Як жилося євреям та циганам Галичини 150 років тому?

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

У нашій свідомості з дитинства закладено, що слова “циган” та “єврей” мають певний негативний відтінок. “Цигани” (роми) асоціюються з якимись “маргіналами” (ізгоями), а “євреї” (жиди) з дуже багатими людьми, які колись “експлуатували” українців. Але чи справді це так?

Ці недолугі асоціації ми хочемо розвінчати завдяки спогадам найвідомішого французького прем’єр-міністра Жоржа Клемансо, який разом із своїм єврейським другом Моррісом Шепсом поїхав на батьківщину останнього в Буськ, щоб відвідати могилу батька Морріса. Ця подорож й лягла в основу роману Жоржа Клемансо “У підніжжі Синаю” (“Au Pied du Sinaï”), який він опублікував у 1898 р., розповідаючи про злиденне життя простих євреїв, циган та русинів Галичини кінця ХІХ ст.

Нижче подано вільний переклад частини твору Жоржа Клемансо:

Єврейська родина у міжвоєнний період

[…] На краю Галичини знаходиться закинуте село Буськ, де на додаток до русинів (українців), поляків, лелек, гусей і качок містечком бродять й євреї. Це неохайні, неспокійні, але ввічливі люди, які працюють у різних галузях промисловості та торгівлі. Бідність цих людей зашкалює. Ніхто не знає, чи вони усвідомлюють її чи ні. Вбогі та сумні, але з невеликою посмішкою на обличчі. Можливо, вони й справді є щасливими.

Жорж Клемансо

Євреї проживають в окремому кварталі цього містечка. Це великий паралелограм зеленого болота забудований маленькими халупами [хижами] з яких долинає огидний шум і гамір. Через відкриті двері їхніх убогих осель видніються жалюгідні “ліжка”, зроблені з напівгнилої соломи, навколо яких лежало перегниле сміття, а на окраїні кварталу (штетлу) жовтошкірі єврейські діти з пейсами та великими очима від радості бавляться качками на купі гною.

[…] Після такого першого знайомства з містечком ми вирішили направились до єврейського кладовища, де нас вже чекали. Взагалі, у Буську ми супроводжували одного нашого друга – Морріса Шепса (1834–1902), який зробив блискучу кар’єру журналіста у Відні та вирішив приїхати сюди, щоб відвідати могилу свого батька – лікаря Лео Шепса.

Карикатура на Морріса Шепса та його демократичну газету “Tagblatt” (Відень), головним редактором та власником якої він був.

Його батько прожив усе своє життя у Буську доглядаючи і допомагаючи хворим та нужденним різних релігій та народностей. Він безкорисно служив людству, як максимально це було можливим, зважаючи на бідність цього містечка, де точно не можна було отримати хороших прибутків, будучи цілителем тих незліченних недуг, які Бог послав місцевим біднякам.

Єврейський квартал у Бузьку у міжвоєнний період

Хочу признатися, що я лише раз в житті відвідував єврейський цвинтар і було це у Празі, адже всі гіди рекомендували його туристам. Празький кіркут подібний на лавину старих надгробків, котрі були розкидані ураганом історії. Старі кущі, які століттями ніхто не підрізав, повністю накривали старі мацеви (надгробні плити) своїми темними листками. Дуже складно було найти стежину крізь ці хащі.

Найстаріший єврейський цвинтар Європи знаходиться у Празі

Біля деяких надгробків лежали невеликі купи каміння, які поставили рідні в честь померлого. Це був давній пустельний звичай, коли подорожній, висловлюючи свою повагу до померлого, кладе камінчик на надгробок людини [тим самим демонструючи те, що про померлого пам’ятають і його могилу відвідують].

Каміння на єврейських могилах

Найцікавішим є те, що я не знайшов слідів вищеописаного звичаю у Буську. Взагалі, єврейське кладовище у Буську – це незайманий ліс, непрохідні джунглі дерев, де бур’яни та колючі кущі ожини ростуть у повній свободі. Тут усюди суцільні зарості беріз, гілки яких перепліталися між собою створюючи вигляд суцільної стіни, яка не дозволяла мандрівнику пройти далі.

Цей некрополь [місто мертвих; цвинтар] справив на мене набагато більше враження, ніж наші [західноєвропейські кладовища], де на надгробках зображуються різні гримаси людей та брехливі епітафії.

Мацеви на єврейському цвинтарі (кіркуті) у Буську. “Ці примітивні картинки ніби оживляють старі надгробки”

Нарешті ми дійшли до чотирьох кам’яних плит, які вже були очищені нашим гідом від заростей виноградної лози та ожини. Люди почали здирати пальцями лишайники з написів, щоб прочитати хто саме з [родини Шепсів] тут похований. Опісля кількох хвилин всі присутні вказали на похилений надгробок, сказавши: “Це він”.

Один із них, якийсь рабин чи його помічник, одягнений у стару хутряну шапку [штраймл], авторитетним голосом почав виголошувати промову, якою захоплювалися усі оточуючі люди/

Сучасний вигляд штреймелю

“От ми перед твоєю могилою, друже. Ми привели з собою твого сина, який не з’являвся тут з дня твого похорону. Твої зусилля не пропали даремно, вони живуть у твоєму сину, який крутиться у вирії життя прославляючи тебе. Тому твій син й прийшов сюди, щоб подякувати тобі за все [адже] давним-давно ти відійшов у вічність. Народження твого сина відірвало його від тебе, давши йому окреме життя. Але тепер він прийшов до тебе, щоб возз’єднатися з тобою і відродити у собі пам’ять про тебе […]”. Ця частина промови, яку мені переклали, викликала у мене суцільну ейфорію та сльози.


Віддавши найвищу шану померлим ми, з певними труднощами, вибрались крізь хащі та вийшли за межі кладовища до якоїсь стодоли, де на землі тулилися один до одного жінка, дитина та старець. Певно, це найбідніші люди у цьому селі. Зазвичай, прийнято давати їм милостиню, що й зробив мій друг, кинувши кілька монет у їхні простягнуті долоні. Морріс й справді був видатним меценатом.

 

Як тільки ми вийшли [з кладовища] перед нами з’явився натовп бідняків, який почав нас швидко оточувати. Як виявилося, вони дізнались про повернення до Буська з нечуваними скарбами їхнього земляка та сина Ізраїля [мого друга Морріса Шепса], котрий щедро ділився милостиню з усіма бідними. Це було справжнє змагання щодо того, хто є ближчим до Морріса [в плані родинних чи інших зв’язків]. 12 племен Ізраїлевих зібралися тут шукаючи можливості покращити своє матеріальне становище.

Бідний єврей

З натовпу постійно лунали крики приблизно такого змісту: “Я знав тебе, коли ти ще був малим”, “Я твій родич зі сторони тата…” або “Я подруга якоїсь-там людини, яку колись твій батько вилікував” і т.д. Дехто почав говорити, що у нього померло теля, а інший, що кінь здох. Вони благали, просили, тягнули його в різні боки, розповідаючи сотні історій зі свого життя. Всі ці люди були жертвами якихось нещасних випадків. Я ніколи не чув стільки людських катастроф за такий короткий проміжок часу. Думаю, що подібного роду благодійність створює претензії в оточуючих на усе багатство благодійника, його нащадків та оточуючих.

Старий єврей

Ми проривалися крізь натовп нещасних людей штовхаючи їх своїми ліктями, щоб добратися до свого помешкання. Ледь дійшовши до воріт будинку нас чекав уже новий сюрприз. Усі прихожани синагоги зібралися тут на чолі з великим рабином, який виглядав як статуя Мойсея авторства Мікеланджело. Він мав густу бороду, в якій чергувалися сиві та чорні волосини, а його голова була увінчана хутряною шапкою [штраймлем].

Почалося довге обговорення. Проблема полягала в тому, що тогочасна будівля синагоги була недобудованою [1], тому єврейська громада дуже делікатно просила Морріса, щоб той зробив невелику пожертву на користь храму, що дозволило б його швидше добудувати.

Будівля колишньої синагоги. Частину будівлі сучасна міська влада передала молитовному дому Євангелістів. У правій частині будівлі, яка не є реконструйованою, знаходиться багатоквартирний будинок

Я змушений зауважити, що мій друг не виявився сильним прихильником нової пожертви на благо Єгови [Бога] і синагоги. Тим не менше, його дитячі спогади та природне відчуття солідарності з рештою єврейського народу примусили його скласти пожертву на благо храму, де молилися його предки.

Ворота дому нарешті були замкнені. Ми старалися перевести подих від недавно пережитих подій, в той час як балакучий натовп жебраків розходився, розчарований тим, що мрії про збагачення щезли так само раптово як і з’явилися.

Реставрований інтер’єр синагоги

Неподалік від нашого дому розміщувався циганський табір, який мене дуже зацікавив і я запропонував відвідати його перед нашим від’їздом. У моїй пам’яті зберігся образ молодої циганки 10-річного віку, яка відчайдушно бігла за нашою колісницею, щоб отримати мідну монету.

Трішки відпочивши ми тихо вийшли за межі міста і швидко добрались до палаток циганського табору, які були розташовані на околицях лісу. Нас одразу ж оточили циганські діти, які смикали за одяг надіючись отримати кілька мідних монет від нас. У їхніх очах ми виглядали як пани, через незвичну для них розкіш нашого одягу. “ДАЙ, ДАЙ, ДАЙ!” це спільне гасло усіх жебраків. А ті хто дають, ніколи не дають достатньо.

Циганка

Порівняно з євреями, з якими ми сьогодні ближче познайомились, цигани жили щасливим та безтурботним життям. Будучи ізгоями, вони без зайвих хвилювань та жорстокості мандрують світом отримуючи задоволення від життя. Коли їм випадає можливість, вони зупиняються на невеликий пустій галявині, відпускають пастись своїх маленьких коней, а самі встановлюють палатки і їхній “палац” (табір) є готовим. Після цього, одягнувши жилети з мідними ґудзиками, цигани починали шукати якийсь підробіток ходячи “від хати до хати” в пошуках зламаних чайників та каструль, які вони б могли відремонтувати.

Циганська сім’я

Циганські діти віком від 10 до 12 років повністю голі лежали на травичці, а вітер колихав їхнє довге та грубе волосся. На галявині збоку сиділи жінки, які скоса поглядали на нас. Їхні сіяючі коси закінчувалися намистом із срібних монет, викликаючи у мене асоціацію з яскраво прикрашеними ідолами.

Під однією з палаток, на килимі фіолетового кольору, лежала якась красива чорна постать. З її трубки піднімалися кільця диму огортаючи її так красиво, неначе у сні. Біля неї лежала дівчинка шести років, яка бавилась маминою трубкою, отримуючи від цього безмежну радість.

Висновки

Свій твій автор закінчує філософськими роздумами про те, чому в Європі кінця ХІХ ст. набирає популярності антисемітизм, а саме слово “семіт” (єврей) асоціюється із “владою грошей”. Цим твором Жорж Клемансо хотів показати, що люди бувають різними, а узагальнюючі гасла типу: “усі євреї – погані/багаті” є безглуздими.

Єврейка з апельсинами – картина Олександра Геримського (1880 р.). Яскравий колір апельсинів повинен був символізувати радість та інші позитивні емоції на фоні втомленого обличчя єврейки-торговки.

Ромофобія та антисемітизм мають ще античне коріння і були спричинені “інакшістю” тих людей, які не хотіли інтегруватися в оточуюче суспільство. Лише частина євреїв справді була багатою, але через їхню “інакшість” зі всього народу зробили цапів-відбувайлів. Як противник антисемітизму французький прем’єр-міністр писав, що “бідні християни Парижу та євреї з Буська однаково нещасливі”. Причиною цьому є різного роду багачі, яким дозволено “нищити, домінувати та зловживати владою”. Далі він говорить, що “якщо виправити ці проблеми, тоді не потрібен буде й антисемітизм…”.

Ця теза є актуальною й сьогодні.

[1] Скоріш за все її просто ремонтували, адже синагога була збудована ще у 1842–1843 рр., а сам приїзд Клемасно мав би відбутися наприкінці ХІХ ст.

Автор: Димидюк Дмитро


Підписуйтеся на наш канал в Telegram та спільноту в Facebook
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР