Досі не читаєте сучасну українську літературу? Цілком даремно! Адже кількість якісних творів, які не поступаються бестселерам всесвітньо відомих письменників, в Україні з кожним роком зростає. Видавництво Старого Лева розповідає про найцікавіші книги українських авторів, які вийшли друком минулого року.
«Найважливіше – наприкінці» (Галина Вдовиченко)
Казкові історії кохання часто закінчуються словами: «І жили вони довго і щасливо». Проте реальне життя набагато складніше: воно зіткане не лише з радісних моментів, але водночас пронизане болем і втратами. Саме про це йдеться в новому романі Галини Вдовиченко «Найважливіше – наприкінці».
Галя та Віктор прожили разом багато років, та все одно виявилися не готовими до удару долі. Смерть чоловіка розділила життя головної героїні на до та після. «До» – це кохання довжиною в життя, тридцять п’ять років шлюбу, дорослі діти, внуки, а також постійні спроби порозумітися. «Після» означає самотність, блукання в лабіринтах пам’яті, переосмислення прожитих років та зрештою усвідомлення, що «ніщо не є достоту таким, як здається».
Книга змушує задуматися над власним життям, цінувати те, що маєш, поки не стало занадто пізно. Адже зрештою наприкінці у кожного з нас залишиться тільки Найважливіше.
«Іван і Феба» (Оксана Луцишина)
Основні події цього роману відбуваються в перші роки після здобуття Україною Незалежності. Подумки головний герой постійно повертається до осені 1990 року, коли йому довелося «тримати периметр» на київському Майдані. Тоді на очах Івана творилася історія. Він був не лише пасивним спостерігачем, а й безпосереднім учасником подій, які ознаменували собою зміну політичного ладу в нашій державі.
Спогади про участь у Революції на граніті пов’язані з почуттям братерства. Натомість у Львові Іван опиняється сам на сам з напів фантомним Сашком Петренком. Оманливе відчуття ейфорії дуже швидко поступилося місцем усвідомленню власного безсилля та ірраціональному страху.
Нажаханий переслідуваннями «агента з органів», головний герой повертається до рідного Ужгорода. Але від самого себе, як відомо, не втечеш. Одруження з поеткою Марією, що називає себе Фебою, та життя в батьківському домі під наглядом деспотичної матері штовхають Івана в прірву безвиході. Він вірив у свою національну місію, прагнув боротися за державну незалежність своєї країни, але виявився неспроможним відстояти власну незалежність.
«Дивні люди» (Артем Чапай)
«І сміх, і гріх» – такою є перша думка, яка виникає під час читання «Дивних людей» Артема Чапая. Починається все з того, що українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Степан Вовк зростав у секретному дослідницькому інституті, замаскованому під гаражний кооператив.
Після досягнення повноліття головний герой вирушає у великий світ, населений гомо сапієнсами. Добрий і по-дитячому наївний неандерталець Стьопа постійно потрапляє в кумедні ситуації. Крім того, він розмовляє не літературною мовою, а справжнісіньким суржиком, від якого «вуха в’януть» не лише у філологів.
Проте цей роман варто прочитати не лише через незвичний стиль і манеру оповіді автора. «Дивні люди» захоплюють увагу з першої сторінки та викликають сміх крізь сльози. Реалії українського сьогодення, в яких опиняється головний герой, демонструють абсурдність людського мислення в усій красі та водночас нагадують, що усвідомлення проблеми – це перший крок до її вирішення.
«Вічний календар» (Василь Махно)
Кажуть, що той, хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього. «Вічний календар» Василя Махна є чудовим аргументом на користь цього твердження. І хоча сам автор не вважає свій перший роман історичним, але в цій книзі «все пов’язано нитками історії».
Епічний роман про малі території охоплює понад три століття та безліч локальних подій, зображених у глобальному контексті. За сюжетом, селище Митниця, розташоване неподалік річки Джуринки, неодноразово ставало місцем протистояння ворожих армій, які зазіхали на українські землі. На цьому тлі розгортається історія представників кількох поколінь двох українських родин, долі яких перетинаються між собою найнесподіванішим чином.
«Вічний календар» – це «своєрідний український літопис», який розповідає про те, що зв’язок з рідною землею не переривається, навіть якщо живеш на іншому континенті.
«Клавка» (Марина Гримич)
«Клавка» була визнана найкращою книгою в номінації «Сучасна українська проза» на 26 Book Forum у Львові. У центрі сюжету – Пленум 1947 року, на якому було завдано нищівного удару по українській літературі радянської доби. Лаштунки «боротьби з українським буржуазним націоналізмом» показані крізь призму сприйняття 26-річної Клавки, яка працює секретаркою Спілки письменників. Попри ярлик «старої дівки» дівчина несподівано для самої себе потрапляє в любовний трикутник.
З перших сторінок авторка занурює читачів у літературне життя повоєнного Києва. З легкої руки Марини Гримич застиглі портрети класиків, відомі більшості хіба що за шкільними підручниками, перетворюються на живих людей. І це лише одна з багатьох причин, чому варто обов’язково прочитати «Клавку».
