Екскурсія Полтвою – підземною річкою Львова

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

От він який, Стікс. Тобто Полтва, легендарна львівська річка, яку мало хто бачив. Про це розповідає Максим Баландюх у своєму блозі.

Надибав я дігера Андрія, знаного як Golem (Форум шукачів пригод Бескид, beskyd.lviv.ua), який багато разів спускався до Полтви і багато вже там «дослідив». Ну і напросився я на екскурсію. У вівторок пізно увечері полізли ми туди, де ще Андрій не бував – в районі Міленіуму. Я там вже багато разів ходив, але в житті б не звернув увагу на той люк. Ту металеву плиту якби просто кинули на землю. І ніколи б не подумав, що там під нею існує чуже цікавий світ. Народу на вулиці трохи було, тому лізли під чужими погляди.

Здивувався, бо думав шо вхід буде вертикальним, по металевій драбині. Увімкнули ліхтарики і я побачив, що там йдуть кам’яні сходи. Просто офігезні сходи, правда трохи в грязюці. Кілька секунд і ми потрапили у величезний тунель.

Я думав таке тільки в кіно існує, що можна гуляти під землею усім містом. Виявилося, шо то правда. Штольня (здається можна то підземелля так назвати) шириною десь метрів із 6-7, стеля напівкругла як арка. По середині із величезною швидкістю пливе річка, течія швидка за будь-яку карпатську. А по обидвох берегах – якби кам’яний тротуар. Думав під ногами буде багнюка, фекалії і всяка така бридота. У тому місті було чистенько, якби хтось підлогу помив. І нічого там не смердить, провда запах тухлий, але дискомфорту немає.

Взагалі там суцільна темрява. Не дай Бог, аби ліхтарик упав у річку і не було запасного – фіг би вибрався. Андрій завжди має зі собою три. Пробую фоткати і тяжко, бо у темряві немає за що різкість зачепити. При кожному кадрові цілюся в андрієвий ліхтарик, зачіпаю на ньому різкість і тоді обираю кадр. Світло спалаху Спідлайт 430-го дролітає метрів так на 15, а далі все залишається у темряві…

Андрій одягнув свою «хімзу», куплена на Краківському за 35 грн, — прогумовані чоботи аж до пояса. А я у кірзаках і старому вбранні. Потопали в напрямку до Оперного.

Праворуч – ліва притока, яка витікає з-під Городоцької. Помічаю, що те підземелля дуже різне. «Тротуар» буває широким і вузьким, стеля часто опускається, що доводиться йди згорбленим. На стінах багато замурованих місць. Колись це були ходи із підвалів будинків, а потім їх замурували, аби запобігти терористичним актам. Спершу як до Львова приїжджав Брежнєв (чи Хрущов), а вдруге більшість дір замурували за приїзду Івана Павла Другого.

Міст. Переходимо на протилежний берег, бо наш згодом обривається.

Файна стіна, нє? Аж дихає старовиною. Ввзагалі Полтва обшита по-різному. Ідеш і бачиш як вона змінюється, від від старої австрійської кладки до радянських бетонних укріплень

Це те шо називають водоспадом – різкий перепад рівня висоти, не вертикальний як я собі думав, просто різкий. Від такого перепаду утворюється страшний гуркіт, адже там акустика шо треба. Поблизу водоспаду почути іншого неможливо. Взагалі на Полтві кілька таких водоспадів. Найбільший, кажуть, під памятником Грушевського.

Під час турпоходу було два “цікавих” випадки. Коли ми майже дійшли під Оперний, «тротуар» звузився. Зявилося болото, стало слизько. Golem у своїй хімзі швиденько потопав, я намагався не відставати, хоча було ковзко. Біля однієї труби валила вода, було мокро і ще ковзкіше, незручно її обійти, бо немає на що схопитися. Якось обійшов, а далі стало ще слизькіше. Чую, що ноги розїжджаються, як на ковзанці. І немає за шо вхопитися! Андрій стоїть поруч і взагалі не ковзає: довбані ковзкі кірзаки!..

 

Якось розвернувся і вибрався назад. Андрій каже, шо нічого б не сталося. Упав би в річку, проплив кілька кілометрів і виліз нижче, де повільніша течія. Головне, в процесі не гримнутися головою об камяне дно. оптиміст, гг

Інший прикол. До Оперного вже не йшли, пішли в інший кінець колектора. Побачили ось цей вихід і подумали, може вже вилазити (гуляли вже півтора години). Цікаво ж, куди ми вже дійшли? І тільки вирішили лізти, як покришца люка гримнула – по ній бабахнуло колесо автомобіля. Ага, це вихід не на тротуар, а на проїжджу частину…

Полтву ховають під землю. Не знаю із якого року фота, але трішки загальної інфи та історії.

Полтва – притока Західного Бугу (тобто усі львівські несичтоти пливуть територією Польщі у Балтійське море). У пізньосередньовічні часи Полтва була судноплавною, принаймні рибацькі барки доходили нею від Балтійського моря до Львова. Наприкінці ХІХ століття міські урядники вирішили, що річка приносить лише шкоду – забагнюченість місцевості, міріади мух, комарів, малярійна загроза, сморід (Вігіпедія).

Полтва часто виходила із берегів, затоплювало прибережну частину міста. Останній вилив Полтви був 1872 році, вода виступила аж на Гетьманські вали (проспект Свободи), а Марійська площа (площа Міцкевича) виглядала тоді як одно велике багнище (lviv.ridne.net). Тому вирішено замурувати річку і перетворити її у каналізаційну систему. Процес тривав кілька десятків років.

Довжина каналізації: 1870 рік – 15 км, 1903 рік – 54 км, 1910 рік – 82 км, 1939 рік – понад 150 км (mdi.org.ua).

кажуть шо “замурування” Полтви було далекоглядним рішенням. Тільки багатьом львівянам нині не подобається те, шо Львів – єдиний в Україні обласний центр, який не має своєї справжньої річки. етнолог Марія Шунь написала таке от “Запам’ятайте цей чорний день в історії Львова — 4 жовтня 1900 р. — відкриття Опери на воді… Прошу всіма приспущеними прапорами ООН і хвилиною мовчання щороку покутувати цей день! І хай хоч раз на рік кожному австрійцеві чи полякові буде соромно за своїх вінценосних предків. І за знищену чужу воду”. Нині мабуть все ж важко адекватно оцінити ситуацію в тамтенші часи

видно шо цю стіну зводили за Польщі

Взагалі якщо залізти в колектор десь на проспекті Чорновола і йти проти течії, то можна пролізти аж до Оперного, потім пройтися під Шевченком і аж Грушевського. Там є розвилка: Полтва повертає ліворуч в напрямі вулиці Левицького на Погулянку, а праворуч йде її притока Сорока – до Стрийського ринку. Там знову розвилка: ліворуч йде притока Залізні Води під вулицею Стуса (там можна гуляти, але прохід дуже вузький), а праворуч притока Вульки йде в сторну вулиці Сахарова і аж до залічнизного вокзалу. Щоправда тамтешні краї дігери ще не облазили.

! Найнебезпечніше лізти у каналізацію, коли може несподівано випасти дощ. Рівень води у каналізації моментально піднімається, тому змиє ще до того, як добігти до виходу. Так в дренажно-штоленній системі підземної ріки Клов у Києві загинули двоє дігерів. Також каналізація небезпечна своїми випарами: в Одесі колись задихнулися двоє комунальних працівників, які очищували колектор.

! Категорично заборонено лазити у каналізацію на Стрийській, Новому Львові, Науковій, Володимира Великого та на Виговського! У всіх південних районах міста є накопичувальні колектори, які в момент заповненя до потрібної межі відкривають шлюзи і разом випускають тисячі кубометрів води за кілька хвилин! Це вірна смерть. До речі, із Стрийської, Наукової, Виговського і Патона стоки потрапляють не у Полтву, а у річку Верещицю! (beskyd.lviv.ua)

Якшо комусь сподобалося і він надумав лізти у каналізацію, то клікніть сюди, може цей кадр допоможе відбити це бажання.

До речі, може хто не знає: лізти в каналізацію – це адміністративне порушення, карається від 51 гривні штрафу і більше.

А взагалі хто цікавиться дігерством – заходьте на форум сайту www.beskyd.lviv.ua

Джерело: zirvygolova.livejournal.com


Підписуйтеся на наш канал в Telegram та спільноту в Facebook
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР