П’ятниця, Квітень 19

Як у приміщеннях Цитаделі зароджувалась ІТ-індустрія Львова

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

*Матеріал від LVIV.COM.

Про львівську Цитадель пишуть багато. Згадують про її фортифікацію, табори смерті, військову частину та сучасний п’ятизірковий готель. Але мало хто знає, що у 1979 -1993 роках тут знаходився радянський бункер зв’язку на випадок ядерного бомбардування та Науково-дослідний інститут інформатики і управління ВО “Електрон” – колиска львівського ІТ.

Як все починалось

У 1979 році львівську Цитадель, що раніше належала військовій частині, передали Науково-дослідному інституту інформатики і управління ВО “Електрон” (НДІІУ). На той час це було найбагатше підприємство Львова.

Тодішні гендиректори хотіли збудувати там 12-поверхову будівлю. Втім, оскільки це серйозно змінило би зовнішній вигляд Львова, будівництво не погодили. Дозволили лише зробити ремонт та відновлювальні роботи.

Під час реставрації основні будівлі Цитаделі переробили під потреби Інституту. У кутових вежах розмістили склади деталей, у низькій будівлі в парку облаштували стрілецький тир – там cтріляли з гвинтівок, пiстолетів, рyшниць і луків.

Будівля майбутнього тиру та майданчик з макетом цитаделі

З цього макету розводили пости у військовій частині, а пізніше пости озброєної охорони НДІІУ. Парк, в якому розташовувався інститут, обнесли звичайним парканом без колючого дроту.

Під цитаделлю був секретний вузол зв’язку і управління, збудований на випадок початку ядeрної вiйни. Він існує досі, хоч і залишився секретним об’єктом. Вхід розташований на горі перед будівлею львівського поштамту – його видно з вулиці Коперника.

На верхньому поверсі підвалів Цитаделі розташовувались склади інституту. У підвалах був і нижній поверх, але входи в нього замурували та віддали під охорону Першому відділу НДІ (КДБ). Ходили чутки, що там лежать скeлети непохованих в’язнiв кoнцтабору. Також казали, що ці підвали увійшли в систему бункерів секретного вузла зв’язку. Що там насправді – невідомо.

Як ремонтували Цитадель

Цитадель знаходилась у жахливому стані: практично без даху, вікон, дверей, підлоги, туалетів, опалення та інших зручностей цивілізації. Тепло було лише від грубок, які топили вугіллям. Однак, найстрашнішим приміщенням був підвал – увесь забитий гнилою капустою та картоплею.

Головний корпус, вежа зліва і дрібні будівлі по периметру площі перед Цитаделлю зремонтували повністю. Кожен працівник інституту повинен був відпрацьовувати один-два дні в тиждень на будівництві – на так званих “суботниках”.

Працівники НДІ на суботнику

Складну профільну роботу виконували будівельники – клали підлогу, шпаклювали стіни. Програмісти та інженери ставили вікна та двері, прибирали. Оскільки треба було звільнити підвали, гнилу кислу капусту виносили на тачках в костюмах хімзахисту. За цю роботу давали по два відгули, тому волонтери знайшлися.

Ремонт закінчили через два роки – у 1981-му. Саме тоді відбувся грандіозний переїзд НДІІУ.

У лівій башті, де пізніше був “Електрон-банк”, розмістили суперсучасний обчислювальний центр інституту. Там стояли кілька нових моделей Електронних Обчислювальних Машин серії “Ряд” (ЄС ЕОМ). Однак, радянські комп’ютери були лише жалюгідною компіляцією західних розробок.

Радянські ЕОМ

У маленьких будинках перед казармою обладнали їдальню НДІ та медпункт. У вежі, що знаходилась над вулицею Коперника розмістили книгосховище наукової бібліотеки імені Стефаника. Не використали лише одну вежу, повністю зруйновану під час німецько-польської війни у вересні 1939 року.

Чим займалися на Цитаделі?

Метою створення НДІІУ ВО “Електрон” була розробка типових систем управління в Дев’ятці оборонних галузей, як первинної ланки ЗДАС – загальнодержавної автоматизованої системи збору та обробки інформації.

Це був проект системи автоматизованого управління економікою СРСР, що передбачав створення ряду обчислювальних центрів по всьому Союзу та поєднання їх в одну мережу.

Підприємство було секретним, тому на документації ставити не назву інституту, а його поштову скриньку: п/я М-5656.

НДІІУ розрісся із СКБ системотехніки ВО “Електрон” і зберіг його структуру. Половина персоналу працювали розробниками, решта – в інших відділах, що обов’язково існували у кожному підприємстві СРСР:

 
  • перший відділ (КГБ)
  • технічний відділ
  • великий відділ стандартизації
  • відділ розмноження документації
  • архів
  • наукова бібліотека
  • відділ кадрів
  • плановий відділ
  • відділ постачання
  • канцелярія
  • парком
  • профком
  • секретарі
  • водії
  • великий цех
  • завгоспи і прибиральниці
  • головний інженер і директор НДІІУ

Значно зросла і чисельність обчислювального центру інституту – він був найбільшим у Львові. Загальна чисельність НДІІУ становила 1000 людей.

Де працювали “айтішники”

У провідних відділах НДІІУ працювали фахівці за напрямками розробок і програмісти, які писали прикладне програмне забезпечення. Це були відділи розробки ЗДАС:

  • Відділ 110 – інформаційного забезпечення

Тут розробляли форми вхідних документів по галузі і погоджували їх з загальносоюзними документами. Це були конструкторські документи, накладні, ТТН і маса інших документів, необхідних для створення типових АСУ і ЗДАС.

  • Відділ 120 – автоматизації завдань виробничого планування

Відділ займався оперативно-виробничим плануванням. Втім, оскільки ці задачі так і не запустили на жодному заводі СРСР, в створенні ЗДАС цей відділ участі не приймав.

  • Відділ 130 – автоматизації завдань техніко-економічного планування, матеріально-технічного постачання і управління збутом готової продукції

Цей відділ мав найголовніше значення в створенні низової ланки ЗДАС. Всі плани виробництва, постачання і збуту по роках, кварталах і місяцях, мали створюватись в рамках цих підсистем.

  • Відділ 140 – автоматизації завдань бухобліку

Метою цього відділу в ЗДАС було створення щомісячної, квартальної та річної звітності. По суті це бухгалтерський баланс.

  • Відділ 150 – відділ системного програмування

Це розробка операційних систем і баз даних. Його роль в ЗДАС – створення мереж ЕОМ. В операційному центрі всі ЕОМ настільки погано працювали, що ходили чутки, ніби американці навмисно вшили у вкрадені схеми апаратної частини машин IBM зайві деталі, аби виникали помилки. ЕОМ ніби й працювала, але щоп’ять хвилин відключалась і гальмувала.

  • Відділ 160 – конструкторський відділ, який розробляв периферію до мереж ЕОМ

За всі роки існування у цього відділу не було жодного впровадження. Як висновок – і відділ 160, і цех при ньому працювали даремно. Пізніше, як данина моді, виникли відділи автоматизації управління якістю та технологічних процесів. Але ефективність не покращилась. За кілька років технологічних процесів не залишилося, тому боротися якість неіснуючої продукції ніхто не захотів.

Організація роботи

Як і всюди, в НДІ і КБ при СРСР роботу за профілем виконували лише 10% співробітників профільних відділів – 50 осіб в рамках Інституту. Решта займались розробкою техдокументації і написанням різних папірців, роботою на будівництвах, колгоспах, суботниках, цехах заводу і т.д.

50 програмістів завжди працювали на межі своїх сил, адже був план, який потрібно виконати. Інша публіка, якщо не була зайнята легкою фізичною роботою, просто приємно проводила час. Головне для них було вчасно прийти і піти – інакше позбавлять премії.

Ось приклад з життя НДІІУ. Працював в Інституті один дуже дивний хлопець. Він прийшов після мехмату на посаду програміста. Писати програми він так і не навчився, та і працювати не хотів. Взагалі нічого не хотів. На роботу приходив вчасно, сидів мовчки і дивився у вікно. Йшов з роботи в належний час. Так і жив. Звільнити його не могли, адже всі закони СРСР його захищали.

“Айтішники”, які дійсно працювали, в СРСР жили важко – як при злиденному комунізмі. Зарплата у всіх була приблизно однакова, але роботи в рази більше.

Розпад

У 1988-1989 роках ситуація в Інституті погіршилась. Роботу по автоматизації народного господарства практично припинили. Грошей на розробки не було.

У 1993 році Інститут остаточно закрили та звільнили всіх співробітників. 50 тис осіб опинились на вулиці, акції Інституту, ціною в автомобіль, впали до 1000 грн. ЕОМ з обчислювального центру продали на дорогоцінні метали, ліву вежу Цитаделі передали “Електрон-банку”, а на місці НДІ один із колишніх начальників створив власне ТЗоВ.

Дехто виїхав у США – знайшов роботу в сфері ІТ зі стартовою зарплатою у 5000$. Ті, хто залишились, пішли працювати на новостворені фірми Львова. Таким чином, сисадміни мереж ЕОМ та програмісти НДІІУ передавали досягнення розробок Інституту новому поколінню, започаткувавши бурхливий розвиток ІТ-індустрії Львова.

Новини партнерів:

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та спільноту в Facebook
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР