Четвер, Листопад 9

Львівська сецесія. Екскурсія під’їздами, де збереглись унікальні розписи

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

У Львові є близько вісімдесяти сецесійних розписів, і жоден не повторюється. Їх урятувало те, що радянським ЖЕКам забракло довгих драбин, аби забілити стелі, йдеться у матеріалі Твоє місто.

ФОТО: МАРІЯ СТАХІВ

За п’ятнадцять хвилин до початку екскурсії біля будинку 47а на вулиці Бандери, де організатори – дослідники львівської старовини Сергій Леонов, Тетяна Казанцева та Ігор Жук, який приєднався до імпровізованої лекції пізніше – призначили зустріч усім охочим, збирається велика юрба. Людей, яких зацікавила тема поліхромії львівських під’їздів, виявилось понад дві сотні. Хтось прийшов, аби дізнатись про старі будинки міста, хтось – зануритись в історію свого району, хтось – потрапити за брами, які надійно оберігають свої таємниці домофонами та кодовими замками.

Через таку велику кількість охочих формат зустрічі довелося змінити. Спершу на колишній площі Згоди провели імпровізований екскурс в історичний контекст формування львівської сецесії, а потім ті, хто дослухав до кінця, невеликими групами ходили дивитись на збережені інтер’єри.

Площа, де всі слухали лекцію, колись була ставком, у якому ловили рибу домініканці. Околиця нинішніх вулиць Київської та Єфремова, заболочена, з озерцями, здавна називалась «Байками». Дістатись туди можна було лише через вулицю Глибоку, бо на сучасних вулицях Єфремова, Коновальця та Чупринки був розташований фільварок Домініканського монастиря, поля, болота, ставки. Яр із рибними ставками можна бачити на картах Львова кінця XVIII – початку ХХ ст., зокрема 1783, 1802, 1863 і 1872 років.

На місці сучасного будинку номер 47 на вулиці Бандери був монастир домініканів. Інформацію про нього тепер можна знайти лише на картах. Монастирський сад упирався з одного боку в сучасну вулицю Бандери, з іншого – у два стави між сучасними Київською та Японською. На початку ХХ століття вулиця Єфремова умовно поділила сад на дві рівні частини. Частково сад зберігся в сучасному сквері, який на тогочасних картах називався площею Згоди.

Ті, хто дочекався до кінця імпровізованої лекції й не пішов відігріватись до найближчих кав’ярень, отримали гідну винагороду, адже львівські сецесійні розписи – унікальні. За словами дослідниці Тетяни Казанцевої, є близько вісімдесяти збережених розписів, і знайти два однакові у Львові просто неможливо. Як і встановити авторство, адже майстри не підписували розписи. В архівах можна знайти дані про каналізацію, скарги мешканців та їхні суперечки з магістратом, але не про поліхромію

У 1885 році у Львові зникли всі обмеження щодо кольорового оформлення як фасадів, так і інтер’єрів – розписи не потребували жодного затвердження. Якщо 1880 року «покойових малярів» було в місті всього семеро, то за двадцять років – сорок-п’ятдесят.

Чиншова кам’яниця. Єфремова, 4

У будинку не залишилось автентичних дверей. Поліхромний ансамбль, на жаль, також утрачено. Мешканці відповідально поставились до розпису: він добре зберігся. В ногах жіночої фігури видно сигнатурку його авторів. Цілком імовірно, що у вікнах могло бути не тільки фактурне скло, а й вітражі

Чиншова кам’яниця. Бандери, 47а

Проект сучасного будинку затвердили у березні 1911 року. За два роки до магістрату надійшло звернення з проханням дозволити перетворити вікно на двері для входу до цукерні. Навесні 1937 року Уряд будівельного нагляду Львова звертався до власників із вимогою відремонтувати фасади, сходову клітку, мощення подвір’я та огорожу між подвір’ями. Власники, Самсон Гірш Юрюк та Маєр Ґрюнер, стверджували, що фасад, навпаки, був у такому доброму стані, що «завдяки своєму поважному виглядові прикрашає вулицю Сапєги», й просили скасувати вимогу щодо ремонту фасаду. Магістрат не задовільнив це прохання й далі вимагав виконання всіх ремонтних робіт, погрожуючи штрафом чи арештом.

Плафон сходової клітки прикрашений розписом-триптихом «Весна». Є версія, що крім «Весни» є ще три пори року, які мають бути в сусідніх будинках.

Розпис поділений на три частини з виокремленням центральної в овал, що відповідає формі стелі. З торців він має обрамлення, виконане у площинній декоративній манері. Овал доповнений по краях двома колами зі стилізованими біло-рожевими квітками, оточеними оливковим рослинним орнаментом на бордовому тлі. Сам живопис виконаний в імпресіоністичній техніці шляхом поєднання світлих пастельних відтінків та тонкого контуру, що характерний для сецесії. В центрі зображена золотоволоса жінка в білій туніці на тлі весняного краєвиду з квітучими деревами та травами. Під її ногами, у складці туніки, вміщений підпис авторів.

Чиншова кам’яниця Станіслава Ставіка. Новий світ, 3

Будинок вирізняється унікальним розписом плафону другого поверху, що зображає дівчину з гітарою на золотому тлі.

Підлога вимощена керамічною плиткою з геометричним орнаментом, що створює вишукане поєднання з ілюзійним ефектом об’єму. Нижня частина стін обличкована плитами штучного мармуру. Стіни вище цоколя поділені на дзеркала, над ними – широкий фриз із прямокутним меандром. На стіні виділене дзеркало, в центрі якого зберігся гак для світильника.

Між вестибюлем і сходовою кліткою є дерев’яні двері. Двері до квартир також дерев’яні, тафльовані, з обрамленням, увінчані супрапортами у сецесійній стилістиці з рослинними мотивами.

Сходова клітка двомаршева, з дерев’яними проступами, що спираються на залізні ажурні підсходинки. Таке вирішення поширене серед львівських сецесійних інтер’єрів насамперед завдяки додатковому світлу, яке проникає крізь отвори ажурного візерунка. Сходи спираються на металеві косоури, марковані «Wien 12 OP». Металеві огорожі складаються з ритмічно розташованих прутів і невеликих прямокутників між ними, що накриті дерев’яним поручнем.

Розпис виконаний у реалістичній манері з характерним для сецесії тонким контуром. Можна припустити, що поява такого театралізованого розпису пов’язана з мешканцями цього будинку – драматичними акторами, літератором та вчителем.

На жаль, як і більшість розписів львівських будинків, цей розпис був недбало замальований по боках під час санітарного ремонту. Стелі збереглися здебільшого тому, що ЖЕКи не мали достатньо довгих драбин, аби їх замалювати. Все, що було на стінах – а вони теж були розфарбовані – створювало гармонійний ансамбль. Після Другої світової війни інтер’єри були в жахливому стані, їх білили, переважно не змиваючи розписів.
Якщо у вашому під’їзді робиться ремонт, то краще не вдаватися до євроремонту, а зв’язатися з фаховими реставраторами, по контакти яких можна звертатися на сторінку «Архітектура Львова», адже є чимало прикладів неякісного відновлення інтер’єрів. Якщо ж на реставрацію немає достатніх коштів, то найкращий вихід – забілити вапном до того часу, поки гроші не з’являться.

Частина фактичної інформації – http://www.lvivcenter.org

Марія Стахів,
фото авторки

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР