П’ятниця, Липень 20

15 медалей за чотири дні. Хто вони – українські герої Паралімпіади-2018

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

5 золотих, 4 срібні та 6 бронзових медалей за чотири дні вибороли українські спортсмени на зимовій Паралімпіаді в південнокорейському Пхьончхані. Про це йдеться у матеріалі УП. Життя.

Ці результати дозволили збірній Україні вийти на друге місце в загальнокомандному заліку.

Саме цими успіхами наразі хваляться на своїх сторінках у соцмережах президент Петро Порошенко, спікер парламенту, міністри, депутати та інші високопосадовці.

Знову, як і два роки тому після Ріо-де-Жанейро, про них говорить вся країна.

Знову, як і після літніх ігор, вони відновлюють спортивну славу України після невдач олімпійців.

Цього року їм нарешті віддячать по справедливості – за рівнем винагороди паралімпійські медалі вперше прирівняні до олімпійських.

Для біатлоніста Віталія Лук’яненка це вже шоста Паралімпіада і дев’ята медаль.
Фото прес-служби Національного паралімпійського комітету України

У Південній Кореї Україна представлена у трьох видах спорту: біатлоні, лижних перегонах і сноуборді, де змагається один наш спортсмен Іван Ошаров.

У цих видах спорту українці – традиційно серед найсильніших. За всю історію зимових Паралімпіад ми здобули 90 нагород, і всі – у біатлоні і лижах.

Перші дні змагань у Пхьончхані підтвердили нашу першість на лижні та стрільбищі.

Чемпіонський зачин для всієї команди зробив її лідер, найбільш досвідчений спортсмен, 39-річний прапороносець збірної Віталій Лук’яненко. Біатлоніст став найшвидшим на дистанції 7,5 км серед спортсменів із вадами зору.

Віталій міг би кувати олімпійську славу Україну, але через атрофію зорового нерву ще в ранньому віці почав стрімко втрачати зір і перейшов до паралімпійської команди.

Для нього це вже шоста Паралімпіада і дев’ята медаль.


Українці – традиційно серед найсильніших на Паралімпійських іграх.
Фото прес-служби Національного паралімпійського комітету України

Найяскравішими у кар’єрі Лук’яненка стали Паралімпійські ігри-2014 в Сочі. Віталій на тих іграх став справжнім героєм. Він не тільки виборов 2 золоті, срібну та бронзову нагороди, але й поламав плани президента РФ Володимира Путіна: той вже приготувався повісити золоту медаль на шию російського спортсмена, але Лук’яненко впевнено випередив того на дистанції. А Путін відмовився брати участь у церемонії нагородження.

Після Сочі-2014 Лук’яненко думав завершувати кар’єру, але довго не витримав без спорту і після дворічної перерви – повернувся.

У одній команді з Лук’яненко виступає Тарас Радь, який народився вже після дебюту Віталія на Паралімпіаді у Нагано в 1998 році.

Тарасу лише 18, він – наймолодший член збірної, і у Південній Кореї переміг на дистанції 12,5 км серед біатлоністів з ураженням опорно-рухового аппарату, які змагаються сидячи.

Тарас Радь – наймолодший член української паралімпійської збірної

Спортом Тарас займається з раннього дитинства. Його чемпіонську мрію не перекреслила навіть недбалість лікарів, через яку йому нижче коліна ампутували ногу: у 14 він отримав травму, через неналежне лікування розпочалося зараження крові, врятувати життя могла лише ампутація.

Вже через рік він повернувся до тренувань – грав у настільний теніс, почав відвідувати навчальний центр для людей з інвалідністю. Окрім лиж і біатлону, Радь займався ще й велоспортом і плаванням.

“Спорт робить вас більш упевненим, – розповів Тарас в одному з інтерв’ю. – Він учить вас, як упоратись із бар’єрами, викликами, утратою. Ніколи не здавайся. Покращуй себе.

Це також робить вас більш відкритим для світу. Завдяки спорту я став значно сильнішим не тільки фізично, але й психологічно, соціально. Я перестав соромитися своєї травми. Мене більше не хвилює це”.

“Ніколи не здаватися, не зупинятися, а рухатися тільки вперед”, – девіз іще одного українського чемпіона Пхьончхану Ігоря Рептюха.

Цього року йому не було рівних у лижних перегонах на 20 кілометрів. Крім того, Ігор виборов дві медалі у біатлоні – срібло (12,5 км) і бронзу (7,5 км).

 

Цього року Ігорю Рептюху не було рівних у лижних перегонах на 20 кілометрів

Зі своєю травмою Ігор живе з п’яти років, коли втратив усі п’ять пальців на лівій руці. Попри це улюбленим предметом у школі поряд з історією була фізкультура. Займався легкою атлетикою і плаванням, а з 2010-го переключився на зимові види.

У Сочі-2014 Рептюх став срібним призером у складі естафетної команди, а до Південної Кореї їхав у статусі фаворита, адже за підсумками сезону 2016-2017 став володарем великого кришталевого глобуса в загальному заліку Кубка Світу з лижних перегонів та дворазовим чемпіоном світу-2017.

Вдома на Ігоря чекає вагітна дружина (родина чекає вже на другу дитинку). Навіть вночі дивиться всі перегони чоловіка – заряджається, каже, позитивною енергією.


Максим Яровий – чемпіон Пхьончхану у лижних перегонах на 15 кілометрів (сидячи)

Чемпіон Пхьончхану у лижних перегонах на 15 кілометрів (сидячи) Максим Яровий половину свого життя пересувається на інвалідному візку. Зараз йому 28, а в 14 років він після падіння з висоти зазнав важкої травми хребта. Після цього переніс дві операції, але так і не зміг знову піти.

Підтримка батьків зробила Максима сильним і загартованим. А завдяки спорту, каже, став впевненим у собі, спокійним.

“Простіше мені стало з людьми спілкуватися. Спершу після травми я був замкнутий. Але це таке в усіх. Тільки хтось долає це, а хтось – ні. Я став більш комунікабельним”, – розповідає він.

Окрім спорту, знайшов себе і в “громадянській” професії. Максим Яровий закінчив Миколаївський університет “Україна” за спеціальністю “комп’ютерна інженерія”.

Ще три медалі у змаганнях з біатлону здобули для країни спортсмени з вадами зору: Анатолій Ковалевський став срібним призером на дистанції 7,5 кілометра, а Олександр Казік і Юрій Уткін вибороли відповідно срібло і бронзу у перегонах на 12,5 км.

Серед жінок Україна має двох мульти-медалісток.

Серед жінок Україна має двох мульти-медалісток: Людмила Ляшенко та Оксана Шишкова.
Фото прес-служби Національного паралімпійського комітету України

Оксана Шишкова виборола золото і срібло у біатлоні на дистанціях 10 і 6 кілометрів відповідно та ще одну срібну медаль у лижних перегонах (15 км).

Оксана захоплюється спортом з раннього дитинства – у 3 роки батьки відвели її до секції акробатичної гімнастики. Згодом пробувала себе у східних єдиноборствах. Дуже любить футбол.

З 10 років почала втрачати зір – дівчинці довелося перейти до спеціалізованої школи для дітей з вадами зору. В 13 років почала займатися паралімпійською легкою атлетикою і отримала звання майстра спорту України.

Пропозицію спробувати себе у лижних перегонах і біатлоні спершу відхилила, але тренери збірної розгледіли в Оксані чемпіонський потенціал і через рік таки вмовили її спробувати сили в зимових видах.

У 2014 році, дебютувавши на Паралімпіаді в Сочі, Оксана виборола 4 бронзові нагороди. Нині вона – багаторазовий чемпіон та призер кубків і чемпіонатів світу.

У колежанки Оксани Людмили Ляшенко – 3 бронзи на цих же дистанціях.

Дівчина сирота. З чотирьох років жила та навчалася в Цурюпинському дитячому будинку-інтернаті.

Має вроджені вади розвитку верхніх і нижніх кінцівок. Незважаючи на дві операції, повну функціональність лівої руки відновити так і не вдалося.

Заняття спортом починала з легкої атлетики. Згодом стала на лиже-ролери – і одразу захопилася швидкістю та екстримом. З грудня 2012-го Людмила – постійний член паралімпійської команди України з лижних перегонів і біатлону.

У Пхьончхані зробила бронзовий хет-трик навіть попри проблеми в приватному житті. Незадовго до Нового року її, сироту, виселили з гуртожитку і нині вона живе у подруги.

Можливо, квартирне питання їй вдасться вирішити вже після повернення з Паралімпіади, коли дівчина отримає заслужені призові. Цього року вони прирівняні до олімпійських: 125 тисяч доларів за курсом НБУ за золото, 80 тисяч доларів – за срібло, і 55 тисяч – за бронзу.

Роксана Касумова, журналістка, спеціально для УП.Життя


Підписуйтеся на наш канал в Telegram та спільноту в Facebook
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР