«Колись, даруючи бабусі квіти, ви отримували плюс 145 балів до карми. Сьогодні – мінус чотири: за те, що ненавмисно підтримуєте підпільні майстерні, пестициди та очільника компанії, що скоїв злочин проти багатьох людей і одного коня», – розповідає герой серіалу «В кращому світі».
Сьогодні екологічні питання дійсно виявляються більш комплексними, ніж ми звикли вважати. Можна порівняти альтернативи за величиною вуглецевого сліду – викидами парникових газів у атмосферу, або кількістю шкідливих відходів, можливістю їхньої переробки чи швидкістю біорозпаду. Але, якщо врахувати використання води та ґрунту, розподіл ресурсів, економічну доцільність та десяток інших факторів, визначити менше зло виявляється не так вже й просто.
Біопластик – безпечна альтернатива
Чи не найпершим кроком на шляху до свідомого споживання зазвичай стає відмова від поліетиленових пакетів та одноразового пластикового посуду. Шкода від них очевидна: після потрапляння на смітник, вони не розкладаються десятками чи навіть сотнями років, забруднюють землю та океани, становлять загрозу для морських жителів.
Пакети, які сьогодні в Україні пропонують як «екологічні», найчастіше є оксорозкладними. До звичайного поліетилену додають солі металів, завдяки яким такий пакет доволі швидко «зникає». Насправді ж він просто подрібнюється, перетворюючись на мікропластик.
У одному зі звітів Міжнародного союзу охорони природи зазначено, що мікроволокна пластику складають від 15% до 31% від загальної кількості пластмаси в океані. Мікропластик сьогодні знаходять у ґрунті, воді, льодовиках та живих організмах. Досі його вплив не був достатньо вивчений. Мікрочастинки пластику утворювалися і раніше: внаслідок стирання автомобільних шин, прання одягу з синтетичних тканин та додавання гранул у косметичні засоби. Проте з поширенням оксорозкладного пластику, проблема зростатиме значно швидше, ніж раніше.
Альтернативною, на перший погляд, може стати біопластик. Він виготовляється не з продуктів нафтопереробки, а – з органічних речовин на кшталт крохмалю чи целюлози. Наприклад, нещодавно компанія LEGO представила конструктор, пластик для якого виготовили з цукрової тростини. Відмова від нафти, безперечно, корисна для навколишнього середовища. Але не завжди пластик, виготовлений з органічних речовин, так само на них і розкладається.
Біопластик може бути придатний для компостування, але часто лише в спеціальних, промислових умовах. Щоб система працювала, вироби з такого пластику потрібно окремо сортувати, й створити технологію та інфраструктуру для компостування.
Пластик також може бути біорозкладним. Кожен виробник такого пластику має власну технологію, тому досліджень, які підтвердили б безпечність продуктів його розкладу вкрай бракує. Крім того, часто у вироби додають певний відсоток звичайного пластику, який після розпаду перетворюється на той же микропластик. Наприклад, мексиканська компанія Biofase виготовляє столові прилади з кісточок авокадо, проте, тільки 60% матеріалу в них насправді є біопластиком.
Альтернативні види пластику практично не піддаються вторинній переробці: їхній склад робить процес складним, а невелика кількість – розробку технології економічно не доцільною. Те ж стосується композитних матеріалів на кшталт паперових стаканчиків для напоїв, вкритих спеціальною плівкою всередині.
До слова, навіть паперові пакети не можна вважати вдалою альтернативою, хоч вони і повністю розкладаються у природному середовищі. На виготовлення та перевезення такої упаковки витрачається значно більше енергії, а тому вуглецевий слід одного паперового пакета у три рази більший, ніж поліетиленового. Крім того, через низьку міцність їх рідко використовують двічі.
З якого матеріалу б не був зроблений ваш пакет, велика кількість ресурсів витрачається на його виготовлення, перевезення, а згодом – збір та переробку. Чим довше він буде корисним, тим більш виправданим буде цей шлях. А тому найкращим варіантом стане відмова від одноразового використання й здійснення покупок з власними торбинками.
Найбільш екологічно чистий транспорт
Цього року ірландський лоукостер Ryanair увійшов до десятка компаній, що найсильніше забруднюють повітря у Європейському Союзі. Насправді, саме літаки мають найбільший негативний вплив на навколишнє середовище, якщо рахувати шкідливі викиди з розрахунку на одного пасажира на кілометр. Але автомобілів незрівнянно більше ніж літаків, і тому авіакомпанії відповідальні лише за 12% усіх транспортних викидів вуглекислого газу. На автотранспорт припадає 74%.
Електромобілі часто представляють як можливе розв’язання цієї проблеми. Проте тут варто враховувати кілька нюансів. Перш за все, на виготовлення будь-якого автомобіля витрачаються ресурси, а тому оновлювати власний автопарк щоразу, коли випускають нову модель Tesla з екологічної точки зору, вкрай нераціонально.
Варто також зважати на джерело електроенергії. Якщо автомобіль отримав заряд від вугілля, спаленого на місцевій електростанції, користь для природи може виявитись меншою, ніж очікував його власник. Електродвигун не вирішує також проблеми заторів у великих містах.
Ще один нюанс електрокарів – акумулятори, які потрібно правильно утилізувати. У них містяться свинець, ртуть, нікель, які при потраплянні у ґрунт забруднюють землю, воду та шкодять живим організмам. Одна звичайна батарейка може забруднити 16 м² землі токсичними речовинами. Акумулятор автомобіля ж у десятки разів більший.
Швидка еко-мода
У 2016 році природоохоронна організація «Грінпіс» відзначила шведський бренд H&M серед виробників одягу, яким вдалося помітно скоротити використання токсичних речовин на виробництві. Сьогодні компанія приймає одяг на перероблення, випускає колекції з перероблених матеріалів, а нещодавно запустила продаж вінтажних речей у тестовому режимі.
Подібні ініціативи компанії задають позитивний тренд, проте не варто забувати, що саме бренд H&M став чи не найбільшим популяризатором fast fashion (швидкої моди). Така мода спонукає людей купувати багато дешевого одягу, який майже відразу перестає бути актуальним або зношується протягом короткого часу.
Зі зміною поглядів своєї аудиторії, компанія почала впроваджувати «зелені» ініціативи, проте, за винятком окремих колекцій, вони не вплинули на обсяги виробництва, якість речей чи цінову політику. 97% свого кліматичного впливу бренди одягу завдають саме на етапі виробництва. Тому, як і у випадку з упаковкою, чим більш довговічною виявиться річ, тим більш виправданою виявиться нанесена шкода.
Проте через погану якість речі fast fashion практично не мають шансів перейти до нового власника або стати вінтажними. Лише у Великобританії на смітнику щороку виявляється 300 тисяч тонн одягу. У 2016 компанія H&M влаштувала World Recycle Week протягом якого планувала зібрати до тисячі тонн старого одягу. За підрахунками журналістки Люсі Сігл, для того, щоб повністю використати зібраний матеріал компанії знадобиться близько 12 років. Водночас, бренд випускає близько тисячі тонн нового одягу за 48 годин.
За 2018 рік компанія зібрала 20 тисяч тонн текстилю. Проте цей матеріал не повертається назад на полиці: речі у хорошому стані опиняються у секонд-хенді, решта – йде на ганчірки або подрібнюється на волокна. Ті ж, хто здає старий одяг на переробку, зазвичай отримує ваучер зі знижкою, що стимулює нові покупки.
Для того, щоб зменшити шкоду навколишньому середовищу, варто купувати якісний одяг з натуральних тканин, найкраще у місцевих виробників. Хорошим варіантом з цієї точки зору є також секонд-хенди. Старий одяг у хорошому стані можна здати у комісійний магазин, віддати на благодійність або обміняти у знайомих на щось новеньке.
Зелена дієта
З точки зору свідомого споживання, м’ясо – це суцільна катастрофа. Для вирощування тварин потрібно багато місця, задля чого постійно вирубують ліси. У період з 1990 до 2005 року виробники яловичини несуть відповідальність за 71% знищених лісів у Південній Америці. Частина зернових культур, які використовують для вигодовування, вже є придатною їжею для людей. Крім того, м’ясна промисловість залишає помітний вуглецевий слід. Одна із причин – процеси життєдіяльності худоби сприяють виділенню метану, що має у рази сильніший парниковий ефект, ніж вуглекислий газ. Шкода від одного стейка в середньому співмірна з п’ятикілометровою поїздкою на автомобілі. Загалом м’ясна промисловість відповідальна за 14.5% відсотків викидів парникових газів в атмосферу.
Разом з тим, повна відмова від м’ясної промисловості – не найкращий варіант. Вчені підрахували, що саме вегетаріанська дієта, що дозволяє споживання молока та молочних продуктів, здатна нагодувати найбільшу кількість людей завдяки раціональному використанню ресурсів. Сьогодні середньостатистичний американець потребує землі, площею у два футбольних поля, щоб забезпечити свою річну дієту. Для вегетаріанців це число скорочується у п’ять разів.
Водночас, не всі альтернативи м’ясу однаково ефективні. Візьмемо для прикладу авокадо – джерело корисних жирів, що часто з’являється у раціоні вегетаріанців та веганів. Через надмірний попит цей фрукт перетворився на велику екологічну та навіть соціальну проблему. Для облаштування плантацій авокадо в Південній Америці вирубують тропічні ліси, а в Кенії – кавові дерева. На зміну невеликим фермерам приходять великі землевласники.
Авокадо також потребує величезної кількості води. У сприятливому кліматі, для того, щоб виростити один фрукт потрібно 70 літрів поливної води. Для порівняння, помідору потрібно п’ять літрів, апельсину – 22. У Чилі для одного кілограму авокадо використовують до 1200 літрів води, це майже вісім повних ван. Внаслідок виснаження водних ресурсів чилійська провінція Петорка почала перетворюватись на пустелю, жителі якої тепер мають проблеми з доступом до питної води. Трильйони літрів витрачають на полив авокадо і в Південній Африці, населення якої страждає від засух.
Споживати сезонне та локальне сьогодні – не лише напрям гастрономії, але й еко-тренд. Проте ці поняття працюють тільки разом. Якщо вам хочеться, наприклад, бананів, фрукти привезені з іншої точки планети можуть мати менший вуглецевий слід, ніж вирощені у теплиці в Київській області. Порахувати шкоду навколишньому середовищу від кожного продукту практично неможливо: навіть фермерські овочі можуть виявитися не найкращим варіантом, якщо ви їхали за ними 50 кілометрів на власному автомобілі.
Крім того, великою проблемою залишається також надмірне споживання. 40% їжі, виготовленої у США, ніколи не опиниться на столі. За інформацією Держкомстату України у 2012 році, понад сім мільйонів тонн харчових відходів щороку відправляється на смітник. Частина втрачається у процесі виробництва товарів, третину викидають у місцях роздрібної торгівлі та кулінарії, ще 35-40% українці викидають вже вдома. Сьогодні в світі виготовляють майже у півтора рази більше їжі, ніж потрібно людству, проте вона розподілена нерівномірно. Ресурси на виготовлення, транспортування, приготування та зберігання їжі витрачаються дарма, коли шматок сиру починає пліснявіти у вас в холодильнику, а згодом його біологічні рештки, перегниваючи на звалищах, продовжують виділяти парникові гази.
Альтернативна енергетика = повністю безпечна енергетика
Перше, про що згадують скептики щодо сонячних електростанції – витрати на виробництво панелей. Цей процес дійсно енергозатратний, проте, якщо говорити про викиди парникових газів, сучасні панелі компенсують нанесену шкоду за 2-3 роки експлуатації.
Варто зважати ще на кілька моментів. Перший – використання землі. Потужність таких електростанцій прямо пропорційна їхній площі. Сьогодні найбільші станції розміщують у пустельній місцевості, проте в Україні для встановлення панелей використовують також землі, придатні для сільського господарства.
Сонячну електростанцію в Уарзазаті, Марокко планують завершити у 2020 році. Планується, що вона займатиме площу 16.8 км² та забезпечить електроенергією мільйон людей. За такої з потужності, для Києва знадобилося б покрити сонячними панелями всю площу Борисполя та Боярки. Навіть найбільша на сьогодні електростанція Pavagada Solar Park в Індії, площею у 53 км², має потужність у 2 тисячі MW. Для порівняння, Запорізька TEC розрахована на потужність у 3,6 тисяч MW, Запорізька АЕС – 6 тисяч MW (у обох випадках не усі блоки сьогодні робочі).
Сонячні електростанції також використовують великі об’єми води для миття панелей та, в частині випадків, для їхнього охолодження. У вже згаданій електростанції в Уарзазаті поки запустили один з чотирьох запланованих блоків. На рік він потребує 1,7 мільярда літрів води, яка може бути вкрай обмежена у пустельній місцевості. Крім того, такі площі сонячних панелей нагрівають повітря навколо на 3–4 °C. Вплив цього явища на флору та фауну поблизу станцій поки не був достатньо вивчений.
Для виготовлення сонячних панелей використовують токсичні речовини: соляну, азотну та сірчану кислоти, ацетон, хлороводень тощо. За умови дотримання правил безпеки, на етапі виробництва вони не потрапляють до навколишнього середовища. Проте залишається питання утилізації. Термін служби панелей близько 30 років, а тому більшість станцій ще не зіткнулися із цим питанням. Разом з тим, Міжнародне агентство відновлюваної енергетики зазначає, що до 2030 року утвориться понад 1,7 млн тонн відпрацьованих фотоелементів, а до 2050 року вони складатимуть 10% всіх електронних відходів.
Утилізація сонячних панелей є обов’язковою лише у Європейському союзі відповідно до Директиви про відходи електричного та електронного обладнання (WEEE) (2012/19 / EU). Технології дозволяють повторно використати до 70% матеріалів з цих модулів. Разом з тим, прогалини в законодавстві дозволяють вивозити використані панелі за кордон, де вони з великою ймовірністю потрапляють на звичайні звалища. На сьогодні переробка установок залишається економічно не вигідною. Ускладнює переробку також можливе пошкодження панелей. Наприклад, у 2017 році ураган Марія майже повністю знищив другу за розміром сонячну електростанцію Пуерто-Ріко.
Не все так просто і з вітровими станціями. Хоча вони потребують менше токсичної сировини, землі та води, вітряки та супутня інфраструктура все ж впливають на навколишнє середовище. Перш за все, на його мешканців. Окремі дослідження стверджують, що шум та вібрація вітряків робить навколишні території менш придатними для проживання окремих видів птахів, летючих мишей та білок. Споруди можуть змінювати звичні для них маршрути, а шум – заважати ефективно комунікувати.
Крім того, зменшенню популяцій можуть сприяти смертельні колізії: на станції Altamont Pass у Каліфорнії турбіни щороку збивають близько 1100 хижих птахів. І хоча кількість жертв менша, ніж від зіткнення з автомобілями чи будівлями у місті, такі випадки можуть становити загрозу для малочисельних видів, наприклад, беркутів.
Тому поки сфера Дайсона втілена лише на сторінках наукової фантастики, альтернативні електростанції залишаються значно чистішими з точки зору вуглецевого сліду, проте ще не ідеальним джерелом енергії.
Джерело: hmarochos.kiev.ua