Вівторок, 18 Лютого

У Сіднеї помер останній ветеран УПА на терені Австралії

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та сторінку в Instagram

У Сіднеї, 1 лютого, після недуги на 96-му році життя помер борець за волю України, член ОУН, булавний УПА. Про це пише Український погляд.

Народився Віктор Врущак 17 квітня 1924 р в селі Тростянець, Добромильського повіту, що на Львівщині. Батьки Дмитро і Варвара Врущак.

Вже в молодих літах, коли починається війна, покійний входить до сітки ОУН, а у 1943 році зголошується до дивізії «Галичина», щоб здобути військовий вишкіл, отримати зброю, та йти далі обороняти Україну.

Після 11-місячного вишколу, весною 1944 року, дивізію німці кидають на східний фронт під Броди. Не довго прийшлося воювати. Дивізію розбили большевики. Але з тим не закінчилася боротьба. З німцями не хотів іти. З УПА ще зв’язків не мав. По довгих маршах, йому вдалося прийти в своє рідне село, де застав всіх пригніченими, бо село вже було долучене до земель під Польщею. Молодь переважно вже жила в лісі, хлопці втікали в ліси, де переховувались. Там було створено кущ самооборони, до якого його долучили.

В квітні 1945 року в його терен прийшла сотня УПА «Бурлаки» з рейду по Станіславщині. Його радо прийнято до сотні, даючи йому псевдо «Чумак» і зброю, а вже коли сотня почала рости в силу, надано йому під командування роя. Зістав поранення. Лікувався в криївці – шпитальці. Коли став на ноги, повертається до своєї сотні та перебирає назад свій рій. За поранення дістає відзнаку, а відтак назначено його булавним УПА. Праця в УПА була тяжка і відповідальна, але його це не лякало.

1947 року курінь дістає наказ вищого командування відійти на захід в пропагандивний рейд. Але не пощастило дійти всьому куреню. Кожна сотня прямувала окремо. Маршрут на захід вів через терени Чехословаччини. Командир «Бурлака» рішив розділити сотню на сім груп. Його подано до третьої групи. Кожна група дістала наказ командира самостійно продиратись до американської зони.

Йшли вони три місяці маршем та в листопаді 1947 прибули до американської зони біля міста Пассау. Але після переходу до американської зони журба вояків не скінчилася. Ще не знали, чи їх американці не видадуть большевикам. Тож залишає вояків на становищі, а сам іде з одним другом на розвідку. Вдалося їм скомунікуватися з американською військовою жандармерією, з якою договорились, щоб їх завезли до табору інтернованих, де вже бували інші члени УПА. Був цей табір американських вояків в місточку Декендорф. Американці перевозять всіх до українського табору в Лайцтум. По кількох днях перевозять його до табору в Новому Ульмі. В 1949 році записується з іншими на виїзд до Австралії. До Сіднею прибуває в липні 1949 року.

 

В Австралії зустрів гарну дівчину Катерину, яка приїхала до Австралії з Голландії. Побираються вони в лютому 1954 року. В 1955 року народилася дочка Діана, а опісля син Андрій. Крім будування родинного життя, мріяв про подорож в Україну. Його ніколи не покидала надія побачити свою рідну батьківщину, зокрема їй столицю Київ. Мрії сповнилися 1992 року, коли разом із Станицею Вояків УПА, зі своєю дружиною Катериною мав нагоду поїхати на святкування в Києві 50-ліття УПА. Мав нагоду не тільки марширувати вулицями Києва, Львова та інших міст України, але і вклонитись пророку Тарасу Шевченку в Каневі. Його мрії сповнилися, бо побував також на відзначеннях першої річниці незалежності України, за яку боровся в рядах УПА.

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР