Субота, Листопад 17

Велика любов, або родина Лінинських

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Петро та Віра Лінинські – велика любов – прожили 46 років разом. Були прикладом міцної родини, партнерства, розуміння, терплячості. Доповнювали один одного. Разом багато перейшли, пережили. Життя не було легким, бо не були «гвинтиками системи», мали відповідне виховання, свої погляди, переконання.

Петро Лінинський

Петро Лінинський (1920-2003) – знаний збирач кераміки, реставратор і митець. Народився у селі Старичі Яворівського району Львівської області в сім’ї вчительки та нотаріуса. Наприкінці 1930 – х вони переїхали до Львова.

Від 1947 по 1955 рр. був ув’язнений у таборах Воркути, після звільнення повернувся до Львова. Заслання змінило особисте життя Петра – розпалась сім’я. Найболючішим для нього було те, що втратив зв’язок (як тепер вже знаємо – на довгі 40 років) із сином Леонідом. Та щасливий випадок звів їх, і вони зустрілись у лютому 2002 року. То була дуже велика і щаслива подія в його житті.

1 січня 1957 року взяв шлюб із Вірою Волосянською. У 1961 році родина купила помешкання в Брюховичах, де і оселилася. Там виросли четверо їх дітей – Андрій, Христина, Марта і Ганна.

Свій творчий дар Петро Лінинський розкрив у пластиці дрібних форм, водночас працюючи різьбярем, консерватором, а відтак і реставратором у Львівському музеї українського мистецтва.

Після ряду стажувань у Москві в 1968 році присвоєно йому звання реставратора найвищої категорії. У 1973 році був вигнаний зі Спілки художників через ідеологічне цькування, і з цієї ж причини змушений був покинути працю в музеї. Тоді ж перейшов в Міжобласну реставраційну майстерню, де працював до пенсії (1986 рік).

Протягом сорока років увесь особистий час приділяв розшуку і реставрації давньої кераміки. За цей час зібрав унікальну колекцію кахлів, яка не має аналогів у світі.

17 січня 2002 р. урочисто була відкрита постійна експозиція кераміки із збірки П. Лінинського у філії МЕХП на пл. Ринок,10. Прикро, що зараз не можемо оглядати цієї експозиції через багаторічний ремонт. Але дуже сподіваємось на якнайшвидше відкриття.

Петро Лінинський тому і подарував цю збірку МЕХП, бо хотів, щоб його колекція кераміки була в центрі Львова, була доступна для людей, щоб її вивчали дослідники, студенти, її бачили численні туристи, щоб вона приносила естетичну насолоду всім шанувальникам мистецтва.

У 2010 році світ побачило науково-мистецьке видання «Збірка кераміки Петра Лінинського» Галини Івашків, кандидата мистецтвознавства, старшого наукового співробітника МЕХП Інституту народознавства НАН. Авторка була особисто знайома з Петром Лінинським, він її дуже поважав. В даний час – це наймасштабніше дослідження життя Петра Лінинського та його збірки кераміки. Пишучи цю статтю, також послуговуюсь цим виданням.

Всю свою довголітню збиральницьку працю присвятив світлій пам’яті Митрополита Андрея Шептицького – великого опікуна і мецената нашої культури, до якого ставився з особливим пієтетом і вважав його своїм покровителем і наставником. Заповітною мрією Петра Лінинського була організація у Львові музею Митрополита Андрея Шептицького, для якого він дбайливо зберігав низку предметів. Серед них: ікони, барельєфи, рисунки, живописні твори. На жаль, на 26 році незалежності Музею Митрополита Андрея – на державному рівні, з належною науково – технічною базою тощо – немає. Після смерті Петра Лінинського родина вирішила, з певними умовами, передати цю збірку на збереження довіреній особі. Та у 2015 році було виявлене нищення цих творів мистецтва, а зі сторони зберігача – повне заперечення очевидних фактів. Був нелегкий шлях повернення.

 

Родина висловлює велику подяку за юридичну підтримку приватному нотаріусу – п. Галині Попович. За фахову та моральну підтримку – п. Тарасу Лозинському.

17 січня 2018 року, збірка Петра Лінинського присвячена Митрополиту Андрею Шептицькому, подарована Національному музею у Львові імені Андрея Шептицького.

Своїм покровителем Митрополита Андрея вважав не лише Петро Лінинський, а й його дружина, яка крізь усе життя пронесла глибоку християнську віру. Не раз розповідала, що молилась до Митрополита і він допомагав їй в нелегких життєвих ситуаціях.

Віра Лінинська народилась 30 липня 1927р. Батько Арсен був нотаріусом, тому родина деякий час міняла місце проживання, залежно від місця праці батька, у різних містах Галичини. Та згодом Арсен побудував будинок у м. Яворові, Львівської обл., куди родина переїхала і де Віра провела свої шкільні та юнацькі роки. У 1945 р. вступила до Львівського державного університету ім. І. Франка і вчилась на філологічному факультеті за спеціальністю слов’янська філологія. Та закінчила у 1951р., бо у 1950, на останньому курсі була виключена із університету «за проголошення своїм духовним батьком – найлютішого ворога Радянського народу… Папи Римського», а фактично за християнські переконання і підтвердження цього.

Згадуючи її для мене і сьогодні є таємницею осягнення такої гармонії в якій вона жила. Її день розпочинався і закінчувався молитвою. Бабця Віра завжди була наповнена оптимізмом, життєрадісністю і любов’ю, яку вона дарувала людям. Християнська любов – ось що наповнювало її життя. Нею виховувала вона нас: дітей та онуків. Для мене особисто її любов – це фундамент, на якому будую подальше життя і джерело сили.

Петро і Віра Лінинські, як вже згадувалось на початку, пліч-о-пліч прожили непросте життя, але, попри власні труднощі й радісні хвилини, завжди були відкриті до людей, до їх життєвих ситуацій. Так, наприклад, понад 20 років, як рідний, жив з родиною Лінинських в Брюховичах о. Микола Кушпіт, який в 60 – х рр. із далекого заслання не мав куди повертатись. До цього він був парохом у малому передмісті Яворова, також шкільним учителем – катехитом Віри Лінинської в ґімназії “Рідна школа”. Порадившись, Петро та Віра Лінинські взяли його до себе в родину (Віра Лінинська у селищній раді прописала його як родича). Щодня підпільно служив Божественну Літургію, а також давав шлюби, хрестив дітей.

До нього в Брюховичі завжди приїжджало багато колишніх парафіян, учнів. Діти – Лінинські називали його «дзядзьо», а я хоч його і не застала, він для мене теж залишився частиною нашої родини.

Людяність, любов, відданість Україні – носіями цього були Петро і Віра Лінинські.

Завершити хотіла б цитатою із статті п. Наталі Космолінської, яка характеризує також і Віру Лінинську, і їх покоління: «Петра Лінинського вже немає. Не стало ще однієї людини родом з «тамтого Львова», з його аури, культури, світогляду, способу життя, шляхетності. Тільки той, кому пощастило спілкуватися з представниками цієї «старої гвардії», може по-справжньому оцінити усю повноту втрати. У їхньому особистому досвіді, яким вони так артистично і так щедро ділилися з нами, закарбувався кожний камінець, кожний поворот на шляху, ім’я якому — XX століття. На жаль, наші діти зможуть довідатися про них тільки з книжок, які ми напишемо. Якщо напишемо».

Христина Кашецька, Львів

Джерело: http://korali.info

Новини партнерів:

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та спільноту в Facebook
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР