Як перейменовували вулиці Львова. Цікаві історії

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Вулиці – дуже важлива складова міського простору. Їх назви часом краще, аніж мешканці можуть розповісти про минуле та сьогодення Львова. Не всім відомо, що Староєврейська могла мати менш толерантну назву, а вулиці Джона Леннона не існувало б, якби не наполегливість студентів. Tvoemisto.tv дізнались, як після здобуття незалежності відбувалося «перейменування» Львова.

Вулиця Староєврейська могла мати менш толерантну назву. Між членами комісії з перейменування та активістами точилася затята й довготривала дискусія. Проблема в тому, що за місцевою традицією (українською, польською та німецькою) «євреїв» називали «жидами» у той час, як росіяни (радянська традиція) надавали цьому слову винятково негативного забарвлення. Тим, що нині у центрі Львова маємо вулицю Староєврейську, а не Старожидівську, треба завдячувати історику Оресту Мацюку.

Курйозна історія трапилася з колишньою вулицею Тупіковою, що на Майорівці. Її невдало перейменували у 1993 році. Члени комісії вирішили, що назва походить від російського слова «тупик», тож її перейменували на український відповідник – Глухий Кут. Ніхто з них не поцікавився, як реально виглядає вулиця, адже працювали лише з картографічним матеріалом. Виявилося, що насправді вона була названа на честь радянського генерала Тупікова. Це скрізна вулиця, яка аж ніяк не нагадує глухий кут. Лише у 2012 році мешканці таки домоглися від влади перейменувати цю вулицю на більш доцільну назву – Симиренків.

Поява у Львові вулиці Джона Леннона у 2000 році стала можливою завдяки активності студентів. Для багатьох з них ця особистість була символом рівності, свободи й непристосуванства. Чимало експертів не підтримували ініціативу, адже Леннон ніколи не відвідував Україну, а тим паче Львів. Однак історику Івану Сварнику – одному зі членів комісії з перейменувань – таки вдалося переконати всіх у доцільності такого рішення.

Чимало суперечок було навколо вулиці Джохара Дудаєва. Навесні 1996 року рішенням міськради вулицю Лермонтова було перейменовано на честь чеченського військового й політичного діяча. «Йшла чеченська війна, російські спецслужби ліквідували лідера повстанців. За ініціативи вже покійного депутата Ярослава Лемика сесія проголосувала. Лермонтов просто попався під гарячу руку. Вулиця була у центрі міста, тому зупинилися на ній», – розповідає Андрій Гречило. Журналіст та медіа-експерт Отар Довженко говорить, що перейменування Лермонтова на Дудаєва було здебільшого показовим. Назва швидко прижилася. Але після історії з Бесланом, коли чеченці влаштували теракт, російська спільнота вимагала повернути вулиці стару назву. «У них були сильні емоційні аргументи. Велися переговори про перейменування цієї вулиці на честь Бартоломея Зиморовича, мера Львова у XVII столітті. Росіяни ж хотіли саме Лермонтова. Тоді почалася війна табличок. Вночі приходили росіяни і замальовували Дудаєва, а вдень інакодумці повертали стару назву», – пригадує Отар Довженко.

 

До Львова поступово приєднували навколишні населені пункти, наприклад, Рясне та Білогорща. Деякі назви вулиць повторювалися, необхідно було вирішити цю проблему і перейменувати дублікати. Так само вважали недоцільним, коли і вулиця, і площа носять ім’я однієї людини. Залишили лише два винятки: площа і вулиця Шевченка та площа і вулиця Франка. Практикували часткове перейменування. Вулиця піонера-героя Валі Котика стала вулицею Богдана Котика (на честь колишнього міського голови Львова), а вулиця маршала Полубоярова стала вулицею гетьмана Полуботка.

Більш радикальних змін у назві зазнала вулиця Атеїстів – тепер вона носить ім’я греко-католицького священика Олександра Духновича. Вулиця Дарвіна стала вулицею Просвіти, Демократичну перейменували на Новий Світ, Чекістів на Глибоку, Московську на Братів Міхновських, Павлика Морозова на Леся Курбаса. У радянський час також існувала зовсім недоречна вулиця Львівська. Пізніше її перейменували на Святого Войцеха, а нині вона носить назву Олекси Довбуша. Вулицю Івана Конєва (маршал Радянського Союзу, який влітку 1944 року звільнив місто від нацистів) перейменували на вулицю Паркову. Експертна комісія вирішила, що одна з найгарніших вулиць Львова не може носити ім’я воєначальника, винного у масових людських жертвах.

Зміну назви вулиці Миру на Степана Бандери відклали на певний час після проголошення Незалежності України. На цьому наполягав В’ячеслав Чорновіл – тодішній голова Львівської обласної ради. Він вважав, що Київ цього не зрозуміє, тож не на часі називати одну з головних вулиць іменем провідника ОУН. Однак у 1992 році вулиця Бандери таки з’явилася на карті міста.

Комісія колись намагалася поєднати вулиці тематично: вулиця Володимира Великого біля вулиці Княгині Ольги, близьке розміщення вулиць Степана Бандери, Генерала Чупринки, Андрія Мельника, Євгена Коновальця.

За матеріалами Твоє Місто

Новини партнерів:

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та спільноту в Facebook
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР