Понеділок, Травень 20

Історія Винник у старих фотографіях

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та сторінку в Instagram

Винники – одне з найдавніших містечок на Галичині, що має свою самобутню історію та звичаї. Воно розкинулося на Головному Європейському вододілі, що ділить річкові системи Балтійського та Чорного морів. В околицях міста знаходиться каскад озер та джерел. Одне з них бере свій початок у підніжжі г. Жупан і має назву «Цісарська криниця». За давніми переказами воду з нього пив цісар Франц-Йосиф І.

Перша письмова згадка про місто датується 22 серпня 1352 року. Саме Лев подарував Винники (маєтки поблизу Львова – млин Сільський Кут зі ставом, село Малі Винники з млином, ставом, корчмою і з околицями (хутором Підберізці) німецькій родині Штехерів. Перший війт Львова за часів Лева Даниловича, Бертольд Штехер, став першим відомим володарем Винник. Згодом, 22 серпня 1352 року польський король Казимир III своїм привілеєм підтвердив право нащадків Бертольда на володіння винниківськими землями. Ця грамота й стала першою письмовою згадкою про Винники.

Назва селища Малі Винники пов’язана із основним заняттям його мешканців: вирощуванням винограду і виготовленням вина. Писемні джерела подають відомості про значні насадження винограду, плантації якого простягались від схилів Замкової гори у Львові, вздовж теперішньої вулиці Личаківської і до Винник. Самі Винники, за легендами, щорічно надсилали до 100 бочок доброго вина до княжого столу.

Починаючи з XV ст. згадки про Винники стають регулярними. Власниками Винник були родина Штехерів, Грицько Кердийович, Юрій Струмило, Ванько Лагодовський, родини Тарлів та Потоцьких.

У 1750 р. Потоцький продав Винники і Підберізці за 400 тис. гульденів львівському єпископу-суфрагану Самуелю Гловінському. Саме він запросив до Львова монахів ордену піярів та передав їм у тимчасове користування для свого утримання маєтки у Винниках та Підберізцях. Нові зміни у житті міста наступають із приєднанням Галичини до Австрійської імперії у 1772 р. Нова влада провела значні реформи, що безперечно, позитивно вплинуло на подальший розвиток Винник.

У 1785 р. уряд поселив на землях Гловінського 32 німецькі родини з Баварії, що дало початок заснуванню німецької колонії Вайнберген і 10 німецьких родин між Підберізцями і Винниками, утворивши колонію Унтерберген. Владою було проведено земельні і адміністративну реформи, що дало можливість сприяти розвитку мануфактурного виробництва. Колонія простяглась уздовж широкої центральної вулиці (тепер вул. Галицька), яка веде у напрямі на Золочів та Тернопіль. У колонії поруч одна з одною проживали різні верстви населення: селяни, ремісники, робітники, чиновники, інтелігенція, місцеві підприємці. За час існування колонії Вайнберґен суттєво змінився вигляд житлових будинків, які зводили відповідно до «Патенту поселення» (1787 р.). Будинки повинні були мати житлову кімнату, спальню та кухню, обладнану піччю з мурованим димарем. Встановили й мінімальні розміри житлового будинку – 6,5 м на 8,5 м.

В 1785 році у Винниках було дві школи (українська та польська). Окрема школа була і у колонії Вайнберґен, її заснували у 1785 p., однак пошук педагога затягнувся аж до 1793 року. Першим учителем в школі колонії Вайнберґен був Георг Ролянд, який навчав дітей у своєму будинку ще до будівництва навчального закладу.

Велику роль в подальшому розвитку Винник відіграло заснування першої в сучасній Україні тютюнової фабрики, яка у 1779 р. була перенесена до приміщення Винниківського замку. Фабрика стала найбільшою мануфактурою на території Галичини. Правда, сильна пожежа в кінці XVIII ст. мало що лишила від старовинної споруди. Комплекс сильно постраждав у Другу світову і в сильно перебудованому вигляді працює й дотепер.

Тютюнова фабрика, кін. ХІХ-поч. ХХ ст.

1923

Працівники тютюнової фабрики.

Перші відомості про існування укріпленого двору у Винниках відносяться до XV-XVI ст. Підтвердженням існування такої оборонної споруди є найдавніша карта міста і залишки валів. Сам замок був розташований на пагорбі (тепер територія тютюнової фабрики) з крутими схилами. Старожили і досі це місце називають “під замком”. Замок поділявся на верхній і нижній двори. У верхньому дворі знаходився палац, каплиця; у нижньому розташовувалися господарські приміщення – кліті, стайні, майстерні, про що свідчать археологічні розкопки.

У 1631 р. с. Винники, яке належало родині Лагодовських, було продано через борги разом з Підберізцями, Завадовом і Бартошовом львівському каштеляну Вацлаву Замойському, а пізніше Винники перейшли до Стефана Замойського. 17 травня 1666 року польський король Ян Казимир (1648-1668) надав Винникам магдебурзьке право і статус містечка, а також дозвіл на ярмарки на Зелені свята і св. Михайла.

На початку XVIІІ ст. Винники належали Станіславові Тарло і його дружині Маріанні Потоцькій, яке він продав 16 січня 1730 р. Станіславу Владиславу Потоцькому, брату Маріанни, воєводі Белзькому, який був бездітним. У 1732 р. Винники успадкував його племінник Франтішек-Селезій Потоцький (1700-1772) волинський і київський воєвода, коронний польний гетьман, белзький староста.

Санаторій “Маріївка”, 1887

Початок ХХ ст.

Початок ХХ ст.

У 1908 р. через Винники прокладено залізничну вітку Львів – Підзамче – Личаків – Підгайці. В містечку окрім тютюнової фабрики діяли також кілька менших підприємств, зокрема лісопильна та столярна майстерня, броварня, ґуральня, вапнярня, цегельні, млини.

У кінці ХІХ–на початку ХХ ст. в Галичині починається духовне та культурне відродження, що знайшло своє відображення в боротьбі за незалежну Українську державу в 1918–1920 рр. Ряд мешканців міста брали участь у боротьбі за Українську державу у складі легіону УСС.

У 1896 р. у Винниках створюється відділення “Просвіти”, біля витоків якого стояв о. Гірняк, засновується український хор.

Ось таке колись вирувало життя. Винниківське озеро, початок ХХ століття.

Краєвид на Винники, квітень 1906 р.

Винники є першим містом Західної України, де було увіковічнено пам’ять про славетного Кобзаря. Ще у 1913 р. читальнею було організоване відкриття пам’ятника Т. Шевченку за проектом О. Лушпинського. Цей пам’ятник належить до перших скульптурних і публічних пам’ятників Шевченкові на українських землях. Пам’ятник виконано з білого каменя-пісковця: погруддя на високому піднятті, два бічні фестони обрамлені в півколі. Святкове відкриття постаменту здійснювалося 28 вересня 1913 р. Під час українсько-польської війни 1919-20 рр. пам’ятник було пошкоджено, відновлено його було у 1925 р., що і сьогодні є гордістю та окрасою міста.

Відкриття пам’ятника Шевченку, 1913

Після Першої світової війни будинки зводили з цегли місцевого виробництва. У Винниках ще з кінця XVIII ст. функціонували цегельня і вапнярня, які забезпечували матеріали необхідні для будівництва. Кілька тогочасних будинків по вул. Галицькій збереглися й до наших днів. Один із найкрасивіших – будинок, в якому зараз знаходиться бібліотека для дорослих, збудований німцем Міллером. Житлом цієї людини була будівля, якій у наш час знаходиться школа «Берегиня».

Біля дзвіниці костелу, 1924

Будівництво костелу у Винниках, що було тісно пов’язане з культом ікони Матері Божої Винницької, почалося у 1738р, імовірно, за проектом відомого архітектора Бернарда Меретина, і тривало впродовж 28 років.

Образ Матері Божої був впроваджений до нового храму у 1766 році. Впродовж наступних 30 років тривало впорядкування внутрішнього убранства костелу – помалювання стін та склепінь, влаштування головного та бічних вівтарів, амвону.

Відомо також, що у 1795 році костел був покритий гонтям, а фасади храму помальовані на червоно. Існуючий притвір костелу та стінова дзвіниця на території храму були збудовані у 1889 році.

У 1912 році був проведений ґрунтовний ремонт костелу. До цього часу слід також віднести існуюче помалювання храму, котре накрило стінові розписи другої половини XVIII ст.

Після закриття храму у 1946 році оригінал ікони Матері Божої Винницької пропав. Частина рухомого майна костелу була перевезена до польських містечок – Ланьцута та Вінова.

Впродовж наступних 46 років храм використовувався тодішньою владою Винник для господарських потреб.
Після повернення костелу римо-католицькій громаді у 1992 році тут був проведений ремонт фасадів пам’ятки та розпочаті фрагментарні роботи по реставрації інтер’єрів костелу.

Костел, І половина ХХ ст.

Стара Винниківська залізниця. Вокзал у Винниках знищили під час ІІ Світової війни, а знаходився він поблизу нинішньої ЗСШ №29, на вул. Івасюка.

Питання про будівництво залізниці «Персенківка — Винники — Перемишляни — Бережани — Підгайці»постало в 1901 році, коли було дано концесію на цей проект. Початковий варіант передбачав відгалуження колії від існуючого напрямку «Львів – Чернівці» у р – ні Персенківки. Але магістрат Львова, що був одним з концесіонерів, запропонував більш далекоглядний варіант, дбаючи про перспективи міста. Наступні чотири роки велися перемовини з державою та потенційними інвесторами, в тому числі з Львівським магістратом.

Магістрат Львова пропонує свої інвестиції у проект за умови, що вокзал для обслуговування лінії буде розташовано у межах міста, адже Персенківка в цей період була лише передмістям. Будівельні роботи розпочалися 1905 р. й тривали до 1908 р., однак через реконструкцію станції «Підзамче» відкриття гілки відклали на рік. Новий маршрут проклали серпантином через Знесіння і Личаків, де на висоті 348 м н. р. м. облаштували станцію «Личаків». Будівництво станції завершили 1906 р., східна частина міста дочекалася свого власного, третього в місті, після Головного та Підзамча, залізничного вокзалу «Львів-Личаків».

 

29 жовтня 1909 р. відбулося відкриття залізниці «Підзамче — Винники — Перемишляни — Бережани — Підгайці».Будівництво цієї транспортної магістралі планували ще у 1839 р. граф Олександр Фредро і Леон Сапєга. Але, через заборону з Відня і виникнення різного роду фінансових і організаційних проблем, її будівництво було відкладено.

Лінію провели таким чином, що від магістралі «Львів – Красне» вона відгалужувалася в районі Кривчиць, далі йшла до Верхнього Личакова, де було збудовано Личаківський вокзал.. На цій ділянці лінія надзвичайно петляла: так, у районі сучасної вулиці Тракт Глинянський два відрізки на лінії по прямій відділяють 200 м, а по рейках – 2,5 км. Через це відразу після відкриття львівська преса охрестила залізницю «морським змієм». Замість відгалузитися від траси «Львів – Красне» за Підбірцями і, після невеликого підйому скеруватися в бік Миклашева, залізниця тягниться угору до Личакова.

З Підзамче до Личакова поїзд долав підйом, висота якого була майже 350 м, до Винник підйом знижувався до 250 м. Далі дорога пролягала біля г. Жупан, утворюючи справжні винниківські серпантини. Щоб оминути гору, поїзд повинен був перетнути дорогу, різко звернувши вправо. Для цього над дорогою збудували міст. За ним колія різко повертала вправо. Через кількасот метрів – вліво. Перетнувши ще раз дорогу, поїзд повертав вправо та їхав уже просто до Винниківського вокзалу. Вокзал у Винниках знищили під час ІІ Світової війни, а знаходився він поблизу нинішньої ЗСШ №29, на вул.Івасюка.

Рятувало ситуацію те, що поїзди були невеликі – всього 3-4 вагончики і рухалися повільно. Між Львовом і Винниками поїзд курсував 2-3 рази на день. До Підгаєць і Бережан – раз на добу. Під Жупаном, на галявині, збудували станцію «Маріївка». Це була примітивна дерев’яна споруда без вікон та дверей. Але під її дахом у дощ чи сніг могли сховатися кілька десятків людей. Далі лінія йшла на Підберізці до Миколаєва, звідки повертала на Куровичі, а далі через Лагодів і Коросне виходила до Перемишлян. Потім через Вовків, Біле, Дунаїв, Біще, Гиновичі, Бережани та Потутори виходила на Підгайці. Плани продовження до Монастириськ і Бучача, а також сполучення з Персенківкою так і не були зреалізовані.

У лютому 1914 р. до Личаківського вокзалу було підведено трамвайну колію. Вона починалася з рогатки на Личаківській і становила 700 метрів. Сюди ходив маршрут «H». Вагон відправлявся від Віденської кав’ярні (сучасний пр-т Свободи ) за півгодини до відправлення кожного поїзда. З 1925 р. сюди став ходити маршрут № 8, кінцевою зупинкою якого була спочатку Городоцька рогатка, а згодом — Богданівка. У результаті військових дій, під час Другої світової війни, цю трамвайну лінію, що вела до станції було знищено.

У 1920—1930-их роках для доїзду відпочиваючих у рекреаційні зони Знесіння, Личакова і Винник на лінії курсували спеціальні відпочинкові приміські потяги. Зокрема, відомо про експлуатацію парового трамвая з вертикальним котлом.

22 червня 1941 р. під час бомбардування німецькою авіацією Винник було частково зруйновано залізничну колію. Під час німецької окупації колію було відновлено. 1944 р. німецькі війська, які відступали, знищили лінію на відрізку від Винник до Підгайців. Німецьке командування вважало, що залізниця може бути використана радянськими військами для швидкого наступу на Львів зі сходу.

У 1970-их роках влітку зі станції Личаків до Винниківського (тоді — Комсомольського) озера ходили потяги, однак маршрут швидко закрили. 3 1990-их років лінію використовували для потреб дріжджового заводу «Ензим»: кілька разів на тиждень курсував вантажний дизель-потяг ЧМЭ3. Залізниця мала велике туристичне значення. По-перше, вона пролягала через дві великі рекреаційні зони: регіональний ландшафтний парк «Знесіння» та Винниківський лісопарк. По-друге, лінія простягалася повз кілька об’єктів, які є культурною спадщиною, зокрема, сліди городища ІХ-Х ст. на г. Баба, городище-капище V-VІ ст. на Світовидному полі, Церква Святого Іллі XIX ст. та Музей народної архітектури та побуту просто неба «Шевченківський гай».

Читальня “Просвіта”, 1938

Стадіон “Дніпро”, 30-і роки ХХ ст.

Винники, березень 1944. Рухається німецька техніка біля теперішньої пошти.

Винники, березень 1944. Рухається німецька техніка біля теперішньої пошти.

Винники, березень 1944. Рухається німецька техніка біля теперішньої пошти.

До наших днів також доволі добре збереглась німецька кірха, збудована у Винниках  у 1930-х рр. Німецька громада будувала свій храм упродовж 1933-1936 років. Від 1946 року споруда використовувалася як склад, а згодом як господарський магазин. З 1998 року кірха стала церквою Івана Хрестителя греко-католицької громади.

Німецька кірха під час ІІ світової війни. (м. Винники, вул. Галицька).

У вересні 1939 року з приєднанням Західної України до УРСР радянський уряд почав переговори з німецьким про репатріацію німців із Галичини. Власність колоністів була викуплена радянським урядом. Винниківські німці у 1939-1940 роках покинули рідне містечко і переїхали до Німеччини. Надзвичайно важко було їм покидати землі, які з часом стали рідними. Окрім домівок покинутим залишився й старий німецький цвинтар у Винниках (тепер парк на вул. Сахарова), який діяв з 1785 р. по 1944 р. За згадками старожилів міста, при виселенні німці навіть забирали з собою цинкові труни своїх родичів.

Старий німецький цвинтар у Винниках (тепер парк на вул. Сахарова). Фото: Патер Анастасія

Матір Божа. Біля тютюнової фабрики, 50-і роки ХХ ст.

Винники пишаються своїми земляками — видатними діячами держави, релігії та культури:

Іван Огієнко – міністр віросповідань, громадський діяч, письменник, митрополит УАПЦ, історик Церкви. Володимир Левицький – громадський і культурний діяч, письменник, літературний критик, видавець, голова Винниківської читальні. Катря Гриневичева – письменниця. Мирослава Сопілка – поетеса. Іван Липа – поет, письменник, лікар, міністр здоров’я УНР. Олександра Любич-Парахоняк — відома світова оперна співачка. Микола Федюк — художник. Ірина Банах-Твердохліб – художниця, представляє українське мистецтво за кордоном. Історію та культуру Винник збагатили своєю діяльністю лікар Яків Нагляк, історик Михайло Керницький, письменник Любомир Дмитерко.

Залізничний міст біля Винниківського озера Стара залізниця “Персенківка – Винники – Перемишляни – Бережани – Підгайці” діяла з 1908 р. по 1944 р. Фото (поч. 50-их рр. ХХ ст.)

Між коноплями. Винники, серед. ХХ ст.

Клуб ЛТФ, 50-і роки ХХ ст.

Садочок тютюнової фабрики, 1956

60-ті роки

60-ті роки

60-ті роки

В’їзд у Винники, 1962

Винники, 1990-ті роки. “Пижик” на зупинці біля теперішнього “Гетьману”.

На сьогодні в Винниках проживають 17100 мешканців у понад 3000 будинків, з них більше 2000 – у власних помешканнях. У Винниках 110 вулиць. Найдовша вулиця – Івана Франка (170 будинків), а найкоротша – Жупан (5 будинків). Найчисленніша за кількістю мешканців вулиця Кільцева – 3000 людей. Місто займає площу 6,7 км2.

Протягом останнього десятиріччя у Винниках споруджено ряд багатоквартирних житлових будинків, збудовано нову автоматизовану телефонну станцію. У місті з’явилися новий ринок, комплекс торгівельних павільйонів, крамниць, працюють приватні підприємства.

У Винниках діють 2 бібліотеки, дитячий садок, 4 загальноосвітні школи. Будинок дитячої та юнацької творчості, школа мистецтв, дитячо-юнацька спортивна школа “Тризуб”, Будинок культури, КЦ «Дозвілля», клуб «Галактика», історико-краєзнавчий музей, 2 поліклініки, 2 лікарні, обласна лічниця інвалідів війни та репресованих ім. Ю.Липи, видається газета «Винниківський Вісник».

Місто Винники багате своїми звичаями та обрядами. Урочисто та самобутньо проводяться у місті свята Миколая, Коляди, Великодня, Івана Купала, День Незалежності, День міста.

Джерела: plus.lviv.ua, vynnyky-rada.gov.uamistaua.comФотографії Старого Львова

Новини партнерів:
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР