Незбагненна країна: як це – бути американцем і жити в Україні

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Україну гріх порівнювати з країнами третього світу. Втім, наша країна є досить екзотичною з точки зору європейців та американців, які звикли до іншої організації життя та цінують комфорт. Як це – бути американцем в Україні корреспонденту EtCetera розповів новоспечений львів`янин – каліфорнієць Андріан Бігун.

Андріан – історик за фахом. Його сім’я покинула СРСР після війни, переїхавши до Аргентини, а згодом – у США. Сам Андріан народився в Лос-Анджелесі, а навчався в місті хіпі та свободи – Сан-Франциско. З дитинства він оволодів мовою предків, спілкувався з діаспорою українців в Америці і навіть ходив до української скаутської організації «Пласт». Два місяці тому Андріан приїхав у Львів, аби зануритися у культуру та дослідити історію України. Ось його перші спостереження.

ПРО СТЕРЕОТИПИ. З сімейних історій Україна уявлялась мені країною боротьби. Усі мої знання обмежувалися цим та доповнювалися стереотипними уявленнями про релігійність українців, їх ксенофобію та тотальну любов до борщу. Також я був переконаний, що буденним вітанням тут є «Слава Україні» та виявилося, що реальність зовсім інша.

ПРО ЗРУЧНІСТЬ. На переконання українців та американців, життя у наших країнах відрізняється радикально. Та для себе я відзначив багато подібного. У Львові я з легкістю знайшов житло, магазини, де можу придбати якісну їжу та одяг, а також місця, щоб цікаво провести час на різноманітних соціальних заходах.

ПРО ЦІНИ. Є відмінність у цінах та рівні життя. В Україні я можу дозволити собі жити цілком гідно на гроші, які заробив у Сан-Франциско під час вчительської практики. Це дає мені можливість жити спокійно, повністю поринувши у навчання. Адже у Сан-Франциско винайняти житло коштує мінімум 1-2 тисячі доларів, а у Львові для цього потрібно лише 100-200 доларів.

ПРО ГОСТИННІСТЬ. Українці приязні і багато хто зі старших людей, дізнаючись про мою історію, пропонує зайти на вечерю. Чоловіки гостинно запрошують відвідати з ними сауну або місцеві бари. Дівчата виявляють інтерес до мене з точки зору можливостей, які я можу запропонувати їм тут та у Штатах.

Загалом люди відкриті до мене та цікавляться мною, оскільки я не є типовим стереотипним американцем.

ПРО УКРАЇНЦІВ. Люди тут набагато виразніші та колоритніші за американців. В Україні мене приймають за свого вже завдяки тому, що я є носієм української мови. В Америці цього недостатньо. Американці більш закриті та індивідуалістичні.

На відміну від сепарованих один від одного жителів Америки, українці відчувають і вірять у спорідненість один до одного. Думаю, так відбувається через велику етнічну розмаїтість американців на противагу більшій однорідності українців.

 

ПРО ЖІНОК. Українки – чарівні створіння! Стереотип щодо їх надзвичайної краси цілком виправданий. Жінки тут надзвичайно привабливі і навіть таємничі. Водночас – більш скромні та закриті до спілкування з незнайомцями. Мені шкода, що рідко можна зустріти українку, яка йде вулицею і посмхається. В Америці це норма. І все ж, українки надзвичайні!

ПРО ЇЖУ. В Україні відношення до їжі особливе: люди не просто тамують голод, а люблять харчуватися смачно і корисно. В Америці їжа дуже калорійна, створена для того, щоб наїстись і забути. В українській кухні така їжа теж присутня – ті ж вареники. Та все ж вони більш здорова їжа, ніж бургери.

Традиція частування гостей також різна тут і там: українці завжди зустрічають стравами з одного спектру, в Америці ж через відсутність традиційної їжі кожна сім`я частує гостей по-різному.

ПРО ТРАНСПОРТ. «Укрзалізниця» з її локомотивами, яких вже давно не зустрінеш у США, має свою романтичну, філософську атмосферу. Для іноземця це саме той досвід, який дозволяє відчути життя українців тут і зараз.

Львівські маршрутки трохи шокують. Пасажири у них буквально «упаковані» і уникнути занадто близького контакту з оточуючими неможливо. Та зважаючи на компактність міста тут завжди можна дістатись куди треба пішки. У Сан-Франциско чи Лос-Анджелісі для цього потрібна автівка.

ПРО МОВУ. Моя американська вимова одразу видає мене за людину західного світу. Багатьох українців це лякає, однак вже сам факт того, що я, будучи американцем, знаю рідну мову тутешніх жителів та намагаюсь бути одним з тих, хто зберігає її – робить людей апріорі привітнішими до мене.

Через мій обмежений словниковий запас я іноді потрапляю в курйозні та дискомфортні ситуації, коли інші люди зляться чи сміються з мене. Мене це не засмучує, а закликає до самовдосконалення.

ПРО ДУХ. І тут, і в діаспорах – українці дуже патріотичні люди. В Україні серед усіх – молоді, людей середнього та старшого віку багато патріотів. В США ж тільки літні люди зберігають патріотизм, та й то не дуже.

Я є живим прикладом існування українського духу, оскільки виріс у діаспорі та люблю Україну. Наша історія боротьби є унікальною. Саме вона навчила нас зберігати дух українськості незважаючи на усі перепони.

ЧОМУ УКРАЇНА? Я хочу розказати англомовному світу про Україну, адже англійською про нашу країну, її мову, історію та культуру не написано майже нічого. Якщо американець захоче прочитати щось грунтовне на ці теми, йому доведеться проштудіювати багато джерел, або йти до відомих професорів. Я сподіваюсь стати зв’язковим у відношеннях між академічними світами Америки та України. Можливо, мені на це знадобиться рік, а може й два, та, сподіваюсь, моя мета варта таких зусиль.

Записала Тетяна Паламарчук для etcetera.media

Новини партнерів:

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та спільноту в Facebook
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР