Дві коляди – два символи, або чому в Радянському Союзі боялися Різдва

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

“Ви таки зуміли зберегтись. У цьому Ваша сила”, – такими словами Василь Стус зустрів групу колядників на засніжених вулицях Львова у 1972 р. Найкраща інтелігенція зібралася того року, щоб вшанувати українські традиції, щоб своїми співами прославити народження дитятка Божого, щоб підтримати одне одного у важкій боротьбі з “червоною чумою”… Через декілька днів їх було покарано, вони поплатилися своєю волею. Здавалось, що українська коляда вже ніколи не буде лунати на вулицях, проте 1989 р. у Львові знову зібралися представники інтелігенції, котрі заколядували на повний голос…

Учасники коляди проводять репетицію. Сфотографовані, зліва направо: 1 – Любов Попадюк; 2 –невідома; 3 – поет Василь Стус; 4 – лікар Олена Антонів; 5 – психолог Михайло Горинь.

Ініціатором проведення вертепу у Львові стала дисидентка Олена Антонів. У її домі (вул. Спокійна, 13) проводилися не тільки репетиції Різдвяної коляди, тут знаходили тимчасовий притулок люди, котрі поверталися з ув’язнення.

Славнозвісна коляда 1972 року

Під час вертепів організатори намагалися не привертати до себе значної уваги з відомих причин, тому прогулювалися містом пізно вночі, відвідуючи, в основному, своїх же побратимів. Колядники, таким способом, намагалися показати свою українську ідентичність та шану своїм рідним традиціям. Крім того, вони зуміли заколядувати 250 рублів. Ці гроші вони планували скерувати на допомогу тодішнім політв’язням.

Колядники в помешканні Олени Антонів. На фото: перший зліва – Михайло Горинь, на дивані, сидить в солов’яному капелюсі Мар’ян Гатала, перед ним, в капелюсі та гримі Стефанія Шабатура.

Проте, радянські спецслужби не забарилися. Протягом 12-14 січня у всіх учасників коляди були проведені обшуки, а декого з них навіть ув’язнено: “за виготовлення, розповсюдження, зберіганнія літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи”.

Такий “генеральний погром” зачепив багатьох дисидентів України. У Києві були заарештовані Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, Данило Шумук, Микола Плахотнюк, Зіновій Антонюк, Олесь Сергієнко, Іван Коваленко. У Львові — В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець.

Це була спецоперація “Блок”, розпочата КГБ ще із середини літа 1971 року, з метою нейтралізації української еліти, придушення демократичного руху та припинення розповсюдження самвидаву. Приводом для арештів стало затримання 4 січня громадянина Бельгії, члена Спілки Української Молоді Ярослава Добоша, якого КГБ змусило “покаятися” у виконанні шпигунського завдання між закордонними антисовєцькими центрами та дисидентами в Україні.

Насправді рух дисидентів, який щоразу ставав сильнішим, псував імідж держави, яка якраз готувалася до святкування 50-тої річниці створення СРСР. Тому спецслужби були особливо пильні, вистежуючи кожного, хто б міг напередодні святкування хоч якось зіпсувати репутацію наддержави. Імперська влада, також, намагалася демонстративно показати, що буде карати всіх, хто якимось чином не підкорятиметься ідеалам радянської пропаганди, за якою релігія не вписувалася в систему державотворення.

Кремль дуже боявся свідомих українців і використовував свої звичні, напрацьовані десятиліттями методи, аби зупинити антисовєцьке “свавілля”.

Тоді було проведено сотні арештів та обшуків, тисячі людей тероризували допитами як свідків, багато з них втратили роботу чи були “викинуті” з університетів, їм закривали будь-які можливості для службового зростання, в тому числі друку чи видання робіт.

Влітку та восени відбулися судові процеси. Арештовані були засуджені за ст. 62 Кримінального кодексу УССР “Антирадянська агітація та пропаганда”. Усі отримали вироки позбавлення волі терміном на п’ять-сім років у таборах суворого режиму та три-п’ять років заслання. Багатьох засадили в психіатричні лікарні. За спогадами представника руху Василя Овсієнка: “Вони опинилися у найтяжчому — абсолютно безправному (гірше смерти!) — становищі”.

Радянський антирелігійний плакат 1929 р.

В Радянському Союзі навмисно проводилось нівелювання такого поняття як релігія. Табу накладалося на святкування всіх церковних празників, наприклад, на Різдво всі мали обов’язково працювати. Замість звичних колядок складали інші, на комуністичний лад:

“Добрий вечір тобі, вільний пролетарю!
Нова радість стала, яка не бувала:
Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.
Де цар був зажився, з панством вкорінився,
Там з голотою простою Ленін появився!”

Парад Вертепів 1988-1989 рр., Львів. Автор фото: Михайло Курило

Переодягнені львів’яни беруть участь у вертепі. Автор фото: Михайло Курило

Ідеально витиснена ідеологема не допомогла встояти ще недавно могутній імперії, в середині 1980-р. стало відчутно, що СРСР доживає свої останні дні. Користаючиси цим, у січні 1989 р. на вулиці Львова знову вийшли колядники, проте, цього разу їх було набагато більше.

Львівський вертеп 1989 р. Автор фото Михайло Курило

Львівський вертеп 1989 р. Автор фото Михайло Курило

Львівський вертеп 1989 р. Автор фото Михайло Курило

Якщо уважно переглянути фотографії коляди 1972 р. та коляди 1989 р., то чітко можна відчути атмосферу, яка тоді панувала. Якщо у першому випадку пронизує щирість та відвага, то в другому – спокій та впевненість.

Авторка: Наталія ДАНИЛІВ / photo-lviv.in.ua

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР