П’ятниця, Грудень 6

Польський публіцист вперше розповів непривабливу для поляків правду про єврейські погроми у Львові

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та сторінку в Instagram

Польський публіцист, літератор, один із активних членів «Солідарності», колишній головний редактор газети «Жечпосполіта», ексдиректор Інституту польської книги Ґжеґож Ґауден написав і видав книгу «Львів — край ілюзій» про погром євреїв у Львові 22−23 листопада 1918 року. Про це йдеться в матеріалі Високого Замку.

Це перше ґрунтовне дослідження, присвячене цій трагедії. У польських історичних розвідках про єврейський погром або цілковито замовчували і продовжують замовчувати, або звинувачують у трагедії українських та еврейских (!) бандитів і дезертирів австрійської армії. Ще за однією версією поляків, погром стався з вини самих євреїв, які атакували польських вояків, а ті, мовляв, змушені були оборонятися.

Ґжеґож Ґауден вперше описує непривабливу для поляків правду про погроми єврейського населення, використовую­чи архівні документи. Правда полягає у тому, що погромами займалися польські військові. Саме вони разом із солдатами відсічі, котрі прибули з Кракова і Перемишля, зранку 22 листопада 1918 року розпочали гра­бунки, насильства, вбивства у районі Львова, де мешкало 70 тисяч євреїв. До погрому приєднались і цивільні поляки, у тому числі представники її найвищих суспільних верств.

Єврейський квартал у Львові після погрому в листопаді 1918

“Я відчував, що чогось не знаю про польську історію. Вирішив, мушу довідатися, що насправді сталося у Львові 22−23 листопада 1918 року, коли українські війська відішли зі Львова. Це дуже важливо. Доки українське військо було у Львові, євреї почувалися у безпеці. Ввечері 21 листопада українське командування ухвалює рішення про евакуацію українського війська (бо отримали інформацію, що до Львова підтягуються додаткові сили, які можуть їх оточити і знищити). Декілька тисяч українських солдатів протягом кількох годин покинули місто, вийшовши з нього вулицею Жовківською. У Львові залишається лише польська армія, польські загони, приблизно п’ять тисяч вояків.

О 5.20 поручик Роман Абра­гам, майбутній генерал Війська Польського, входить з підрозділом на площу Ринок, зриває з Ратуші український прапор і вивішує польський. Наступне, що роблять польські солдати, йдуть грабувати єврейську дільницю, роблять погроми. Я задавався питанням: чому вони це загробили? Чому не заатакували українців у Львові?

 

Українців боялися, а євреї були абсолютно беззахисні. Українські війська могли помститися полякам поза Львовом, якби ті вчинили погром українців. Крім того, політики і католицький костел щедро годували поляків антисемітською пропагандою. Тож вони здійснили справжній апокаліпсис у єврейській дільниці. Участь у цьому брали також представники польської еліти у Львові. Поважні дами не цуралися грабувати єврейські крамниці! Я знайшов опис жінок, які на грабіж приходили зі служницями, щоб було кому занести пограбовані речі до панських будинків. І описи львівської інтелігенції, яка із за­доволенням дивиться на євреїв, що втікають з палючих будинків. Коли я побачив ці документи, зрозумів, що мушу це описати.

Львів є для польської історії дуже важливим містом. Тут був найбільший інтелектуальний осередок, тут жили найвидатні­ші польські мислителі. Це була столиця польськості. Тому для мене було потрясінням, що така жахлива трагедія сталася саме у цьому місті.

Наразі польські націоналіс­ти не хочуть бачити цієї книжки. Оскільки вона ґрунтується на документах, вони не можуть сказати, що я щось вигадав. На­томість у соцмережах почали мене атакувати за… непольське прізвище, непольський підхід, за те, що не пишу про євреїв як зрадників Польщі.

Я показую, що поляки були виконавцями. Я пишу про по­гром у Львові, але такі погро­ми були у Вільнюсі, Мінську, Пін­ську і в багатьох інших містах, куди входили польські війська. Я руйную міф про оборонців Льво­ва. У польській історії міф оборо­ни Львова є одним із найважли­віших. Як і оборона Ченстохови. Польські еліти возвели оборону Львова до пантеону найважливі­ших військових подвигів поляків, таких собі благородних лицарів. Я, щоб написати правду про по­гром, був змушений зруйнува­ти цей міф і показати, що було по-іншому. Львів’яни-поляки не хотіли воювати, як повідомляв рапорт польської розвідки, се­ред молодих чоловіків у листо­паді у Львові запанувала епіде­мія грипу. Тому на польському боці пішли воювати бандити. Містяни казали: «Нащо нам війна, нехай інші воюють»… На по­чесному місці на Личаківському цвинтарі, де спочивають «орля­та», є могила генерала Чесла­ва Мончинського, який команду­вав польським військом. Він був страшним антисемітом і антиукраїнцем. У цій книжці я доводжу, що він несе особисту відпові­дальність за погром. Я перший про це написав. А він донині є ге­роєм для польських націоналіс­тів. До речі, у могилі немає його труни. Коли совєти почали ни­щити цей цвинтар, поляки схо­вали кілька трун в інших моги­лах. Тому невідомо, де саме його останки. Але могила, де він ле­жав, є”.

— Як цю книжку сприйняла польська преса, інтелігенція?

— Дуже добре. Я отримав ба­гато гарних відгуків від людей. По-перше, вони вражені, що був такий злочин. По-друге, що протягом ста років його вдава­лося приховувати. Люди, які є потомками поляків зі Львова, дякують мені за те, що напи­сав про це. Кажуть, щось у ро­дині таке чули, але ніхто ніколи не сказав їм правди. А правду треба знати. На зустрічі зі мною приходить дуже багато людей, і ніхто до цього часу не поводив­ся агресивно.

Новини партнерів:
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР