Наскільки радянська влада не довіряла жителям Галичини

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Якщо Вам раптом цікаво, наскільки совєтська влада не довіряла жителям Галичини – обов’язково читайте далі.

Лаврентій Берія (сумнозвісний голова НКВС, один з кураторів терору, що проводився в СРСР) у червні 1953 р. ініціював спеціальну постанову московського ЦК щодо Західної України.

Лаврентій Берія ліворуч, стоїть із Йосипом Віссаріоновичем Сталіном (Джугашвілі)

Звичайні військові процедури, які використовували чекісти не працювали, а населення навіть через 8 років після “перемоги” не хотіло ставати радянськими людьми.

Тоді комуністи вдалися до інших методів та почали виправляти ситуацію. Нижче наведено унікальні дані зі стенограми Львівського обкому Компартії 50-х років ХХ століття:

  • із 848 відповідальних працівників партійного апарату місцевих було тільки 50;
  • із 117 секретарів міськкомів і райкомів області – 6;
  • із 134 керівників підприємств у промисловості – 10;
  • із 37 ректорів, директорів і їхніх заступників – 1;
  • із 275 завкафедрами вишів – 42;
  • із 535 директорів шкіл – 132;
  • із 1732 викладачів вишів українською мовою викладали – 469 (у Львівському університеті ім. Франка – з 296 – лише 49);
  • із 2100 працівників культури і мистецтва – 380;
  • із 689 агітаторів на підприємствах області – 94;
  • із 83 тис. комсомольців уродженців Галичини було 47 тис.

Як бачимо, ситуація для окупаційної влади була настільки важкою, що в окремих випадках до 90% важливих посад в Галичині займали представники інших національностей, оскільки надіятися на місцеву лояльність комуністам не доводилося.

Статистичні дані взято зі сторінки історика та журналіста Вахтанга Кіпіані у мережі Facebook.

Інопланетне вторгнення. Радянізація Західної України – як радянізація Західної України у 1939–1941 роках стала тріумфом більшовицької варварської дикості над культурнішим «визволеним» населенням.

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР