Неділя, Жовтень 29

Осінь у Львові (поезія)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Маріанна Задорожна – Осінь у Львові

Віолончельний плач на Кайзервальді
Це вже осіння музика одвічна,
В тій осені усе здавалось звичним
Якби не голос спогаду Вівальді.

І навіває пишне жовте листя
Кохання спомин, затишок колиски,
Тепло каміну і гуцульський ліжник,
Настояний на травах чай іскристий.

Так гарно охолонути від спеки,
Так втішно відпочити вже від літа,
Згадати плани близькі і далекі,
Нові зростити повечірні квіти.

Старий трамвай везе кудись у казку
І хочу, щоб тривала ця мандрівка,
Щоб раптом я отримала підказку
Де тиха пристань, втрачена криївка.

© Сергій Цемрюк

Юрій Сташків

У осінньому Львові дощ,
Парасольок парад строкатий,
І бруківочний глянець площ
На відлуння ходи багатий.

Десь між звуками кроків тих
Заблудились мої у часі
Між будівель оцих старих,
У краплин затяжному вальсі…

Ллє у душу тепло камін
Попід древнім склепінням вежі,
А на фресках старезних стін
Відблиск свіч, ніби блиск пожежі.

У горнятку парує чай,
Пара душ зігріває словом…
І якщо на землі є рай,
Нині він у дощі над Львовом.

Оля Мельник

Гойдає осінь жовте листя
Вклада, мов діточки малі.
У Львові всі шляхи зійшлися
Мов перехрестя на Землі.

Куди б не мчалася містами
Куди б не везли поїзди
Якими б я не йшла стежками
Я повертаюся сюди…

…В таксі маршрутне я не сяду
До дому пішки я пройдусь
Душі своїй найду пораду
На велич Львова подивлюсь…

І як в житті моїм не буде-
Назавжди тут, чи кілька днів
В житті ніколи не забуду
Про друге рідне місто – Львів!

Валькірія – Осінь у Львові

Годинник ратуші дванадцять відбиває,
На вулицях снують казкові тіні.
Човном по небі місяць пропливає,
Нашіптує нам сни свої осінні.

Над Львовом ніч нависла, наче хмара,
Виблискують свічки в душних кав*ярнях..
Це осінь розпускає свої чари,
Неначе сонми постатей примарних.

Ось Опера стоїть собі поважно,
Невидимий оркестр Шопена грає,
На Ринку леви -лицарі відважні,
Крізь вир століть мрійливо поглядають..

Церкви й цукерні тихо засинають,
Закутавшись у шаль мелодій ночі…
Лише з пітьми самотньо виринають вогні машин,
Немов лякливі очі..

Опале листя кольору бажання,
Потомлених компаній гамір хмільний…
І вічні зорі, мов ліхтарики кохання,
І міста дух, нескорений і вільний..!

© Сергій Цемрюк

Олечка Шнайдер – Насниться львівська осінь

Тобі, мабуть, насниться завтра осінь –
Холодний день і ніч в твоїй душі,
Й розчинена роса в моїм волоссі,
І біль залишений в ряснім дощі.

Тобі, мабуть, насниться завтра осінь –
Пожовкле листя й сірі ліхтарі…
Як зникнути хотів у безголоссі
В моєму світі, що присвячений тобі.

Тобі, мабуть, насниться завтра осінь –
Такий сумний, невимушений день,
Й замерзлі почуття чужих відносин,
І щось пусте у поглядах людей.

Тобі, мабуть, насниться завтра осінь…
І як приїдеш знов ти у свій дім.
Я прошепочу: “Милий, залишись назовсім,
Бо за тобою плаче рідний Львів”…

Роман Кисельов – Львів, осінь і трошки алкоголю

Яке байдуже й сонячне опівдні
це давнє місто. Так я і хотів,
смиренним бути, наче ґанки мідні,
де жовтий плющ недавно шелестів:
нехай отруйну спрагу почуттів
заступлять барви осени погідні.

У них розтануть незнайомці рідні,
і зацвітуть у людній самоті
Твої звабливі обіцянки срібні,
такі ж нездíйснені, такі ж святі.
Не маючи надії на меті
вони тепер безжурно-самоцвітні.

Їм горниці вготовані догідні
в наполовину срібній голові,
вони розсиплять спогади тендітні
в укритій срібним порохом траві.
І навіть сірі мури вікові
стоять сліпою радістю вагітні.

Освятять вечір у вологій пітьмі
блідих костелів гори мовчазні,
і коло них урочі, старожитні
реклам тривожних матові вогні.
Та вже несила вірити мені
у ці живі прозріння заповітні.

Старі відбитки радісного болю,
ви знаєте, що знову зацвісти
я вже ніяк себе не приневолю.
Зі свого каземату самоти
я можу вам у жертву принести
лиш осінь, Львів і трошки алкоголю.

© Сергій Цемрюк

Снєжка Ізмоденова – Тут моя осінь

Тут моя осінь. Тут моє життя.
Ми мовчимо, бо зайві всі слова,
Між нами стіни зведені дощем
Та щось палає у душі вогнем.

Беруть початок тут мої думки,
Тут щастя моє, бо це щастя – ти,
Народжуються мрії й почуття,
Тут осінь моя і моє життя.

Шепоче серце листям золотим,
І спогади, немов пекучий дим,
Тут все, що я хотіла так давно
І вітер гріє ніжністю й теплом.

І я мовчу, хай скаже все душа
Бо нею чую і все бачу я,
Минуле відпускаю без жалю
Чи знаєш ти, як я тебе люблю?

Тут моя осніь. Тут моє життя.
Ми мовчимо, бо зайві всі слова,
Тут серце є, тому не треба слів, –
Це мій чарівний, найдорожчий Львів.

Оля Мельник – Гойдає осінь жовте листя

Гойдає осінь жовте листя
Вклада, мов діточки малі.
У Львові всі шляхи зійшлися
Мов перехрестя на Землі.

Куди б не мчалася містами
Куди б не везли поїзди
Якими б я не йшла стежками
Я повертаюся сюди…

…В таксі маршрутне я не сяду
До дому пішки я пройдусь
Душі своїй найду пораду
На велич Львова подивлюсь…

І як в житті моїм не буде-
Назавжди тут, чи кілька днів
В житті ніколи не забуду
Про друге рідне місто – Львів!

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР