Українські мелодійні вірші та поезія про весну

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Українські вірші та поезія про весну, які покажуть вам красу весняної пори. Ці вірші зачаровують своєю мелодійністю, тому що мова поезії нижчезгаданих авторів спромоглась подарувати відчуття гармонії та привернути увагу до краси навколо.

Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
уквітчала її рястом,
барвінком укрила.
І на полі жайворонок,
соловейко в гаї землю,
убрану весною,
вранці зустрічають…
(Т. Шевченко)

Весняні пісні
Веселиться земля,
Зеленіють поля,
Розвилися гаї і діброви;
Соловейко в садку
Тьохка пісню дзвінку;
Од квіток дух несеться чудовий.
А повітря легке
І проміння палке
В серці мрії роєм підіймають;
І мов сила нова
У грудях прибува,
І в душі якісь співи лунають.
Все збудилось од сну,
Зустрічає весну…
І розкішна природа Вкраїни
У величній красі
Вабить погляди всі,
Наче личко вродливе дівчини.
(В. Самійленко)

Весняні дарунки
Весна дарує кожному,
що треба і що хочеться.
Полям — сніги поталі,
лісам — траву і листя,
птахам, які вертають,
дарує рідні гнізда.
По жмені ластовиння
весна дарує дітям,
а мамам — ранки сині
та перші ніжні квіти.
Річкам дарує воду,
зернинам — теплу землю,
а сіячам — роботу,
почесну і веселу.
(А. Костецький)

Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: “Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна”.
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
(Леся Українка, “Давня весна”)

Травень
По травах шовкових,
Лісах та дібровах
Травень блукає,
На сопілці грає,
І де він проходить –
То там жито сходить,
У садочках пишно
Розцвітають вишні.
В малих козенят,
Веселих ягнят
Прорізались трішки
Молоденькі ріжки.
(О. Коваленко)

Там, де неба блакить, де струмок жебонить,
І цвіркун ні на мить не змовкає,
Де лиш тиша одна, де нікого нема,
Чиясь мрія на когось чекає.
Там у травах густих чийсь загублений сміх
Журно ранок в тумані купає.
Вітер тихо між кіс золотистих беріз
Сам собі про кохання співає.
Линуть ніжні слова, де квітує трава,
Де когось чиясь мрія шукає.
Де квіток ще нема, де луна ще німа,
Хоч так хоче гукнути “Кохаю!”
Не гукне, не гукне – літо швидко мине,
Й посивіє вона самотою.
Без стежок по снігах, чиєсь щастя в сльозах
Буде тихо блукати горою.
(Т. Угрин)

Сніговій
А весна починається снігом –
Березнево сліпучо-сліпим…
Ще по ньому ніхто не проїхав
І нічого ніхто не зліпив.
Він сьогодні розтане під вечір,
Але зараз, у цей сніговій,
Я люблю снігові твої плечі
І обійми твої снігові…
(О. Лозова)

Сріблиться дощ в тоненькому тумані,
Як ниточка в прозорім полотні.
А сонце по його блискучій грані
Тече і душу сповнює мені.
Зустрінь мене. Я повен пожадання
Блакитної, мов сон, далечини.
Моїх очей неголосне страждання
Ти поглядом ласкавим зупини.
Моя печаль тебе не поневолить,
А тільки радісний розбудить щем,
Немов цього туману срібна волоть,
Замаєна і сонцем, і дощем.
(Д. Павличко)

Дівчино, дівчино, де твої крильця?
Небо весняне в сяйві іскриться.
Чи не пора нам летіти, маленька,
В ярій пшениці шукати гнізденька?
Буде в колоссі воно, як у сонці,
Буде гойдаться в моїй колисоньці,
Я ж над тобою спинюся в блакиті,
Співи свої розпочну дзвонковиті.
Всі літаки, всі літаючі блюдця,
Всі вертольоти круг мене зберуться.
– Слухайте, – скажуть залізні і ниці, –
Жайвір співає для жайворониці!
(Д. Павличко)

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
(Леся Українка)

Я від сонця заховалась –
а воно мене знайшло!
Де дістало –
цілувало,
поки маком зацвіло,
зашарілось,
завстидалось
і – втекло!
(Н. Трохим)

…весна пробивається золотом
лишає на дереві плями
вкриває імлою скло
вона авітамінозна
проте уперта мов трактор
і репається насіння
і вгору жене хлорофіл
як ми поведемося – хтозна
бо в кожного є ризик-фактор
і завше є фактор іскріння…
(Юрко Іздрик)

До мого вікна
Підійшла весна.
Розтопилася на шибці
Квітка льодяна.
Крізь прозоре скло
Сонечко зайшло
І поклало теплу руку
На моє чоло…
(Д. Павличко)

Дощі програють по городах гаму.
Трусне зелені кучері весна.
Педалі днів натисне під ногами –
і заспіває пташка голосна.
Засяють ночі зорями жасминно.
А срібний дощ підніме жалюзі –
півонії, рожеві, як фламінго,
стоять в городі на одній нозі.
(Л. Костенко)

Прийде весна, говорили вони,
кинемо все й поїдемо звідси.
Заходячи в ніч, як у власні сни,
дістанемось її глибини.
Відстань? Що таке, зрештою, відстань.
(С. Жадан)

Весна! весна! — від поночі до рання.
Весна — в вікно, на дах, на капелюх,
весна в колючі воронові гнізда,
весна на кригу і від берегів —
на течію, на вир, на чорториї
весна правує серцем, як веслом,
весна збігає і збігають роки,
вже й вечори попереду біжать.
(В. Стус)

Весна виникала, де тільки могла:
трава на фронтонах, дощі і сухоти,
і тепла бруківка. Весна була зла.
Блукаючі танки і рештки піхоти
вертались nach Osten.
(Ю. Андрухович)

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР