На закінчення промовив присутній весь час на зборах гавтман д-р Ганс Кох. Його промова прозвучала дисонансом… хоч мала моменти українсько-патріотичні і навіть нотки в роді: «маєте тепер Україну!». – зробила дуже прикре враження. Кох привітав присутніх із визволенням та візвав «до праці й співпраці з німецькою армією». Більш неприємно вражала своїм повчальним тоном та частина промови, що особливо не гармонізувала із виступом Стецька. Кох говорив про те, «що війна не закінчена і з усякими політичними плянами треба чекати на вирішення фюрера!»

Львів’яни прийняли проголошення і промови спокійно… Тому увага львів’ян була скерована радше на близьку і зовсім ясну справу створення міської управи, ніж на досить непроглядне поки що питання держави. Тож теж ясною сторінкою зборів лишилася передача управи міста в руки знаного й поважного проф. Полянського. Ця вістка була прийнята радісно…

Через Львівську радіостанцію, яка вже була зайнята гітлерівцями, текст Акту відновлення державності вдалося 30 червня та 1 липня кілька разів проголосили на весь світ.

Німці були вражені цією сміливою акцією, яка швидко поширилась на західних землях України. Влада у багатьох населених пунктах переходила в руки українських патріотів і залишалась часом на кілька місяців.

Гітлерівці зажадали від Степана Бандери та Ярослава Стецька негайно відкликати проголошений Акт і ліквідувати новоутворені органи української влади. Їхня відмова стала причиною гітлерівських рeпресій, які, у свою чергу, викликали всенародний рух опору новим, вже західним, окупантам. Українські патріоти стали на межі між обома потужними імперіями.

В одному з інтерв’ю в 1987 році Ярослав Стецько ось так згадував події:

“До мене підійшов старшина німецької армії і сказав, що ми граємось з вогнем. Я йому сказав, що ми граємось з вогнем, а ви – ще з більшим. Будете мати тепер і проти себе тепер український народ”.

 

Ярослав Стецько був затриманий 12 липня разом з міністром його уряду Романом Ільницьким у львівській ратуші під час перемовин з керівником SD (Служби безпеки) VI німецької армії д-ром Баєром. Їх депортували до Берліна, нібито «для переговорів». Після незгоди скасувати «Акт 30 червня» їх разом зі Степаном Бандерою посадили до концтабору Заксенхаузен біля Берліна, де вони перебували кілька років до вересня 1944 року.

Припинило свою легальну діяльність і Українське державне правління, а 1 серпня 1941 року Львів став столицею дистрикту Ґаліція Генеральної губернії, який очолив губернатор Карл Ляш. Урочистий акт приєднання вчинив у будинку колишнього Галицького сейму генерал-губернатор Ганс Франк.

Тепер деякі дослідники люблять дискутувати: що би було, якщо б німці “були мудрішими” і погодились у 1941 на певну форму української незалежної державності, як це вони дозволили у сусідній Словаччині чи Хорватії?

Акт 30 червня 1941 року став кульмінаційним пунктом українських визвольних змагань середини ХХ століття, створився збройний опір обом окупантам, який тривав загалом до середини 1950-их років.

Важливо, що через 4 роки, 29 червня 1945 року згідно з договором між СРСР та Чехословаччиною Закарпатська Україна стала складовою частиною УРСР, однак, без Пряшівщини та Сиґідської Марморощини. Кордони, накреслені тоді Сталіним, залишились у спадок нинішній незалежній Україні, якої не було би без Акту 30 червня 1941 року.

Акт відновлення Української Держави в оригіналі:

1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Евгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває ввесь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.

Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.

2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України – Києві з волі українського народу.

3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.

Українська Національна Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.

Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера!

Слава Україні! Героям Слава!

Ярослав Стецько.Провідник Національних Зборів

За матеріалами: Збруч

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР