П’ятниця, Травень 24

10 найніжніших віршів Василя Симоненка про любов та кохання

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та сторінку в Instagram

Ніжний і бентежний ліричний герой інтимної лірики Василя Симоненка. Скільки юнацької цнотливості, тривожного чекання, трепетного жадання любові висловлено в його віршах! Його душа відкрита назустріч коханню: воно палить і збуджує мозок, воно кличе скоріше побачити кохану. Жіночість залишається нерозгаданою таємницею для поета, вона манить і чарує… Ліричний герой мріє навічно з’єднати свою душу з душею коханої дівчини…

КОЛИ Б ТОБІ БАЖАВ Я СЛІЗ І МУКИ

Коли б тобі бажав я сліз і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.

Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю.

15.01.1957

ТИ ДО МЕНЕ ПРИЙШЛА НЕ ІЗ КАЗКИ ЧИ СНУ

Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
І здалося мені, що стрічаю весну.
Ти явилась мені — і здалося, що світ

Помолодшав навколо на тисячу літ.
Скільки ніс я для тебе тривог і тепла.
Але ти, як весна, стороною пройшла.

08.05.1956

НЕ БАЖАЮ Я НІЧОГО, ХОЧУ ТІЛЬКИ ОДНОГО

Не бажаю я нічого, хочу тільки одного:
Стуку серця дорогого біля серденька мого.
Хай мене, немов пилину, носить доля по землі,

Подаруй мені хвилину — і забудуться жалі.
І минуле зло розтане, ніби привиди сумні,
І лице твоє кохане буде сяяти мені.

09.11.1956

МАЛЮСІ

Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та як мені не написати їх —
Я з ними знов прийду до скромної друкарні
І буду знову втоптувати сніг.

І буду знов у вікна заглядати,
Брехати, що не холодно мені,
Твої нечутні кроки впізнавати
В морозній монотонній тишині.

І цілуватися в провулку до безтями…
Чого б тепер я тільки не віддав,
Щоб тільки знову все було так само,
Як я у вірші цьому пригадав.

Щоб знов були ті суперечки марні,
Щоб від кохання знову я дурів…
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та я їх кров’ю власною зігрів!

13.02.1957

КОМПАНЬЙОНКА

Повільно йшли мовчазні до перону,
Пожитки бідні склавши до валіз.
Ти одягла вінок, немов корону,
Така сумна, така близька до сліз.

І сутінки мутні, немов солоні,
Десь виповзали з лісу чи ярів,
І все навкруг — в осінньому полоні,
Лиш твій кісник червоний майорів.

Біля кіоску пінились бокали,
Бідовий хлопець пиво розливав…
Тепер я знаю: ти тоді чекала,
Щоб я нарешті всеетаки сказав…

Але мене фантазія проворна
Несла галопом у ясні світи.
А ти була, як мрія, неповторна,
Такою зроду не була ще ти.

І я не знав: ти плакати готова,
Ти аж тремтіла, щоб мене побить
За усмішку і за пусті розмови,
Я був школяр, хіба ж я вмів любить!

І ось ми знов з тобою на вокзалі,
Де пасажирів суєта нудна,
І знову пиво піниться в бокалі,
І ти додому їдеш… не одна.

Він там стоїть, вартує чемодани,
А ти ідеш зі мною на перон —
І зустріч ця, приємна і неждана,
Нагадує мені забутий сон.

 

Я знов мовчу. Бо що мені казати?
Все — як тоді. А втім, різниця є —
Бо ти тепер уже не хочеш ждати.
Бо ти спішиш до нього у фойє.

26.04.1955

ВОНА ПРИЙШЛА

Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

14.11.1956

Є В КОХАННІ І БУДНІ, І СВЯТА

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, тремтіла зірка
У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..

22.02.1961

Я ТОБІ ГАЛАНТНО НЕ ВКЛОНЮСЯ

Я тобі галантно не вклонюся,
Компліменту зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю.

І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч.

Довго білі таємничі крила
Обвивають маревом видінь,
І стоїш ти, крихітна, і мила,
І прозора, мов ранкова тінь.

І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи, неціловані і грішні,
Очі, божевільно голубі.

02.01.1957

ВСІ ОБРАЗИ Й КРИВДИ ДО ОДНОЇ

Всі образи й кривди до одної
Я тобі забуду і прощу —
Жду твоєї ласки хоч малої,

Як земля у спеку жде дощу.
О жорстока! Щастя хоч краплину
В душу мою змучену згуби —

Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!

21.04.1960

Я І В ДУМЦІ ОБНЯТИ ТЕБЕ НЕ ПОСМІЮ

Я і в думці обняти тебе не посмію,
Я не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,
Захмеліть, одуріти від твого тепла.
Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
Адже й так ти мені стільки щастя дала.

21 – 22.04.1960

Джерело: mala.storinka.org

Новини партнерів:
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР