П’ятниця, Листопад 16

29 квітня 1915 року почалися запеклі позиційні бої за гору Маківка в Карпатах, що протривали до 4 травня

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Під час Першої світової війни між підрозділами австро-угорської 55-ої піхотної дивізії фон Фляйшнера (до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців) та російськоімперськими військами відбулися бої за стратегічну висоту гору Маківка.

В результаті героїчної оборони повністю зірвались плани російських-окупаційних військ. Здобуття вершини, що планувалось 29 квітня, здійснилось лише 4 травня. Зазнавши шалених втрат, близького 3 тис. солдат, російські війська не змогли продовжити наступ. А згодом відступили перед австрійськими підрозділами, що підійшли. Особливою мужністю під час оборони гори Маківка відзначились підрозділи Українських січових стрільців.

Положення російсько-австрійського фронту під час боїв за Маківку

Ця гора розташована неподалік оспіваної Франком у «Захарі Беркуті» Тухлі, між Сколе і Славськом. Якщо долину річки Опір, уздовж якої йшла залізниця, австрійці захистили укріпленнями, то поросла лісом невисока (958 м) Маківка була зручним і незахищеним міцем для прориву російської імператорської армії. Та армія вже понад півроку тримала в окупації Галичину. І тепер розраховувала прорвати лінію фронту й через Карпати піти на Угорщину та безпосередньо на Відень. Битва на Маківці мала б стати основною на цьому фронті й від неї великою мірою залежало майбутнє війни.

На шляху від Тухольки до Сколе 10 березня 1915 р.

Патруль у Карпатах перед виходом

Стрілецькі окопи на горі Маківка

Чотар Зенон Московський, хорунжа Олена Степанів, чотар Іван Чмола, чотар Йосиф Яримович, хорунжа Софія Галечко

Для росіян Маківка була стратегічним об’єктом. Утримуючи цю гору, вони забезпечували собі безпроблемний прорив на Угорщину. Спочатку росіянам вдалося захопити частину гори. Однак у результаті контрнаступу Першого та Другого куренів Січових стрільців українці відбили втрачені позиції. Подальші спроби росіян «підкорити» Маківку не мали успіху саме через героїчну оборону стрільців. В останню добу Січові стрільці тричі штурмували позиції російського війська й таки знову захопили гору. Коли в 1936 році в Галичині вийшла окремою книгою «Історія українського війська» з розділом про Маківку, то там згадали цей момент: «За третім ударом стрільці з радісним окликом переможця багнетами промостили собі дорогу на верх. Московська маса розскочилась від удару на всі боки і в паніці злетіла в долину. Нагорі залишилася сила–силенна тих, що згинули за «царя і отєчєство» і сірою плахтою вкрили ціле побоєвище. Чимало ворога попало і в полон…». Бої завершилися 3 травня, коли австро–угорські частини, на боці яких і воювали січові стрільці, взяли під контроль Маківку.

 

Австрійське командування оцінило січовиків й офіційно ввело Легіон Січових стрільців до складу війська лише у березні 1915 року, за місяць до цих важливих подій. Легіон на той час складався з двох куренів, у кожному з яких було по чотири сотні. Саме вони й були направлені в район гори Маківка, де й очікувалися найбільші бої. Українська бойова управа, яка здійснювала політичне керівництво стрілецьким рухом, у своєму привітанні з нагоди перемоги на Маківці відзначала: «З костей і крови, з ран і терпіння стрілецького виростає нова Україна — Україна діла і боротьби! Своїми воєнними подвигами ви воскресили славну минувшину української зброї, ви стали засновниками нової доби історії України, в якій Україна повертає на давній шлях збройної боротьби за свою самостійність»… Однією з центральних постатей УСС став майбутній засновник і провідник ОУН Євген Коновалець, який під час бою на Маківці потрапив у російський полон, а згодом як командир УСС дослужився до звання полковника армії УНР.

Відпочинок на Маківці

Сотник Р. Дудинський нагороджує стрільців медалями «За хоробрість»

Стрілецькі могили на Маківці. Так виглядали вони в 1915 р.

В результаті героїчної оборони Маківки, повністю зірвались стратегічні плани московського командування. Здобуття вершини, що планувалось на 29 квітня, здійснилось лише 4 травня, при цьому були задіяні всі наявні російські резерви. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ, і вже через тиждень змушені були поспішно відступати перед надійшовшими австрійськими підрозділами. Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначились частини Українських Січових Стрільців, що в подальшому відобразилось у народній пам’яті.

У 1920-х члени УВО, а згодом ОУН започаткували встановлення хрестів полеглим за волю України поблизу центральної вершини Маківки. У 1930-х українська молодь розпочала масові паломництва на «горбочок» на Маківці.

У 1998–1999 цвинтар Січових Стрільців було відбудовано: встановили 50 хрестів на могилах січовиків та один пам’ятник на честь тих січовиків, котрих ідентифікувати не вдалось.

На Пантеоні поховані:

Онуфрій Федорчак.
Дмитро Формусяк — 22 роки.
Юліан Шевчук — 19 років.
Микола Юзьвяк — 18 років.
Дмитро Цвілинюк — 19 років.

Федь Ткачук — 21 рік.
Борис Ткачук — 23 роки.
Пилип Тимчишин — 26 років.
Сумарук.
Іван Тимчишин — 21 рік.

Омелян Стратійчук — 17 років.
Михайло Стратійчук.
Михайло Стефанський.
Гриць Стефурак.
Дмитро Снітович — 18 років.

Дмитро Савчук — 19 років.
Юра Пітиляк — 20 років.
Кость Попенюк — 26 років.
Іван Ребеньчук — 20 років.
Федір Пик — 20 років.

Дмитро Петрів — 20 років.
Василь Палійчук — 20 років.
Микола Мицканюк −21 рік.
Михайло Мицканюк — 23 роки.
Дмитро Мицканюк — 22 роки.

Микола Михайлюк.
Осип Матковський — 22 роки.
Ілько Матійчук.
Федь Матійчук.
Микола Максимюк — 18 років.

Іван Лаврук — 19 років.
Іван Кішка — 19 років.
Осип Конюшевський — 25 років.
Олекса Курендаш — 19 років.
Федір Карпин — 22 роки.

Василь Іличук — 18 років.
Михайло Дячук.
Василь Вітенюк — 20 років.
Танас Дупрейчук — 21 рік.
Петро Данищук.

Ілько Грицюк — 20 років.
Василь Геник — 21 рік.
Ілько Ганущак — 19 років.
Іван Гільтайчук.
Олекса Григорчук — 18 років.

Юрко Григорчук — 20 років.
Степан Гаврилюк — 20 років.
Михайло Білячук — 18 років.
Ілько Бехметюк — 22 роки.
Федір Бельмега — 17 років.

Там на горі, на Маківці,
Там ся били січовії стрільці.
Хлопці, підемо, боротися за славу,

За Україну, за вільнії права й державу.
Хлопці, підемо, боротися будемо
За Україну, за вільнії права.

Наші хлопці добре б’ються,
Йдуть до бою, ще й сміються.

Наша сотня вже готова,
Від’їжджає до Кийова.

Є в Києві Злота Брама,
На тій брамі — синьо-жовта фана.

Є у Львові усусуси —
Україна бути мусить.

А ми хлопці, як ті перла,
Заспіваєм: «Ще не вмерла…»

За матеріалами Вікіпедія

Новини партнерів:

Підписуйтеся на наш канал в Telegram та спільноту в Facebook
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР