Понеділок, Вересень 16

16 років потому: до України з візитом прибув Папа Римський Іоан Павло II

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та сторінку в Instagram

16 років тому, у понеділок, 25 червня 2001 року, на Львівському летовищі приземлився літак, на якому до нашого міста прилетів Римський Папа Іван Павло ІІ. За свою довгу історію прибували до нашого міста цісарі та королі, президенти та вожді, видатні митці та релігійні діячі. Але такого ще не було…

Місто стало інакшим на три червневих дні візиту Івана Павла ІІ. Довелося багато ходити пішки, але не було чути нарікань. Наведу фрагмент своїх, можливо суб’єктивних, вражень, написаних у ці дні: “Небувале скупчення люду, але жодного агресивного обличчя, жодного п’яного… І так тихо було на вулицях через обмеження руху автомобілів” ¹.

2001 рік проходив у Львові під знаком візиту Івана Павла ІІ. Вперше мені зустрілась світлина Кароля Войтили десь у середині 1970-х в одному з польських часописів. Тоді я навіть здивувався, що поляки, окрім примаса Стефана Вишинського, мають ще одного кардинала – архієпископа Краківського. У жовтні 1978 року, коли намісником Святого Петра вперше був обраний слов’янин, що перервало кількастолітню італійську домінацію, це розбудило сподівання, що щось має у світі змінитись – і то ще за час життя нашої ґенерації.

Можливо, саме Святіший Отець, який походив із “комуністичної” країни, став потужним каталізатором процесів, що призвели за якесь десятиліття до краху комуністичної системи в Європі, розвалу Радянського Союзу та здобуття Україною незалежності.

Довгим був шлях Івана Павла ІІ до України. Пригадую, як 25 років тому, 2 червня 1991 року, у Перемишлі, закінчуючи свою проповідь українською мовою у тодішньому костьолі оо. Єзуїтів, який відтоді став катедральним собором Св. Івана Хрестителя УГКЦ, Святіший Отець пообіцяв:  “Якщо мені Бог дозволить приїхати колись до Львова, то буде більше української…”.

Тоді, спостерігаючи за “папамобілем” на розі вулиці Францисканської та перемиського Ринку, сподівався побачити вже за рік-два подібну картину у Львові. Тим більше, що в межичасі Україна вже стала незалежною. Але і Церкви українські за той час, як і партії політичні, все більше дробились та віддалялись одні від одних. Дехто навіть сумнівався, чи варто Папі приїжджати до скомпрометованого президента Кучми та скорумпованої, роздертої політичними та міжконфесійними чварами держави. Тим більше, що більшість вірян в Україні досі вважає, що не Рим має бути духовним центром християнського світу, а Москва чи Стамбул.

Увечері 25 червня 2001 року я бачив, як Святійший отець їхав “папамобілем” з аеропорту вулицею Тургенєва (тепер Героїв УПА) до центру міста. Того дня Іван Павло ІІ відвідав катедру Вознесіння Найсвятішої Діви Марії РКЦ та Вірменський кафедральний собор.

Потім Папа прибув до Собору святого Юра, де посвятив корони для чудотворної ікони Теребовлянської Богородиці. Його супроводжували кардинали Любомир Гузар і Мар’ян Яворський. Зупинився Іван Павло ІІ у Митрополичих палатах на Святоюрській горі.

Наступного дня, 26 червня зранку на іподромі відбулася Служба Божа в латинському обряді. Там були беатифіковані мученики Римсько-Католицької Церкви архиєпископ Львівський Юзеф Більчевський та засновник Згромадження Сестер Милосердя св. Йосипа отець Зиґмунт Ґораздовський, які у 2005 році були канонізовані Папою Бенедиктом XVI.

Любомир Гузар зустрічав папу Івана-Павла II під час його візиту до України

В обідній час Іван Павло ІІ відвідав Вищу духовну семінарію РКЦ у Брюховичах. А по дорозі на Сихів освятив місце та наріжний камінь під будівництво Духовної семінарії Святого Духа і Українського Католицького Університету.

Після 18 години на площі, яка тепер названа на згадку про Івана Павла ІІ, перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові, попри дощ, зібралося понад 400 тисяч молодих людей на зустріч зі Святішим Отцем. Негода стала приводом почути від Івана Павла ІІ кілька слів, не передбачених офіційним протоколом. Під час свого виступу він відреагував на рясні краплі жартом: Deszcz pada, dzieci rosną. (“Дощ падає – діти ростуть”). А потім, після оплесків і скандування “Лю-би-мо Те-бе!”, Папа Римський заспівав польською мовою: “Не падай, дощ, бо тебе тут не треба. Обійди гори, обійди ліси і вернися до неба!”. Закінчивши виступ і відповідаючи на численні скандування молоді “Мно-гая лі-та!”, Іван Павло ІІ підійшов до мікрофону зі словами: “Многая літа, многая літа… Тому, власне, дощ і падає, щоб діти росли…”

Божественна літургія у візантійському обряді на Львівському іподромі 27 червня переконала, що приїзд Святішого отця – це не просто державний візит і навіть не лише Апостольське паломництво до Божого люду України. Це справді було неперевершене містичне дійство, те, що не можна раціонально пояснити якимись раціональними аргументами.

 

Понад півтора мільйона людей кілька годин терпляче чекали прибуття Івана Павла ІІ, незважаючи на дощі та болото, кількагодинні піші переходи нічним і вранішнім містом. Але щойно у брамі з’явився папамобіль, відразу всі забули про втому і незручності. Величезний натовп відразу перетворився на єдину громаду вірних, як у своїй звичній парафіяльній церкві, стіни якої раптом розширились у трьох вимірах до безмежжя. А кількасот хористів стали лише солістами мільйонного хору – як сказав отець-ректор УКУ Борис Ґудзяк, чи не найбільшого хору у світі.

Треба було бути всередині цих мільйонноголосих молитов – “Символу віри” чи “Отче наш…”, щоби відчути, що справді у той момент Господь був серед нас… Саме з Божої волі зранку над Львовом розсунулись дощові хмари, і в час літургії світило сонечко. А коли двічі, після причастя та в час благословення Римським Папою ікон, образків, вервичок і хрестиків, почав накрапати короткочасний дощ, то він сприймався, як кропіння свяченою водою всіх тих предметів, що люди тримали у руках. Адже Святіший Отець не зміг би водночас дійти до кожного з освяченням.

Іван Павло ІІ звертався до всіх і до кожного зокрема, бо він прекрасно знає наші потреби і турботи і вважає, що “Церква не може мовчати, коли йдеться про захист гідності людини і загальне добро!”.

“У першому ряді під вівтарем сидів президент та місцеві керівники. Можливо, 4 години перебування у цьому містичному літургійному полі теж вплине і на них. Адже вони не лише слухали канонічні молитви за “правління і військо”, але і відчули, наскільки авторитет світської влади відстає від тієї шани, яку галичани віддавали Святішому отцеві Івану Павлу ІІ, Патріархові Любомиру Кардиналу Гузару, іншим владикам.

Лише пошана до Папи Римського та святості дійства стримувала багатьох від висловлення своїх почуттів щодо президента Кучми. Хоча окремі особи не стримувались від свисту під час читання протокольних вітань на його честь. А вже пророчим виявились слова виголошені крізь гучномовці, що на летовищі Кучма буде говорити прощальну промову “українською мовою”… Видно і тут не обійшлось без втручання Вищої сили, яка показала, хто є справжнім провідником нашої нації”  ².

Можливо, колись православ’я та католицизм в Україні таки об’єднаються у Помісну Київську Церкву. Звичайно, що не Москва буде диктувати умови цього об’єднання, до нього треба буде прийти поступово, долаючи канонічні неузгодженості та взаємні упередження. Адже нас об’єднує одна віра в Ісуса Христа і обрядових відмінностей між греко-католиками та православними не такі великі, щоби стати перешкодою. Найбільша перешкода – самі пастирі, яким не вдається поки що розділити храми, парафії, єпархії, вірних… Звичайно, що приїзд Папи не зміг теж відразу вирішити ці проблеми, але він вказав дорогу до їх подолання.

Під час Божественної Літургії відбулося проголошення беатифікації 28 Слуг Божих Української Греко-Католицької Церкви: єпископів Григорія Хомишина (1867–1947), Йосафата Коциловського (1876–1947), Миколая Чарнецького (1884–1959), Василя Величківського (1903–1973), Григорія Лакоти (1883–1950), Никити Будки (1877–1949), Івана Слезюка (1896–1973), Симеона Лукача (1893–1964), Теодора Ромжі (1911–1947); архимандрита  Унівської Лаври Климентія Шептицького (1869–1951); екзарха Російської Католицької Церкви Леоніда Фьодорова (1879–1935); отців Івана Зятика (1899–1952), Якима Сеньківського (1896–1941), Віталія Байрака (1907–1946), Андрія Іщака (1887–1941), Миколи Конрада (1876–1941), Павла Вергуна (1890–1957), Зиновія Ковалика (1903–1941), Миколи Цегельського (1896–1951), Романа Лиска (1914–1949), Олексія Зарицького (1912–1963), Северіяна Бараника (1889–1941), Емільяна Ковча (1884–1944); черниць Йосафати Гордашевської (1869–1919), Лаврентії Герасимів (1911–1952), Олімпії Біди (1903–1952), Тарсикії Мацьків (1919–1944); дяка Володимира Прийми (1906–1941).

Серед 30 блаженних беатифікованих Святішим Отцем у Львові не було Митрополита Андрея Шептицького. Однак Іван Павло ІІ висловив сподівання, що “одного дня побачимо Його серед сному Святих!”.

Тим самим Папа Римський пообіцяв нам приїхати ще раз в Україну. Але не судилося…

Повернувся Він в Галичину у бронзі пам’ятників, на образах та іконах Святого Папи Івана Павла ІІ.

Тої середи, 27 червня на Львівському іподромі зібралось понад мільйон осіб. Більше, ніж усе населення Королівського столичного міста Львова. Піднявшись на вежу для фоторепортерів, можна було охопити оком усе це людське велелюддя, і відчути, як нас багато, і які ми сильні, коли є у нас Єдність і Віра!

Увечері того дня Папа сказав у своїй прощальній промові, ніби передбачаючи нинішні події: “Дякую тобі, Україно, що оборонила Європу своєю невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд… Нехай Господь дасть мир тобі, український народе, бо ти з наполегливою і одностайною відданістю нарешті привернув собі свободу й розпочав віднаходити своє істинне коріння та докладаєш великих зусиль, щоби стати на шлях реформ і дати всім можливість жити та сповідувати власну віру, власну культуру й власні переконання в рамках свободи та справедливості…

Молю Всемогутнього Бога, щоб благословив тебе, український Народе, і щоб зцілив усі твої рани. Його велика любов нехай наповнить твоє серце і нехай провадить тебе у третє тисячоліття християнства до нового майбутнього. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! “ ³.

Запам’яталася з тих днів пісня Тараса Курчика “Ти Україну благослови”, яка стала офіційним гімном візиту Святішого Отця Івана Павла ІІ в Україну у 2001 р.

Джерело: Zbruc

Новини партнерів:
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР