Вівторок, Грудень 5

Чорно-біле море поруч Львова: весна, літо, осінь, зима і знову весна

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Колір – це сприйняття світла. Світло ж – це електромагнітні хвильки, які летять вісім хвилин до нас від Сонця до Землі. Летить собі промінь світла і навіть не здогадується від чого відіб’ється і яким кольором стане у наших очах… Жовтим, червоним, синім? Мільярди відтінків цих кольорів наповнюють наше око барвами життя. Однак, поза тим, існує ахроматичний світ, монохромний, який відображається лише одним тоном, одною нотою.

Поруч Львова, у місті Городку, є ряд водоймищ, які живуть за своїми циклами кольору й гам музики. Від яскравих повноводних дивовижних мажорних красок до прозаїчних сумних мінорних сірих кольорів.

Про це пише Юра Мартинович для Zik.

Чотири стави і ряд менших, завдяки штучним дамбам, утворюють своєрідне «Городоцьке море», яке має площу десь у 500 га. Це «море» виникло давним-давно природнім чином, завдяки річці Верещиці, яка протікає поруч і розливається щовесни. Колись, за княжих часів, річка була судноплавної й робила місто Городок стратегічно важливим пунктом торгівлі. Та часи змінилися і великий Львів загарбав все. Це вплинуло на річку й стави. Людей було небагато, тому вода була чистою. Ще на початку минулого століття – це велике водоймище служило у рекреаційних цілях: гарні пляжі, великі яхти, чудовий відпочинок. Кажуть, одного разу там ледь не втопився чоловік, який щодня поглядає на нас із двадцяти гривневої купюри, – Іван Франко. Та прийшли «п’ятирічки» й радянській комунізм. П’ятдесят років тому назад водоймище перетворили на суцільне рибне господарство, побудували дамби і поділили все на частини – тут промислова риба, тут – для любителів. Тут – риба, там – риба, а відпочинок зник. Вода ставала все бруднішою і «господарською» – навіть відходи зливали. Тому купатися тут заборонено. Але влітку, коли жарко, то знайдуться відчайдухи, які лізуть туди і вилазять живі і, як не дивно, здорові. Нова ж вода стару воду чистить – річка допомагає ставу «не задихнутися» від людської діяльності.

 

Став живе своїми циклами. Весною напускають туди маленьку рибу, а через два-три роки, коли вона підростає, то завдяки дамбам – воду спускають назад у річку, і таким чином виловлюють всю ту рибу, яка пливе за біжучою водою. Саме у ті дні, коли води тут майже немає, воно схоже на велике чорно-біле болото, яке лише у певні дні приваблює рибалок та їх пернатих конкурентів – чайок. Це місце дивовижне для роздумів, адже, якщо мати гумове взуття, то можна перейти від одного краю ставу до іншого, бо посередині – тиша і спокій. В принципі, таке ж можна зробити зимою, маючи тепле взуття. Вода замерзає і стає суцільною дорогою. Та на цій білій дорозі можна зустріти любителів зимової рибалки, хокею чи фігурного катання, а от любителів болота – не так вже й багато, тому осінні роздуми більш спокійні.

Зимою падає сніг, все тече ріка, і весною знову «Городоцьке море» стає яскравим і кольоровим, готовим прийняти нових фотографів, рибалок і всіх відпочивальників, які оцінили б красу його цікавих та особливих фарб.

Фото і текст: Юра Мартинович спеціально для ZIK

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР