Романтична та водночас трагічна історія львівського кохан­ня оспівує одну із найголовніших страв львівської кухні. Пісню про це кохання частенько співали у передвоєнному Львові. Її можна було почути на весіллях, у кнайпах або ж зимовими ве­чорами поблизу родинного вогнища.

Панорама Львова з Гори Страт, за деревами простягається вулиця Клепарівська, 1915 рік

Все це почалось у районі Клепарова за так званими «Рогатками». Віддавна тут мешкали «конкретні» львівські хулігани-батяри та різноманітний трудовий люд. Характер мешканців, їх заняття та звички впливали і на місцеві гастроно­мічні вподобання. Проста, смачна та натуральна галицька їжа надійно утримувала першість у численних кнайпах та «мордовнях», яких тут було вдосталь.

Панорама Львова з Гори Страт. Біля підніжжя вулиця Клепарівська. Фото Марек Мюнц, 1920 рік

У недільне надвечір’я збирались навіть сусіди, щоб під гарну перекус­ку перехилити чарчину-другу «бачерувки» чи якоїсь налив­ки власного виробництва. Проте дещо простакуватий вигляд навколишніх теренів не означав, що тут не могли з’явитись історії, які ставали легендами міста. Мабуть, саме десь у затінку садочків верхнього Клепарова і народилось кохання молодо­го перукаря та дочки місцевого різника — панни Францішки.

Закохана пара, фото початку ХХ століття

Її батько, огрядний та моторошний на вигляд чолов’яга, був відомим своєю важкою рукою та вдачею. Ходили непідтверджені чутки, що цьому татусеві було байдуже, чи майстерно відіслати в інший світ свиню, чи людину. А різав він свинок так, що навіть пікнути не встигали. Зі свіжини він робив шинки, ковбаси та… знамениту клепарівську кишку.

Ну а мамця панни все це вправно розпродувала. Про саму панну Францішку роз­повідали всяке. Доволі огрядна, вона й сама трохи нагадувала ту славну кишку, але ж мала добре серце та гарну вдачу. Ну і як всім відомо, кохання — то страшна сила. Занурений у нього по вуха, перукарчик не звертав уваги на особливі риси характерів членів родини панни Францішки та намагався всілякими шляхами отримати прихильність майбутнього тестя. Щодня, щоб лише побачитись з дівчиною, купував у крамниці у її мами ту кляту кишку.

Ярослав Пстрак. Львівські типи: “Недільний відпочинок”

Чи їв сам, чи ділився нею з товаришами — історія мовчить. Проте, коли батько дівчини дізнався, що перукар має серйозну надію стати його зятем, відмовив категорично. Ось що нам кажуть про цей трагічний момент історії слова з піс­ні: «Щоб ти на щодень купував цюю кишку, та все ж не отри­маєш панну Францішку!»

Розпач охопив закоханих. Тікати? Погодитись з долею? Таємно одружитись? Варіантів було ба­гато. Проте доля вирішила інакше. Під час чергової зустрічі закохані прийняли найгірше з можливих рішень: разом піти із життя, отруївшись стрихніном, який помістили в два метри тієї самої триклятої кишки. Як каже гарна та романтична ле­генда, на могильному камені, під яким їх разом поховали на Янівському кладовищі, вся історія була описана наступними словами: «Тут лежить він та панна Францішка. Причина смер­ті — затрутая кишка».

Ігор ЛИЛЬО

Джерело: Фотографії Старого Львова


Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку в Facebook.