Понеділок, 30 Березня

Історія чоловіка, який вижив під Крутами і побачив незалежність України

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та сторінку в Instagram

У невеличкому селі на краю Волинської області похований єдиний учасник легендарного бою 1918 року та останній ветеран Армії УНР, який побачив Україну незалежною, інформує Zaxid.net.

Матвій Данилюк прожив 103 роки і до останнього не полишав свого улюбленого заняття – риболовлі.

«То була людина-чудо, такий енергійний, такий життєлюб, сім’янин, сусід, взагалі хороша людина. Любив рибалити. Все боровся за Україну. Де б він не йшов ще тоді – за радянської влади – все казав: «Слава Україні!», – описує свого земляка родичка Матвія Данилюка Надія Головчук.

У селі його називали лагідно Дід Матвій. Довгожитель мав шану і авторитет. Та боєць усе життя беріг свою таємницю. У 1918 він у складі Київської юнацької школи ім. Богдана Хмельницького вижив у бою під Крутами.

У родині всі тримали язика за зубами. Бо навіть за балачки про Крути можна було загриміти у Си­бір.

Після повернення в село улюбленим заняттям діда Матвія була риболовля. Пропадав на річці Чорногузці цілими днями, а ще навчав дітлахів.

Хати чоловіка у селі не залишилось, нащадків у селі теж немає. Але у Ватинецькій школі досі щороку згадують свого земляка.

Прожив Матвій Данилюк щасливих та довгих 103 роки із дружиною Мариною, яка померла на 101 році життя. Мав трьох синів, усі воювали у Другу світову. Помер Матвій Данилюк у 1994 році. Добре, усміхнене обличчя із фото на надгробку наче свідчить – останній боєць Крут, єдиний серед бійців, таки дочекався омріяної Незалежної України.

Правнук Володимир Іщук загинув під Іловайськом

Володимир Степанович Іщук — правнук Матвія Данилюка, учасник Євромайдану та російсько-української війни. Тоді, в останні дні серпня 2014-го він загинув, утверджуючи суверенітет України, незалежність якої понад сто літ тому виборював у бою під Крутами її дід.

Як Володя йшов на війну, питав у мене: «Мамо, ким був під Крутами дід Матвій?». Кажу: «Що за Україну боровся, знаю, а ким саме був — не знаю». Син усміхнувся. Виявляється, він по архівах ходив, щоб більше до­відатися. Коли їхав на схід, дав мені клаптик паперу з якимось номером. Просив берегти. Та я його згубила. Тепер думаю, що це був, певно, номер архівної справи діда Матвія, ідеться в матеріалі Високий Замок.

Матері важко про все це го­ворити. Сестра Володі, Валя, зі­знається, що ще недавно ненька й слова про її загиблого бра­та не могла сказати. Лише гір­ко ридала у відповідь на усі за­питання. Було страшно на її горе дивитися. Час минав, а у своїй біді жінка ніби закрилася. Лише тепер потрошки оживає. Онуки ростуть — їй потіха, її крила.

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР