45 фотографій гарячого листопаду 1918 року у Львові

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Листопадовий зрив 1918 року у Львові. Цього 2018 року цій відчайдушній спробі українців здобути незалежну державу виповнюється 100 років.

Протистояння українців з поляками на теренах міста тривало лише три тижні, проте цей конфлікт увійшов до анналів як один з найменш кривавих, “джентльменських”, гідних двобоїв світової історії.

Український офіцер під ратушею, листопад 1918 року

Чотири українські партії, напередодні повстання, заради незалежної держави, припинили одвічну ворожнечу, консолідувалися, скерували рівну кількість представників до новостворених органів влади, незалежно від того, яку вагу мала та чи інша партія у суспільстві.

Українські позиції біля входу до ратуші, листопад 1918 року

© Музей історії фотографії у Львові

© Музей історії фотографії у Львові

© Музей історії фотографії у Львові

© Музей історії фотографії у Львові

“Дністер”, вхід з вул. Підвальна, 7. © Музей історії фотографії у Львові

Вулиця Вірменська © Музей історії фотографії у Львові

Вулиця Вірменська © Музей історії фотографії у Львові

© Музей історії фотографії у Львові

Площа Галицька, навпроти “Жоржа” © Музей історії фотографії у Львові

Через лінію фронту пересилалися листи, часто, на прохання преси, українці і поляки ставали до спільної знимки, діяв Червоний хрест, українці відвідували польські табори, а поляки – українські …

Вул. Ягеллонська ( нині Гнатюка ), листопад 1918 року

Деякі поляки відмовлялися працювати під керівництвом української влади і не отримували зарплати. Відомий науковець Кирило Студинський ініціював надходження коштів для них із Кракова, щоб поляки мали хоча б мінімальні гроші на прожиття.

Делегація ЗУНР та УНР у Львові, вул. 3 -го Мая ( нині – Січових Стрільців ), листопад 1918 року

Коли спалахнула головна пошта, на прохання магістрату українська і польська сторони припинили бойові дії. Загасили пожежу – знову стрілянина …

Вояки УГА під час боїв за Львів. На кашкетах – характерні для того часу білі пов’язки (щоб відрізнятися від одягнутих в аналогічну австрійську форму поляків)

Лонгин Цегельський — український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець © Музей історії фотографії у Львові

Бійці т.з. Польського жіночого легіону ( OLK ) у дворі Бернардинського монастиря, 1918 рік

Євреїв тоді ховали на Новому ( Янівському ) цвинтарі. Але він був у районі бойових дій. Люди помирали не лише від куль. Українська влада дозволила тимчасово ховати євреїв на Личакові.

Добровольці з OLK у дворі Бернардинського монастиря, 1918 рік

У той неспокійний час не було випадків пограбування банків. Австро-Угорський банк захопили українці, але його не грабували. Українська Національна Рада оформила тут кредит на свої потреби …

Представниці OLK у дворі Бернардинського монастиря, 1918 рік

У Львові діяв так званий Харчовий уряд. Жінки-українки готували для свох вояків гарячі страви. Містом їздили 20 возів, які розвозили харчі прямо на бойові позиції. Селяни безоплатно привозили у Львів городину, м’ясо… Військова влада, як правило, платила селянам або видавала квитанції…

Навчання жіночого легіону на Високому замку, листопад 1918 рік

У час бойових дій у місті працювали ресторани, кав’ярні, власниками яких були переважно поляки і євреї. Керівники ЗУНР були надзвичайно толерантними до потреб національних меншин, зокрема у шкільництві …

Колона полонених українців на нин. пл. Соборній, листопад 1918 року

Екстренне засідання в ратуші, листопад 1918 року

Польський пост на вулиці Бема (Ярослав Мудрого) © photo-lviv.in.ua

Вул. Кароля Людвіка ( нині пр-т Свободи ), 1918 рік

Вул. Кароля Людвіка ( нині пр-т Свободи ), у листопаді 1918 року

Перші підрозділи польської армії Галлера увійшли на площу Ринок, 1918 рік

Польські позиції на вул. Сикстуська ( нині Дорошенка ), листопад 1918 року

Палац графів Голуховських на теперішній вулиці Листопадового Чину був зайнятий польськими підрозділами 6 листопада. Українські війська не припиняли спроби відбити цей важливий об’єкт, обстріл вівся вдень і вночі як і з боку парку, так і з боку сучасної вулиці Гоголя. Тільки за одну атаку застосовувалося близько 15 тис набоїв. 21 листопада українці відступили від палацу. Зараз на його місці Діагностичний центр Львівської залізниці.

Палац Голуховських. Фото 1918р (власність фото Котлобулатова І.)

Дирекція залізниці на вулиці Листопадового чину була в руках поляків, натомість сусідній палац Голуховських, що тепер належить до залізничної лікарні, зайняла Гуцульська сотня УСС. Враховуючи різницю у висоті обох будинків (п’ять поверхів у залізничників проти двох у палаці), логічна перевага була на польській стороні. Але за два тижні боїв гуцулів, яким, очевидно, перепади висоти були не страшні, вибити із палацу вдалося.

Управління залізниці (Битва за Львів)

Знизу українські стрільці поручника Іллі Цьокана, що ще недавно керував кухнею у Народному домі, зайняли будівлю Галицького Сейму. Листя на деревах парку вже опало і кожен рух між деревами можна було легко помітити із вікон нинішнього університету. На додачу, на центральному балконі будівлі стрільці встановили два кулемети. Це все дозволяло, сидячи у стінах колишнього парламенту, контролювати майже всю територію парку.

Скоростріл у вікні Галицького Сейму (Університет ім. І. Франка) © Музей історії фотографії у Львові

Отож, поляки рушили у наступ. Ліве крило загону йшло вулицею Листопадового чину донизу. Його супроводжувало справжнє диво техніки – перший на вулицях Львова панцерний автомобіль. Порівнявшись із палацом Ґолуховських, авто потрапило під нещадний вогонь, і намагаючись втекти, врізалось у дерево та заглохло. Це був перший та останній бій польського панцерника.

Решта загону намагалася пройти через сам парк, але тут озвалися кулемети з балконів Сейму. До вечора, втративши майже половину бійців, вони повернулись на свої ранішні позиції. Наступ поляків провалився так само, як і українців.

Львівська цитадель знаходилася на підвищенні гір Шембека, Познанської і Жебрачої. Сили Українських січових стрільців на початках перебували саме тут, займаючи зручне положення над містом.

Атака на Цитадель, 21 листопада 1918

20 листопада залізницею із Польщі через Перемишль до Львова добралось півтори тисячі польських воїнів разом із вагонами зброї на чолі з підполковником Токаржевським. У Києві в той час якраз планували повстання проти гетьмана Скоропадського і Січові стрільці на чолі з Коновальцем переходити до Львова відмовились. Дмитро Вітовський на той момент ще мандрував Галичиною у пошуках додаткових сил. Баланс сил у місті було порушено. Поляки перейшли у наступ.

Намагаючись відібрати Цитадель, поляки вели обстріл з боку вул. Пелчинської (тепер вул. Вітовського). Бої тривали близько трьох тижнів, після чого польські війська перемогли.

Вдосвіта 21 листопада поляки почали несподівано обстрілювати Цитадель артилерією зі сусіднього пагорба біля Кадетської школи та від трамвайного депо. Збоку їм допомагав кулемет, що стріляв із дзвіниці костелу Марії Магдалини. Після того, як українці двічі вдарили артилерією по костелу, кулемет затих. Але з іншими обстрілами було складно – прийшлось ховатись у пивниці.

Львівська Цитадель. Фото 1918р (власність фото Котлобулатова І.)

Врешті о десятій годині ранку артилерія також стихла так само несподівано, як і озвалась. Стрільці вилізли на поверхню і побачили, що польська піхота вже наступає з двох сторін: вулицею Грабовського та схилом гори від Пелчинського ставу (тепер – вулиця Вітовського). Сотник Білинкевич, командир фортеці, віддав відчайдушний наказ вступати у бій і не прогадав. Поляки відступили, втративши 30 воїнів. Серед українців загиблих не було.

Сьогодні вежі Цитаделі є приватною власністю, при цьому віднесені до пам’яток національного значення.

Головний вокзал у 1918 році під час битви за Львів

Та цей масований напад в напрямку на центр був лише обманним маневром. Справжньою метою польського штабу було не штурмом взяти середмістя, а оточити його зусібіч. Тишком-нишком польські загони через Стрийський парк, Снопків та Погулянку проникли на Личаків і перелякали місцевих стрільців, що аж ніяк не очікували удару. Поляки захопили церкву Петра і Павла та залізничну станцію. Частина українських вояків в паніці втекла до Винник, але частина все ж зуміла організуватись та зупинити подальший наступ поляків на Кайзервальд.

Попереду – вулиця Дорошенка

Наслідки боїв

Вул. Коперника

Ще в ніч перевороту пошта була одним з перших об’єктів, що їх зайняли січовики. Та вже 4 листопада, коли почав формуватися фронт, сусідню будівлю Греко-католицької семінарії зайняли поляки. Почалася битва між двома будинками, розділеними лише спільною стіною.

Українська барикада.. Тоді лінія розмежування (фронту) проходила по вул. Словацького.

По ту сторону вулиці Коперника українці утримували Оссолінеум (Бібліотека ім. Стефаника) і допомагали залозі пошти вогнем по власній семінарії. Натомість будинки з іншого боку теперішньої вулиці Дорошенка зайняли поляки і звідти обстрілювали не лише будівлю пошти, але й усю вулицю аж до Віденської кав’ярні і таким чином повністю блокували будь-який рух вулицею.

Головна пошта після пожежі

Біля Головної пошти міста відбувалися одні з найзапекліших боїв. Приміщення були захоплені українськими військами, 4 листопада відбувався активний штурм будівлі поляками.

Три дні точилися бої, аж раптом 7 листопада поляки зуміли підпалити ліве крило поштової будівлі, де були склади паперових пакунків. Водогін був відключений і за кілька годин вогонь рознісся по цілій пошті.

Головна пошта. Фото 1918р (власність фото Котлобулатова І.)

Стрільці відступили на протилежний бік вулиці Словацького, але польські загони увійти до палаючої пошти теж не могли. Довелось через парламентарів домовлятись про перемир’я та гасити пожежу. Вогонь вдалось подолати лише надвечір наступного дня. Головна пошта стояла практично руїною, жодного комунікаційного значення вона вже не відігравала.

Будівля греко-католицької семінарії розташовувалася відразу біля Головної пошти, тому також постраждала. Воєнізований комплекс будівель пошти і семінарії із входами з вулиць Коперника, Словацького та Дорошенка називали «редутами Пілсудського» (місця розташувань девізій польського генерала). Зараз на цьому місці географічний факультет університету ім. Івана Франка.

Бібліотека Оссолінських. Фото 1918р (власність фото Котлобулатова І.)

Фасад будинку бібліотеки Оссолінських з боку парку також пошкодили кулями. Зараз ця будівля має ім’я Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника.

Вулиця Городоцька, перед церквою св. Анни

Городоцька

Під Арсеналом © Музей історії фотографії у Львові

Імпровізований польський панцерник, підбитий вояками УГА

Панцерник Української Держави «Черник» на станції Сихів

Усвідомивши, що штурмом здобути середмістя буде дуже важко, поляки вирішили взяти місто у оточення і пішли у наступ на Клепарові. Вони володіли підтримкою тамтешніх батярських районів і тому розраховували запросто здобути станцію Підзамче і таким чином відрізати український гарнізон від залізничного сполучення з Києвом, звідки потенційно могла надійти допомога.

Під Високим Замком,район вул. Кривоноса © Музей історії фотографії у Львові

Поручник Носковський, що відповідав за цю ділянку фронту і спершу міг розраховувати лише на підтримку із Високого Замку двох гаубиць та кулеметників поручника Петра Франка , та вчасно отримав підмогу. Із Жовкви прибуло близько півтори сотні стрільців, що якраз повернулися з італійського полону, а з Наддніпрянщини саме надійшов Козацький загін імені Ґонти отамана Андрія Долуда.

Про отамана загону Андрія Долуда та його гарячу вдачу і хоробрість містом ходили легенди. Декілька десятків козаків наганяли на поляків жах одним лише своїм зовнішнім виглядом: на головах вони носили кудлаті шапки-черкески, характерні для кубанського козацтва. Польські вояки, незвиклі до степового темпераменту, побачивши прибульців, часто кидались у розтіч. Вже наступного дня козаки зі стрільцями відбили польський наступ та зайняли Замарстинів.

За матеріалами: photo-lviv.in.ua

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР